ЛЬВІВ ‒ Майже рік, як у Львові започаткували міську церемонію прощання з загиблими українськими воїнами. Жителів попереджають про це і просять під час проведення похоронної процесії виходити на вулицю і віддати шану полеглим Героям, а також у цей час не проводити розважальних заходів або ж святкувань.
Чи прижилась ця церемонія прощання? Як ставляться до неї родичі полеглих бійців? Чому важлива для них ця підтримка?
Дванадцятий рік Ярослав Сімків сурмить із міської Ратуші і вже майже рік виконує останню мелодію для воїнів, які загинули у російсько-українській війні. Цю італійську музику «Тиша» запропонував, коли у міській раді вирішили започаткувати церемонію прощання. У перші дні, виконуючи мелодію, львівський сурмач заплющував очі, щоб втамувати свій біль. Сьогодні для нього провести воїна в останню путь – це і місія, і обов’язок, і честь.
Були і три, і чотири домовиниЯрослав Сімків
«Важко, звичайно, важко. Люди стають на коліна. І я вже рік часу фактично на всіх церемоніях. Пару тижнів тому наших хлопців накрило і були втрати. Було дуже тяжко щодня проводжати їх. Були і три, і чотири домовини…», ‒ каже Ярослав Сімків.
Міська церемонія прощання з загиблими воїнами у Львові
За згодою родини, спершу загиблого воїна привозять у Гарнізонний храм Петра і Павла, де відбувається молитва. Із 2011 року, коли церква відчинила свої двері для вірних після звільнення приміщення бібліотекою, тут повінчались сотні військовослужбовців і похрестили своїх діток. А з 2014 року, від початку АТО, саме з цього храму починається прощання з воїном. Останній рік тих прощань особливо багато. У храмі стояли й чотири домовини. Тут мама 27-річного воїна Артема Димида заспівала синові останню колискову.
Найважчі хвилини для мене, священника, коли залишаються у воїна маленькі дітиТарас Михальчук
«З досвіду можу сказати, що чин похорону у величавому храмі з максимальною пошаною воїна дуже допомагає багатьом людям пережити біль втрати. Попри те, що справді серце в матері, жінки, дитини у цей час розривається, але віра допомагає, і ми це помітили. Ми мали дуже багато вдячних слів від батьків навіть у сам день похорону. Найважчі хвилини для мене, священника, коли залишаються у воїна маленькі діти і вони ревно плачуть, а ти розумієш, що цій дитині потрібно зарадити, і молишся по-особливому. Зауважив, що дуже важливо, щоб поряд дитини були люди, хресні чи інші родичі, які б взяли її за руку, на руки, обійняли», ‒ говорить парох Гарнізонного храму отець Тарас Михальчук.
Гарнізонний храм Петра і Павла у Львові
У Львові торік восени прощались із добровольцем Збройних сил України, футбольним тренером, громадянином Ізраїлю 39-річним Дмитром Фіалкою. Міська церемонія прощання відбулась на площі Ринок, а поховали Дмитра Фіалку за іудейською традицією на єврейській дільниці Янівського цвинтаря. Відспівують полеглих і у римо-католицькій катедрі. Але обов’язково привозять до міської Ратуші. Тут є інформаційна таблиця про захисника з його фотографією. На церемонію приходять жителі, а з Ратуші виходять працівники міськради. Організацію поховання захисника повністю бере на себе місто.
Ця церемонія потрібна всім нам, щоб розуміти, в який час важкий ми живемоАндрій Садовий
«Ми через себе пропускаємо весь процес: повідомлення родині про смерть героя, супроводження, психологічна підтримка, морг, церква, оркестр, прощання біля Ратуші, коли сурмач міста виконує останню мелодію на честь героя. Тобто, супроводжуємо від початку і до завершення. У такі моменти рідні розгублені і хочеться допомогти їм зменшити цей біль. Тому ми це робимо з честю, гідністю. Це наш обов’язок, бо герої віддають своє життя і дають нам шанс жити. Ця церемонія потрібна всім нам, щоб розуміти, в який час важкий ми живемо. Оцей процес дає розуміння реальності. Є складний момент, коли висловлюєш співчуття родинам з маленьким дітьми. Коли діти плачуть, що тата не повернеш», – розповів міський голова Львова Андрій Садовий.
