«Страшні деталі злочинів Росії в Україні має знати весь світ». Варшавський центр готує звіт для Білого дому

Варшавський центр документування російських злочинів в Україні імені Лемкіна, який створили у перші дні повномасштабного вторгнення зафіксував вже приблизно 1,5 тисячі свідчень жертв російської агресії. Люди, які повернулися з неволі та рідні бранців Кремля розповідають про жорстокі тортури, голод, зґвалтування і вбивства. Попри численні свідчення, Росія і далі заперечує навмисні напади на мирних жителів або вчинення інших воєнних злочинів.

Цивільні та військові надають докази працівникам центру Лемкіна про викрадення, катування, зґвалтування, фільтраційні табори та вбивства. Свідчення російських злочинів надають ті, хто постраждав після повномасштабного вторгнення, і родичі вʼязнів, які роками борються за звільнення своїх рідних з російської неволі.

Це ті, яких викрали і увʼязнили після анексії Криму та окупації частини Донецької та Луганської областей у 2014 році, засудили за вигаданими звинувачення, фактично лише за проукраїнську позицію і небажання співпрацювати з окупаційною владою.

Варшавський центр документування російських злочинів в Україні імені Лемкіна

До рапорту для Вашингтона увійдуть, зокрема, фрагменти свідчень таких постраждалих. «Якщо хто небудь, крім європейських країн може допомогти Україні, то тільки сильний закордонний партнер, яким є США.

Цей партнер може допомогти повернути вʼязнів і покарати винних у жорстоких злочинах проти українців», – сказав Радіо Свобода керівник центру Лемкіна Якуб Кєрсіковський.

Рапорт планують підготувати до другої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

У звіті для Білого дому, зокрема, буде історія Валентина Вигівського. Киянин зник у 2014 року після поїздки до окупованого Криму на авіашоу. У грудні 2015 року московський суд засудив його до 11 років колонії суворого режиму за нібито шпигунство проти Росії.

Валенин Вигівський до затримання, фото з сімейного архіву

«Після суду його перевели у Кіровську область, в колонію суворого режиму, де він перебуває донині. Сьогодні, 18 вересня, минає рівно 9 років, відколи він увʼязнений. І так вже збіглося, що мій син перебуває у тих місцях, де за сталінських часів був в увʼязнені мій батько. Часи міняються, люди міняються, назви країн міняються, але для України ворог залишається той самий – це Москва і Кремль», – каже батько в’язня Петро Вигівський.

За його словами, Валентина весь час утримують в дуже жорстких умовах, в одиночній камері.

«Після наших численних звернень до різних органів влади і української і російської в кінці 2021 року сину трошки пом'якшили умови, і вже вдень йому можна було або присісти або навіть прилягти. П'ять з половиною років він утримувався в режимі штрафного ізолятора, де вдень можна було тільки ходити або стояти в камері два на два метри.

З початком повномасштабного вторгнення умови ув’язнення мого сина і всіх політичних в’язнів значно погіршилися. За в'язнями нема консульського нагляду, зараз відсутній поштовий зв’язок між Україною і Росією, відсутній банківський зв’язок, а це дуже важливо, тому що без тюремного магазину, де можна купити якісь продукти вижити дуже важко. У мого сина є син, йому 14 років, він вже ходить у 8-й клас, але він ні разу не приходив до школи зі своїм татом», – ділиться Петро Вигівський.

Чоловік сподівається, що за допомогою західного світу, громадських, правозахисних організацій, урядових органів і медіа вдасться домогтися звільнення його сина та сотні інших політв’язнів або хоча б полегшення умов їхнього утримання.

У Варшаві документують свідчення українців про злочини військових РФ (відео)

Організація The Media Initiative for Human Rights створила інтерактивну карту, на якій зображено понад 100 місць незаконного утримання громадян України. Мапу укладали майже рік на основі свідчень людей, які повернулися з російської неволі.

