Секретар російської Ради безпеки Микола Патрушев погрожує Литві після того, як ця країна відмовилася від транзиту вантажів в Калінінградську область Російської Федерації. Депутат Європейського парламенту від Литви Пятрас Ауштравічюс попереджає: напад Росії на Литву може спричинити початок Третьої світової війни.
Але поки Третя світова війна не почалася, спробуємо зрозуміти, що ж не так із Калінінградом. А те саме, що і з Кримом: нормальне існування цього російського есклава (Калінінградської області) залежить від сполучення з материком.
Крим – півострів, який окупанти спробували перетворити на політичний острів
Крим – півострів, який окупанти спробували перетворити на політичний острів. А коли зрозуміли, що «острів» не функціонує, пішли окуповувати південь України. Вісім років знадобилося Володимиру Путіну, щоб зрозуміти: ніколи у своїй історії Крим не існував без зв'язку з материком. Зв'язку не через міст, а через Перекоп.
Аеропорт у Калінінграді, ілюстраційне фото
Калініградська область зараз має вигляд «політичного острова». Але цей регіон політичним островом ніколи не був. До Другої світової війни це була частина Східної Пруссії – і, до речі, нормальне життя в регіоні припинилося саме тоді, коли Адольфу Гітлеру нібито знадобився коридор через польські території для того, щоб безперешкодно потрапляти в Кенігсберг.
Калініградська область зараз має вигляд «політичного острова»
А після Другої світової війни Калінінградська область стала однією з областей РРФСР – але у складі Радянського Союзу. І, зрозуміло, у цій спільній державі не було жодних проблем із проїздом і транзитом – ну, зрозуміло, за винятком «закритих» військових міст та селищ.
Після розпаду Радянського Союзу, після вступу Литви та Польщі до НАТО і ЄС Калінінградська область перетворилася на справжнісінький есклав – частину території Росії, оточену… ні, не лише морем, а і Європейським Союзом. Здавалося б, рецепт розвитку цієї території був очевидним: нормальні відносини із сусідніми країнами, які, до того ж, прагнули врегулювати статус есклава та сприяти його жителям.
Що мало б очікувати регіон, який опинився у такому чудовому місці, з такими інвестиційними можливостями – справжнє «вікно» Росії до Європи? А що мало б очікувати Крим, якби його не окупувала Росія? І в тому, і в іншому випадку – процвітання. Процвітання, а не животіння на задвірках історії та економіки.
Що мало б очікувати Крим, якби його не окупувала Росія
Але Росія, як бачимо, обрала війну. Війну, що знищує перспективи як окупованих Росією територій, так і її власних регіонів. Калінінградська область на очах перетворюється з «найбільш європейського» регіону Росії на військову базу, жителі скуповують товари, російські чиновники приїжджають до Калінінграда не для того, щоб поговорити про перспективи розвитку, а для того, щоб налякати сусідів.
І коли ми говоримо, що Третя світова, як колись Друга світова, може знову початися через транзитний коридор до того самого міста, чи не відчуваємо ми, що історія описала коло і майже через століття знову зробила жителів Європи заручниками амбіцій та комплексів нового диктатора?
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.