26 касет з відеосвідченнями українських дисидентів врятували режисер Юрій Луговий та продюсерка Зоряна Гриценко із Канади. Ці записи унікальні, адже зроблені по гарячих слідах ‒ у кінці 1970-х та на початку 80-х років. На відеоплівках ‒ люди, які щойно вийшли з мордовських таборів чи пережили катування у психлікарнях. Таких матеріалів досі не знаходили. Свідчення та виступи лідерів дисидентського руху Петра Григоренка, Валентина Мороза, Надії Світличної та інших українських політв’язнів радянських тюрем можна буде подивитися онлайн. Як вдалося зберегти записи, про боротьбу української діаспори та інформаційні війни Кремля ‒ у матеріалі Радіо Свобода. До статті долучені унікальні архівні знімки Юрія Лугового.
Літо 1979 року. Символ українського дисидентського руху Валентин Мороз прилітає до аеропорту в Монреаль, Канада. Після 13 років таборів та п’ятимісячного голодування радянська влада під тиском світової громадськості обміняла його та ще чотирьох дисидентів на двох радянських шпигунів.
Валентин Мороз відповідає на запитання канадських журналістів у приміщенні аеропорту Дорваль у Монреалі. Перекладають Зоряна Гриценко (ліворуч) та Богдана Звонок (праворуч). Червень 1979 року. Фото Юрія Лугового
«Москва тільки тоді виявляє милосердя, коли бачить у руках палку і знає, що будуть бити. Захід ніяк не може це зрозуміти», ‒ говорить на віднайдених плівках Мороз перед численними журналістами провідних канадських видань.
Вже на виході із аеропорту камера фіксує, як колишнього політв'язня зустрічають десятки канадських українців. Вони співають «Ще не вмерла Україна». Невдовзі Мороз їде виступати у вщент забитий зал в Монреалі.
«800 людей плескають протягом 10 хвилин! Це був такий великий емоційний сплеск, що ледь будівля не луснула!» ‒ згадує співініціатор проєкту з відновлення плівок канадсько-український режисер, співавтор першого фільму про Голодомор Юрій Луговий.
Цю важливу зустріч у Монреалі із Валентином Морозом та багатьма іншими українськими дисидентами, які виривалися або їх насильно викидали із Радянського Союзу, зафільмувала команда Володимира Гайдука. Гайдук був одним із членів Комітету оборони Валентина Мороза, який невдовзі почав захищати всіх українських політв’язнів.
Виступи фільмувала молодь, студенти із місцевої української громади. Робили це добровільно ‒ розуміли, що записують матеріал історичної ваги.
Один із операторів команди Володимира Гайдука, який організовував фільмування виступів дисидентів. Зустріч із лідером дисидентського руху в СРСР генералом Петром Григоренком. 2 вересня 1978 року, околиця Монреалю. Фото Юрія Лугового
«Ми знали, як важливо задокументувати свідчення дисидентів про русифікацію в України, про придушення людських і національних прав, бо цю всю інформацію придушували в СРСР, ‒ розповідає співініціатор проєкту з відновлення плівок та колишній член Комітету Зоряна Гриценко. ‒ А зараз дуже важливо побачити, як ці мужні люди говорять, рухаються, відчути їхні емоції».
Як врятували відеоархів
В 90-х роках плівки на зберігання передали до архіву в Оттаві. Понад 20 років, вони були там, поки архівісти попросили забрати їх назад, бо на них не вистачало місця. «Інакше їх викинули б у сміття. Я сказав, що ми маємо то рятувати», ‒ згадує Луговий.
Потрібно було швидко діяти. Плівка була така особлива, що її мало хто міг оцифрувати, і до того ж вона покрилась грибком. Луговий заледве знайшов компанію у США, яка взялася за реставрацію. Проєкт профінансували різні організації української діаспори в Канаді.
Юрій Луговий тримає у руках плівку, на яку записаний один із виступів українських дисидентів. Поруч з ним десятки подібних касет та фотоальбом його власних світлин, відзнятих під час зустрічей із українськими політв’язнями
Зараз Юрій Луговий працює над подальшим відновленням відео: займається кольорокорекцією, балансом звуку, монтує. Зоряна Гриценко займається пошуком архівної інформації та підготовкою біографічних візитівок, які супроводжуватимуть відновлені записи.
