Незавершена розмова Вікторії Амеліної. У Львові поховали українську письменницю, яку вбила російська ракета

ЛЬВІВ – 5 липня у Львові попрощались і поховали на Личаківському цвинтарі українську письменницю, членкиню Українського ПЕН, лауреатку премії Конрада 37-річну Вікторію Амеліну. Вона померла 1 липня у лікарні в Дніпрі і стала 13-ю жертвою російської ракетної атаки на Краматорськ 27 червня. У цей момент Вікторія Амеліна перебувала з групою колумбійських журналістів і письменників у ресторані RIA Lounge у центрі міста. Російські війська вдарили по цивільному об’єкту ракетою «Іскандер».

Коли 1 липня стало відомо, що Вікторія Амеліна померла у Дніпрі від отриманих травм, багато людей запитували у львівських книгарнях про її книжки.

«Закінчився тираж «Дім для Дома», «Вчора купили останню книгу «Синдром листопаду» ‒ почула у відповідь на запитання, чи є книжки Вікторії на полицях книгарень. Дитячі книжки про екскаватора Еку, якому до всього було діло, можна купити.

«Це казки про маленького екскаватора. Це, мабуть, про Віку, бо їй до всього було діло. Це була її основна риса. Війна кожного проявила, несподівано багатьох. У Віки з’явилась якась одержимість. Це був свідомий її вибір документалізувати свідчення російських злочинів і вона взяла на себе найбільшу відповідальність. Вона приїхала до батьків Володі Вакуленка і в садочку викопала його щоденник.

Її магнітом тягнуло у його Капитолівку. Хоча вона Володі не знала. Віка прийшла в літературу вже у дорослому віці, була успішною у житті на той час. Заявила про себе романом «Дім для дома», це було сформоване письмо. Вона могла ще написати головний роман війни. У неї стільки було особистого досвіду. Дуже велика втрата. Бо вона глибока копала і була вже популярна на Заході і в Україні, мала свій голос», ‒ говорить видавець «Видавництва Старого Лева» Мар’яна Савка.

Якось символічно, що Вікторія відійшла у вічний світ 1 липня.

У цей день у 1972 році народився письменник Володимир Вакуленко, чий щоденник Вікторія відкопала разом із батьками поета.

На Книжковому Арсеналі у Києві, який відбувся 22-24 червня, презентували щоденник і вірші Володимира Вакуленка. Вікторія Амеліна була на цьому заході. Власне тоді вона востаннє бачилася зі своїми друзями. За кілька днів потрапила під ракетний обстріл Росії у Краматорську.

Письменниця Вікторія Амеліна із щоденником Володимира Вакуленка

Вікторія Амеліна писала й англійською мовою, промовляла до світу про війну в Україні, говорила про воєнні злочини Росії, які документувала. Вона вправно вплітала в ці історії контекст про українську історію та культуру, щоб більше розповісти світові про Україну. Торік вона приєдналась до правозахисної організації Truth Hounds. І активно збирала свідчення про воєнні злочини Росії на деокупованих територіях на сході, півдні та півночі України.

Працювала над книгою англійською мовою «War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War», яка невдовзі має побачити світ за кордоном.

Письменниця розповідає про українських жінок, які документують воєнні злочини, про їхнє життя і переживання. Одна з них була вона сама. Це її історія, остання історія на за життя.

Львів, Київ, Нью-Йорк

Вікторія Амеліна народилася у Львові 1 січня 1986 року. У 14-річному віці з батьками емігрувала в Канаду, але вирішила повернутися і завершила навчання у львівській школі. Її вчителька Лариса Вітрук стала для Вікторії близькою людиною.

«Вікторія протягом тижня могла побувати у трьох місцях. Все встигла робити. Я лише зараз розумію, що все, що вона встигла зробити це просто…Ми гордимося такою дитиною і я не можу прийняти цю смерть. Її мама ‒ моя подруга. Віка прийшла до нас у школу у 9 класі. Я з нею познайомилась ближче, коли вона перейшла в 11 клас. Була успішною ученицею і вирішила вступати в ІТ- технології.

Вона цитувала будь-якого поета. Наскільки це класно у неї виходило! Ми з нею не припиняли спілкування. Я знала, що Віка навчається, була на її весіллі. Вона робила успішну кар’єру, але мріяла писати.

У 2014 році я читала рукопис її роману «Синдром листопаду». Дуже за це була вдячна. Почала писати другу книжку і ці книги переплітаються з історією України. Вона ‒ патріот України, цей патріотизм просто відчувався. Коли їй запропонували рік попрацювати в паризькому університеті, то вагалась: бо як на сході нашої країни. Вона цитувала Симоненка, «як болід спалахнути, щоб осяяти думкою»», ‒ розповідає Лариса Вітрук.

Вчителька прийшла попрощатись зі своєю ученицею. Церемонія прощання і чин похорону відбувся у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Традиційно на площі Ринок для Вікторії Амеліни сурмач виконав останню мелодію «Тиша».

Вікторія Амеліна не залишилась в американському Нью-Йорку, а у 2021 році заснувала Нью-Йоркський літературний фестиваль, що відбувався в селищі Нью-Йорк у Бахмутському районі Донецької області. Вона мріяла після перемоги відродити цей захід у селищі, яке ворог зруйнував. Її літературний дебют припав на 2014 рік. І книга «Синдром листопаду, або Homo Compatiens» увійшла у десятку найкращих прозових видань за версією премії «ЛітАкцент року – 2014». У 2016 році вийшла її перша дитяча книжка «Хтось, або Водяне Серце», потім «Е-е-есторії екскаватора Еки», другий роман «Дім для Дома».

У час повномасштабної війни Вікторія Амеліна почала писати поезію. Вона надіслала вірші Мар’яні Савці і просила знайти найкращого художника для ілюстрацій. Ця розмова була незавершена, як і недописані сторінки романів і поезії. Ці життєві плани та мрії обірвала російська ракета, якою вдарили росіяни у мирних людей. Але поетична збірка Вікторії Амеліної неодмінно побачить світ…

Вікторію Амеліну поховали на Личаківському цвинтарі у Львові.

27 червня російські війська завдали два ракетних удари по центру Краматорська і приватному сектору Біленького поблизу міста, спричинивши численні жертви серед цивільних і руйнування. Загинуло 13 людей, серед них троє дітей, і ще близько 60 людей отримали поранення.