«Палац Путіна» та «князівство путінських друзів». Чи є чому дивуватися?

Наступного дня після арешту в підмосковному місті Хімки опозиціонера Олексія Навального Фонд боротьби з корупцією оприлюднив розлоге розслідування про так званий палац Путіна під Геленджиком. Розповідь про цей розкішний приморський маєток у неодворянському стилі перетворився на анатомію політичного та економічного життя Росії, та й, думаю, на біографію самого Путіна. І найголовніше ‒ ця розповідь продемонструвала, по-моєму, дві дуже важливі обставини: справжні цілі самого Путіна та байдужість більшої частини російського суспільства до корупційної тематики.

Ми бачимо, як виходець з небагатої ленінградської сім'ї практично все своє життя намагається взяти «реванш за бідність» ‒ навіть у НДР ухитряється, за його ж власними словами, потовстішати на 12 кілограмів на недоступних для звичайних радянських людей продуктах. А вже ставши правителем Росії, реалізовує свої бажання з імператорським розмахом. Так, власне, ні в якого російського імператора таких маєтків і таких витрат на них ніколи не було, а вже який-небудь Янукович з його жалюгідним Межигір'ям виглядає в порівнянні з Путіним пересічним степовим поміщиком.

Але що дуже важливо ‒ інформація про цей, можливо, путінський палац не є ніякою особливою новиною. Про нього писали ще 11 років тому ‒ і розслідування на це джерело посилається ‒ коли бізнесмен Сергій Колесников надіслав президенту Російської Федерації (тоді Дмитру Медведєву) лист про будівництво розкішного палацу для голови уряду Володимира Путіна за корупційні гроші та з корупційними зловживаннями.

Про це будівництві тоді написали багато провідних медіа в усьому світі, зокрема і Радіо Свобода. І що? І нічого. Медведєв, звичайно, ніяк не відреагував. Суспільство ніякого палацу не помітило. І, ризикну припустити, зараз теж не помітить ‒ хіба що помилується красивими пейзажами та несмачними інтер'єрами якраз у стилі Януковича, а не російських імператорів. Ну це якраз не дивно. І тепер Кремль на цей скандал реагує мляво.

Дивно інше ‒ готовність росіян десятиліттями акцептувати корупційні зловживання і невгамовне збагачення владної верхівки заради уявної стабільності та під акомпанемент розмов про зміцнення держави. Саме така акцептація і стала ґрунтом, що дозволив у 2014 році анексувати Крим.

І про Крим я в тексті про путінський палац згадую зовсім не випадково. Тому що ‒ як про це не раз доводилося писати в останні тижні з приводу то однієї, то іншої вигідної кримської угоди за участі найближчих друзів Путіна ‒ Кремль перетворив у «князівство» для свого оточення окремо взяту територію для збагачення саме тих людей, яких напевно можна побачити і в палаці під Геленджиком, і на «путінських» виноградниках. А тепер «свої» виноградники будуть і в Ковальчука з Тимченком, а у Ротенберга ‒ свій міст. І Путін, без схвалення якого, ймовірно, не може відбутися жодна серйозна кримська й не кримська угода, схоже, може відчувати себе вже «справжнім» імператором, роздає своїм придворним землі та заводи.

І сам цей сюжет ‒ несправжній «імператор», який роздає друзям дитинства «віджаті» в іншої країни заводи та виноградники ‒ краще за будь-які розслідування ілюструє, в якому далекому, нестерпному минулому опинилася Росія за два останні десятиліття. Кожні десять років ‒ як мінус сто ‒ і вже десь неподалік маячить не напудрена перука Катерини ІІ, а рідка борідка Івана Грозного.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Президент Росії Володимир Путін (праворуч) і речник Кремля Дмитро Пєсков очима російського художника Сергія Йолкіна