«Кожен виступ ‒ зворушливий! ‒ розповідає Зоряна Гриценко. ‒ На записах видно, як дисидентам важко розповідати й переживати заново всю ту драму».
«Я дивуюся, яку відвагу вони мали, ‒ підхоплює Юрій Луговий, ‒ їх кидали у психушки, тортурували, щоб змінити думки про Радянський Союз. Але вони мали велику мужність, щоб не піддатися на те!»
Зоряна Гриценко (по центру, в окулярах) та Володимир Гайдук (другий праворуч) на зустручі із жертвою радянської каральної психіатрії, українським правозахисником Віктором Боровським (по центру в піджаку). Монреаль, 1979 рік. Фото Юрія Лугового
На одному із записів хлопець із пишною шевелюрою міцно вдихає сигаретний дим, робить затяжну паузу і продовжує:
«Від уколу не було боляче. Перші секунди я не відчував нічого. Але згодом я став ніби п’яний. [...] Я майже все розумів, але мій мозок не підкорявся. Ніби якесь маріння панувало мною. У моїй уяві постало, ніби я якийсь принц і лежу на ліжку, а біля мене багато слуг у білих халатах».
Віктор Боровський під час виступу в церкві Успіння Божої Матері в Монреалі. Фото Юрія Лугового
Це розповідь Віктора Боровського. У 18 років його, ще студента, лише за критику радянського режиму на лекції запроторили на два місяці до психушки у Слов’янську. А щоб мама повірила в його проблеми із психікою ‒ насильно накачали психотропами.
«Поява мами зовсім мене не схвилювала. Я лежав, дивлячись кудись і не міг зорієнтуватися. Я був певний, що то був не сон. Я бачив маму і людей у білих халатах, з якими вона говорила, але нічого із собою не міг поробити. Язик не повертався щось сказати, але і бажання говорити не було».
Як діаспора захищала політв’язнів
У всьому світі українська діаспора намагалася реагувати на утиски та арешти українських дисидентів, привертала до цього увагу ключових урядів світу та ООН.
Акція протесту із вимогою звільнити українського політв’язня Валентина Мороза. Монреаль, 1975 рік. Фото Юрія Лугового
Лише один Канадський Комітет оборони Валентина Мороза організовував великі акції протесту біля радянських установ, залучав до цього членів канадського парламенту, поширював інформацію, влаштовував акції голодування.
Протестувальники вимагають звільнення всіх українських політв’язнів. Акція протесту біля радянського посольства в Оттаві. Кінець 1970-х років. Фото Юрія Лугового
Комітету також вдалося зібрати підписи близько двох сотень канадських діячів науки і культури на захист Мороза, а до уряду Канади надходили тисячі телеграм і листів з вимогами допомогти звільнити українських політв’язнів. Після хвилі протестів канадський уряд закликав радянську влад випустити з в'язниці Мороза.
Відповідь прем’єр-міністра Канади П'єра Трюдо на петицію української громади про захист Валентина Мороза. Канадський політик вражений завзятістю, яку українці проявляють у захисті Мороза та всіх інших українських політв’язнів. Червень 1976 року
«Ми знали, що то працювало, бо ще більші були протести від Радянського Союзу!» ‒ посміхаючись згадує Юрій Луговий. Разом із Зоряною Гриценко він був активним членом Комітету. Кожну протестну акцію чи зустріч із дисидентами у Монреалі Луговий відзнімав на свій фотоапарат: «По три-чотири плівки тратив за раз! У мене лишился сотні світлин з тих часів!»
Саме знімками Лугового, які показують закулісся та вловлюють емоції слухачів, доповнені відреставровані відеозаписи виступів дисидентів.
Приліт Валентина Мороза до Канади викликав жвавий інтерес канадських журналістів. Червень 1979 року. Фото Юрія Луговогу
«Ми залучали найвпливовіші канадські видання до пресконференцій українських дисидентів, ‒ згадує Зоряна Гриценко. ‒ Дуже важливо, що західна преса могла сам на сам поспілкуватися із вчорашніми політв’язними. Ми допомагали із перекладом».
