Про життя харків'янина Віктора Файнберга, передостаннього з учасників демонстрації, що залишилися в живих, на Красній площі 25 серпня 1968 року на знак протесту проти радянської окупації Чехословаччини, можна було б написати роман або зняти детективний фільм. Людина, яка десятиліттями – практично з самого дитинства – готова жертвувати своєю свободою і здоров'ям заради честі та принципів, Файнберг не зраджував собі буквально до останнього дня.
Цю людину гноїли у «психушках» Радянського Союзу і не впускали в путінську Росію. Він провів кілька голодувань, які в результаті стали ударом по радянській каральній психіатрії.
Віктор Файнберг, 1970-і роки
Вже на волі він залишався справжнім рицарем. У 2014 році Файнберг та інший учасник демонстрації на Красній площі Павло Литвинов відмовилися бути присутніми на церемонії посмертного нагородження поетеси та правозахисниці Наталії Горбаневської у Празі.
Горбаневську, ще одну учасницю демонстрації у Празі, орденом Масарика нагородив президент Чехії Мілош Земан. Але Файнберг та Литвинов були не згодні з висловлюваннями Земана про Крим. Тоді президент Чехії (зараз він жорсткий опонент путінського режиму) заявив, що «Крим, хоч би що ми декларували, в найближчому майбутньому Україні повернуто не буде. І західні держави, точніше Європейський союз, мають із цим змиритися».
Литвинов і Файнберг заявили: «Свобода неподільна, вона одна й та сама для українців, чехів і кримських татар. Якщо її зрадять в одному місці, її зрадять скрізь».
Радянські дисиденти Павло Литвинов, Віктор Файнберг і Мустафа Джемілєв (зліва направо) у Празі, 29 листопада 2014 року
Це і був, власне, життєвий принцип Віктора Файнберга. Я сказав би, його ідеал. У Радянському Союзі з таким ідеалом жити було не просто складно – неможливо. Проте він прожив дуже гарне життя, життя-вчинок.
У роки, коли його співвітчизники воліли пристосовуватися, він вважав за краще давати здачі. Це неприйняття несправедливості не розуміли навіть його батьки – власне, саме вони першими віддали сина до психлікарні, а вже потім – радянське «правосуддя». Це неприйняття несправедливості призводило до непорозуміння з близькими людьми, років випробувань, десятиліть життя на чужині. Але саме завдяки таким людям ми розуміємо, що це таке – бути вільними.
Віктор Файнберг на акції протесту проти агресії Росії щодо України. Прага, 25 червня 2015 року
Я хотів було звично написати, що колись, коли Росія буде вільною, ім'ям Віктора Файнберга називатимуть вулиці. Але, з іншого боку, чому потрібно нескінченно чекати, поки зміниться Росія? Віктор Файнберг народився в Україні та захищав Україну від російської агресії до своїх останніх днів.
Тож вулиця Віктора Файнберга, певен, має бути не в Москві, а, як мінімум, у Харкові.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Помер Віктор Файнберг. У 1968 році він протестував проти радянських танків у Празі, а в 2018-му вимагав звільнити Сенцова ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Україна і спроби Путіна відродити СРСР. Який головний підсумок 2022 року? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Путін і Гітлер. До чого доведе керівника Росії війна з Україною?