Ветеранська політика потрібна «на вчора»: чому її досі не створили?

Сьогодні в Україні щонайменше 1,2 млн ветеранів, а близько 3,5 млн – це члени родин тих, хто з війська повернувся до цивільного життя. Втім, цілісної політики, яка б робила процес адаптації до життя поза армією зрозумілим і передбачуваним, у держави все ще немає, кажуть у владі та в громадському секторі.

Радіо Свобода розповідає, якою ветеранську політику бачать профільні організації та як напрацювання Мінветеранів оцінюють активісти та військові.

«Вирішували, хто має нести відповідальність»

Із тим, що в Україні на 11-й рік війни з Росією немає єдиної ветеранської політики, погоджуються і влада, і громадський сектор.

«За 10 років ми як держава не дали собі з цим ради. Вирішували точкові завдання, які раптово виникали з 2014 року», – каже правозахисниця та волонтерка Любов Галан, яка у 2023 році разом із адвокатом та військовим Масі Найємом заснувала правозахисний центр для ветеранів «Принцип». Галан вважає, що байдужість суспільства і політичних еліт, які не розуміли важливості питання ветеранської політики – це основна причина, чому вона не була сформульована ні після 2014 року, ні після 2022-го: «Спочатку створювалося Міністерство ветеранів, потім об’єднувалося з кимось, потім знову роз’єднувалося. Це означає, що ми постійно вели розмову про те, хто і у якому форматі має нести відповідальність і керувати цими процесами. Тому мені здається, що відсутність цієї ветеранської політики – це глибоко політичне питання».

Багато хто намагався створити єдину ветеранську політику і стратегію її розвитку, говорить Олександр Порхун, який з лютого 2024 року виконує обов’язки керівника міністерства у справах ветеранів.

«Але, на жаль, маємо, що маємо», – говорить він у інтерв’ю для Радіо Свобода. За його словами, зараз відомство розробляє стратегічні напрямки, за якими буде рухатись у напрямку створення ветеранської політики. Порхун називає 6 пріоритетів:

1. реабілітація;
2. працевлаштування, освіта, перекваліфікація;
3. ветеранський бізнес;
4. забезпечення житлом;
5. цифровізація;
6. шана, повага, та увічнення подвигу.

Олександр Порхун, виконувач обов’язків міністра у справах ветеранів

Раніше, влітку минулого року, прем’єр-міністр Денис Шмигаль уже називав 5 подібних пріоритетів:

1. дієва інфраструктура,
2. економічна активність,
3. успішна реабілітація,
4. доступне житло,
5. вшанування подвигу українських героїв.

Створення нової ветеранської політики Шмигаль також назвав одним з пріоритетних завдань на 2024 рік.

Попри те, що попередня міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна влітку 2023 року вже презентувала єдину державну ветеранську політику «Шлях ветерана» та анонсувала проєкт «Помічник ветерана».

Юлія Лапутіна, міністерка у справах ветеранів 2020-2024 років

Втім, менше ніж за пів року президент України Володимир Зеленський звільнив Лапутіну з посади. Через кілька місяців її наступник Олександр Порхун говорить: «Пілотний проєкт «Помічник Ветерана» був неуспішним».

Однак правозахисниця Любов Галан наголошує, що озвучені напрямки, як і проєкт «Помічник Ветерана» – це саме інструменти ветеранської політики. «Тоді як спочатку необхідно піднятися на поверх вище і зрозуміти, хто такі ветерани, як та на основі чого ми збираємо дані про їхні потреби на різних рівнях, як ми на них реагуємо», – підкреслює правозахисниця.

Що охоплює ветеранська політика і для чого вона потрібна

Ветеранська політика – це відповідь на запитання для держави: хто такі ветерани і що вона збирається з ними та їхніми сім’ями робити в умовах країни, яка захищається від збройної агресії Росії, вважають у правозахисному центрі «Принцип».

«Це не один документ, а екосистема документів на рівні нормативно-правових актів, стратегій тощо. Тому ми говоримо про політику, а не про зміну одного закону чи кількох постанов, тобто, це радикальне переосмислення», – пояснює Любов Галан. Та додає, що вкрай важливо розуміти також місце ветеранської політики у системі інших політик, оскільки на неї дуже впливатиме те, як, зокрема, розвиватиметься бачення держави щодо національної безпеки і оборони.

Правозахисниця пояснює, що таке перспективне бачення необхідне, щоб держава не опинилися в ситуації краху в питанні ветеранів, коли люди повернуться, а система, яка би мала їх підхопити, просто буде неспроможною це зробити або пропонуватиме неактуальні для цієї аудиторії послуги.

«Як би сумно це не звучало, я намагаюсь не отримувати ніяких послуг від держави» – ветеран Гліб Стрижко (фото ілюстративне)

У «Принципі» кажуть, що деякі ознаки колапсу системи можна побачити вже зараз, коли система не завжди дає раду навантаженням. Та наголошують, що ветеранська політика мала бути сформована «на вчора», а тому у держави немає часу на зволікання. Водночас бояться, аби під новою ветеранською політикою не подали якусь незначну зміну законодавства. «Не можна допустити неякісного передчасного продукту, зробленого у гонитві за термінами і датами. Тоді це буде злочинно і неправильно», – акцентує Любов Галан.

Вона попереджає про два найголовніші ризики, з якими може зіштовхнутися держава у питанні ветеранської політики: перше – спротив ветеранської спільноти, якщо комунікація з боку міністерства буде непрозорою та неефективною, а друге – це популізм, до якого можуть вдаватися різні політичні сили, спекулюючи, зокрема, у справі виплат.