Юрій Луговий перекладає на французьку мову інтерв’ю українського правозахисника, дисидента Віктора Боровського для журналіста газети Le Devoir. 5 квітня 1979 року. Фото Юрія Лугового
Діаспора вважала, що вся інформація про українських в’язнів сумління не має залишатися в межах лише української громади, а виходити за межі.
Уривок матеріалу із канадської газети Le Devoir: «Український дисидент Микола Будулак-Шариґін демонструє сувеніри з Московської Олімпіади, які, за його словами, зроблені у в'язницях та виправно-трудових таборах» (переклад із французької)
Безпрецедентною стала акція, коли у 1976 році Комітет передав до ООН величезну телеграму із прізвищами близько 10 тисяч підписантів у зв’язку із застосування Радянським Союзом каральної психіатрії супроти Валентина Мороза. Після розголосу українського політв’язні визнали психічно здоровим.
Телеграма надіслана до ООН із підписами 10 тисяч людей проти переслідувань Валентина Мороза у психлікарня СРСР. Червень 1976 року. Фото Володимира Гайдука
Концентруючись на захисті одного політв’язня можна досягти більше розголосу про утиски сотень інших українських дисидентів, вважали тоді в Комітеті. Невдовзі, коли Мороза випустили, Комітет почав захищати всіх інших дисидентів.
Як Кремль вів інформаційні війни проти українців
«Часом були демонстрації по 200-300 людей проти утисків прав в Україні, а в газеті немає ні одного речення про це, ‒ згадує Юрій Луговий. ‒ Було дуже важко, бо радянське посольство працювало, щоб поширювати дезінформацію. Радянська політика була така, щоб українців називати «фашистами»».
На серії знімків Лугового можна побачити, як радянський журналіст влаштував провокацію проти одного із лідерів дисидентського руху, генерала Петра Григоренка. «Все, що сказав Григоренко, брехня! ‒ говорив радянський журналіст, ‒ в Радянському Союзі немає ніяких ГУЛАГів!»
Це сталося під час зустрічі українського дисидента з канадським міністром закордонних справ Флорою Макдональд в Оттаві під час саміту НАТО.
Колаж із чотирьох фото Юрія Лугового, на якому видно, як радянський журналіст атакує українського дисидента Петра Григоренка під час зустріч із міністром закордонних справ Канади Флорою Макдональд. Саміт НАТО, Оттава, жовтень 1979 року
Радянський режим також намагався ввести в українську діаспору своїх агентів та розсварити громаду. В той час у Канаді активно діяла українська прокомуністична група.
«Коли дисиденти приходили, частина української громади не хотіла зустрічатися із ними, бо казали, що то «агент», ‒ говорить Юрій Луговий. Його слова підхоплює Зоряна Гриценко: «Але все одно зали були забиті і це було по всій Канаді та Америці!»
Феноменальні люди
«Завжди є охочі захопити чужі території. Зміниться влада і там можуть з’явитися такі. От для того треба свою країну утверджувати, щоб народ був єдиний, щоб мав армію, щоб коли з’явився нападник, його відбити!» ‒ ледь не переходить на крик дисидент Петро Григоренко. Ці слова генерала зафіксували віднайдені плівки, які він сказав близько пів століття тому.
Виступ Петра Григоренка у вересні 1978 року перед українською громадою у залі неподалік Монреалю
«Те, що говорили тоді дисиденти, залишається актуальним і зараз, ‒ говорить Зоряна Гриценко. ‒ Україна досі бореться, щоб зберегти свої права. Атака Росії проти України ніколи не зупинялася і не зупиниться. Але Україна досі втримує ці удари!»
Українські дисиденти зробили значний внесок у розвал Радянського Союзу та здобуття Україною незалежності, вважають автори проєкту.
Your browser doesn’t support HTML5
Трейлер проекту із відновлення відеоархіву українських дисидентів
«Я вже 7 місяців, інколи по 10 годин працюю над цими записами і досі піднесений духом, коли їх слухаю, ‒ говорить Юрій Луговий. ‒ Мені не шкода жодного дня, щоб врятувати ті касети. Бо це феноменальні люди!»
На Youtube-каналі Юрія Лугового вже з’явився перший відреставрований запис за участю дисидента Валентина Мороза. Невдовзі будуть опубліковані записи із Віктором Боровським та Петром Григоренком, а згодом ‒ всі інші.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Микола Руденко: «Зробили, що встигли». Українська Гельсінська група