На карті офіційні ізолятори, неофіційні вʼязниці і просто підвали на території Росії, тимчасово окупованих територіях України і навіть в Білорусі.

В якій з них зараз перебуває 25-річний Микита Бузінов з Чернігівщини, рідні хлопця не знають. Його забрали з дому 4 березня цього року на очах у мами, брата і нареченої. Назвали «зрадником держави», мовляв «наводив» ЗСУ на їхні позиції, каже наречена. Перед тим, додає, довго допитували і психологічно тиснули на рідних.

Микита Бузінов, фото з сімейного архіву

«Мене привели, поставили навколішки і питали, чи я в курсі, що в Микити є друг в СБУ. Начальник безпеки перезарядив автомат, приставив його до голови Микити і почав говорити, що «твій хлопець зробив багато поганих речей», за що вбивають, і «я зараз особисто йому випущу кулю в голову, а вже потім ти зможеш підійти ближче і попрощатися», – пригадує момент допиту наречена Микити Бузінова Катерина Огієвська.

За словами жінки, через 9 місяців після викрадення рідні дізналися, що, ймовірно, Микиту незаконно ув’язнили і тримають в Бєлгородському СІЗО, але російському адвокату, який туди поїхав, інформацію не підтвердили.

Родичі припускають, що Микиту перевезли в іншу в’язницю. Вірить, що він живий, адже ДНК-експертиза не показала збігів із загиблими.

Уродженка Ясинуватої Донецької області Ірина Довгань довідалася, що таке російська агресія 9 років тому. В 2014-му, каже, її викрали з дому, заарештували та катували, звинувачували у підтримці української армії.

Ірина Довгань, Дніпро, 4 червня 2019

Вижити і вийти на волю жінці вдалося завдяки активності європейських журналістів, які тоді ще були допущені в окупований Донецьк.

Нині Ірина працює в організації SEMAUkraine, яка, каже, допомагає українським полоненим і фіксує російські злочини, зокрема, сексуальне насилля над жінками.

«На мої приблизно 200 задокументованих випадків злочинів Росії є близько 20 випадків секуального насилля. Якщо ви чули про концтабір «Ізоляція», то жодна жінка не вийшла після цього концтабору незґвалтована.

Я дуже сподіваюся, що нарешті настали часи, коли світ перестане бути толерантним, перестане замовчувати цю тему, що світ перестане закривати очі на те, що сотні проукраїнських жінок, які є політичними в’язнями, залишаються досі в застінках Донецька», – наголошує Ірина Довгань.

За її словами, зґвалтування – один з методів геноциду, який Росія використовує проти українців.

«До 24 лютого 2022 року в офіційних списках СБУ йшлося про 300 затриманих цивільних громадян. Після 24 лютого в офіційних списках – понад тисяча осіб, але викрадення продовжуються просто в цю хвилину, тому справжньої цифри затриманих цивільних ніхто назвати не зможе», – каже експертка організації The Media Initiative for Human Rights Тетяна Катриченко.

Ситуація затриманих є трагічною, бо немає правового механізму, як їх можна звільнити чи гарантувати захист їхніх основних прав. Крім окремих випадків, вʼязнів немає в списках осіб, призначених на обмін полоненими. Також немає інформації про те, де вони ув'язнені і з якої причини. А все це ускладнює боротьбу за їхнє повернення, кажуть рідні бранців Кремля.

• Попри численні свідчення і докази, Росія з перших днів повномасштабного вторгнення заперечую відповідальність своїх солдатів у скоєнні воєнних злочинів проти цивільних і військових українців.
• 18 вересня Міжнародний суд ООН в Гаазі розпочав попередні слухання за позовом України до РФ про безпідставне звинувачення нею українців у геноциді проти російськомовним і використання цього звинувачення як видуманого приводу для широкомасштабного вторгнення. Україна подала позов ще 27 лютого 2022.
• Москва закликала Міжнародний суд ООН відхилити справу, яка оскаржує аргументи Москви про те, що її вторгнення в Україну було здійснене для запобігання геноциду.