Церемонія прощання у Львові
У Львові проводять в останній путь не лише воїнів-львів’ян, але й тих, які перевезли сюди свої родини, а самі пішли захищати Україну і загинули. На Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі за другий рік повномасштабного нападу Росії на територію України – сотні поховань. Це місце болю. Це місце, де завжди горять свічки на могилах і куди щодня приходять матері, дружини, чоловіки, діти, бабусі та дідусі, брати і сестри, наречені.
На площі Ринок розміщують інформацію про загиблого воїна
Рідні розповіли, що міська церемонія прощання для них була дуже важлива. Хоча у цей день переживали шок і мало що пам’ятали, але згодом у пам’яті зринали моменти з поховання.
Ольга прийшла запалити свічку на могилі хлопця. 19 травня минулого року 27-річний львів’янин Олег Мазур загинув. На фотографії – він разом із собакою, який був разом із ним.
Я свій дім перенесла сюди, тому що сюди все несемоОльга
«Коли почала приходити на цвинтар, сюди привозять хлопців і відбувається церемонія, то пам’ять повертається, що все це теж було. Це важливо у пошані проводити хлопців, просто у цей момент близькі родичі не розуміють, що відбувається. Важливо, щоб люди бачили, що війна триває. Ми з Олегом лише рік зустрічались, це були дуже гарні стосунки. Він дуже хороший хлопець і вже буде рік у травні, як його немає. Я свій дім перенесла сюди, тому що сюди все несемо, приходимо і про все йому розповідаємо», – каже Ольга.
На могилах воїнів – запалені свічки, свіжі квіти, паски, писанки, м’які іграшки. Кілька разів на тиждень приходить на могилу до сина львів’янка Ірина Циганська. Її син Роман Циганський захищав Україну у 2014-2015 роках. У 2022 році він не зміг залишитись вдома. Спершу навчав мобілізованих чоловіків, але поїхав на фронт до своїх побратимів.
Для нас і всіх родин, мабуть, це дуже велика підтримка, що допомагають із похованнямІрина Циганська
«Приходжу поговорити. Два місяці тому Роман помер. Він був дуже важко поранений. Півтора місяця лежав у реанімації, і ми всі боролись за його життя. Я була поруч із сином. Останні спогади, погляди, прощання… Надіялась… Для нас і всіх родин, мабуть, це дуже велика підтримка, що допомагають із похованням. Спочатку ми не хотіли нічого, я не пам’ятаю церемонії. Лише фрагментами. Всі воїни, які загинули, заслужили на честь і славу, на те, щоб їх гідно провели в останню путь», – каже Ірина Циганська.
Рідні, які прийшли на могилу до загиблого захисника, на Полі почесних поховань вшановують воїна під час поховання
Церемонія прощання з воїнами завершується на Полі почесних поховань. Рідним віддають український прапор, яким була накрита домовина.
Під час поховання передають рідним прапор
Львівський сурмач Ярослав Сімків удруге в житті проводжає в останню путь воїнів. Він проходив строкову службу у Львові у 1979 році. Тоді з військовим оркестром він їздив містами і селами Львівської області на поховання українців, які загинули на війні в Афганістані.
Бувало, військові опускали труну, а люди її піднімали і ховали тоді зі священникомЯрослав Сімків
«Тоді поховання було інше. Люди стояли і чекали, коли військові від’їдуть, тому що вони виконували гімн СРСР, салют. А вже після того приходив священник і починався чин похорону. Але бувало й таке, що військові опускали труну, а люди опісля її піднімали і ховали тоді зі священником. Тоді люди розуміли, що їхні сини загинули ні за що. Але це були українці. Важкі поховання воїнів були і тоді, і сьогодні», – каже Ярослав Сімків.
Міська церемонія прощання з загиблими воїнами у Львові
Львівський сурмач виконує останню мелодію для воїнів кілька разів протягом тижня...
Пережив в’язницю РФ, загинув на війні з Росією. Прощання з Геннадієм «Тором» Афанасьєвим (фоторепортаж)
Загинув у березні, ідентифікували зараз. У Києві прощалися із «азовцем» Ігорем Линдюком
Пам'яті Ендрю і Кріса. У Києві попрощалися з британськими волонтерами (фото)
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: ЗСУ: втрати РФ у війні проти України перевищили 185 тисяч осіб ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Що очікувати від наступу України? Інтерв’ю з Девідом Петреусом, генералом армії США у відставці, колишнім директором ЦРУ ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Резніков попросив вибачення за порівняння втрат України у війні і Туреччини у землетрусіМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.