Учасник бойових дій, який втратив обидві ноги, захищаючи Україну від агресії Росії, під час «Маршу захисників». Київ, 24 серпня 2020 року

«Потрібно буде докласти багато зусиль для того, щоб належним чином це питання прокомунікувати та обговорювати його з ветеранською спільнотою», – наголошує Любов Галан. Та додає, що позитив у тому, на її думку, що «ми у ставленні до ветеранів як держава вже ніколи не будемо в тій точці, де були до повномасштабного вторгнення», бо «кількість переростає в якість».

Що пропонують громадські організації

Улітку 2023 року 5 українських громадських організацій: Veteran Hub, «Принцип», «Юридична сотня», «Простір можливостей» та Veteranka об’єдналися, щоб розробити експертні рекомендації до формування оновленої державної політики щодо ветеранів та їхніх сімей. Наразі це найбільш комплексна концепція, яка пропонує оновити законодавство і нормативну базу, покращити інфраструктуру надання послуг, зробити їх людиноцентричними та розширити цільову аудиторію політики від самих ветеранів чи ветеранок до їхніх родин, партнерів та партнерок.

«Цю концепцію підтримав профільний комітет Верховної Ради, люди на рівні віцепрем'єр-міністрів. Зі своїх джерел, ми знаємо, що ця політика потрапила і на стіл президенту. Але поки що ми не побачили якогось зобов’язання, що ця концепція ляже в основі якихось документів», – коментує Любов Галан.

Вона пояснює, що спільна концепція профільних організацій виникла, тому що громадянське суспільство не погоджувалося з баченням колишньої команди Мінветеранів, а якість роботи відомства на той час показувала, що воно буде неспроможним якісно напрацювати основи ветеранської політики.

«Ми вирішили зробити це домашнє завдання і самим сформувати концептуальну рамку», – пояснює співзасновниця «Принципу». Та додає, що далі вкрай необхідним є діалог з державою.

Марш ветеранів до Дня Незалежності України. Київ, 24 серпня 2019 року

У спільному документі автори означили 54 проблеми в розрізі творення ветеранської політики і для кожної з них запропонували рішення та звернули увагу на можливі застереження. Повний текст концепції зробили відкритим для усіх зацікавлених за посиланням.

Автори концепії наголошують: ветеранська політика – це не соціальне питання, а питання національої безпеки і оборони. Адже ветерани – основа оперативного резерву, а якісна ветеранська політика – також прямий вплив на престижність професії військового.

«Це потрібно для того, щоб мої діти захотіли воювати за цю країну в майбутньому», – резюмує адвокат та військовий, співзасновник центру «Принцип» Масі Найєм.

Помічник ветерана – це вихід?

Головною проблемою у взаємодії держави і ветеранів у громадському секторі називають відсутність стимулів щодо дієвої реінтеграції ветеранів та повернення їх до активного соціального життя. Там наголошують, що наявні програми часто стають недоступними для ветеранів та їхніх сімей через надмірну бюрократизацію, недосконало прописану нормативно-правову базу, брак зрозумілої інформації та маршрутів клієнтів, тривалість ухвалення рішень, логістичну недоступність тощо.

Вирішити це питання частково або повністю був покликаний проєкт «Помічника ветерана», який міністерство у тестовому режимі почало тестувати минулого року. Попри те, що виконувач обов’язків очільника міністерства у справах ветеранів Олександр Порхун називає сьогодні цей пілот невдалим, у зміненому форматі і під іншою назвою проєкт вже втілюють по всій Україні.

Президент України Володимир Зеленський під час відвідин поранених українських військовослужбовців у клініці Staten Island University Hospital. Нью-Йорк, США, 18 вересня 2023 року

«Мінветеранів разом з Мінекономіки створили професію «фахівець із супроводу ветеранів війни та демобілізованих осіб». Зараз працюємо над створенням постанови Кабінету міністрів України, щоб все закріпити на законодавчому рівні й почати відбір фахівців», – заявляє Олександр Порхун.

Водночас на електронній платформі «е-Ветеран» все ще доступна подача заявки на посаду «помічник ветерана».

Не чекаючи постанови Кабміну, у деяких громадах вирішили самостійно вирішувати питання підтримки військових, які повертаюся до цивільного життя. Зокрема, у Вінниці працює Сервісний офіс у справах ветеранів, який фінансують з бюджету громади.

Михайло Кузнецов – ветеран, полковник з 29-річним досвідом військової служби спочатку долучився до пілотного проєкту «Помічник ветерана», а менш ніж за рік очолив Сервісний офіс у справах ветеранів у Вінниці. На його думку, головне завдання помічників – це дати ветеранам інструменти, які допоможуть їм закрити запити щодо послуг.

Михайло Кузнецов, очільник Сервісного офісу у справах ветеранів Вінниці

«Наші обов’язки – це консультування ветеранів війни, осіб з інвалідністю, осіб, які наразі ще не мають статусу учасника бойових дій, членів сімей загиблих, зниклих безвісти, військовослужбовців та їхніх рідних. Законодавство часто змінюється, тому виникає багато питань. Я, наприклад, коли служив, був дуже зацікавленим, щоб була така інституція, де могли б толково про все розповісти», – говорить Михайло Кузнецов та акцентує, що основним принципом роботи працівників Сервісного офісу є принцип: рівний – рівному, оскільки на посаду відбирають тільки ветеранів або членів їхніх сімей.

Він вважє, що ця послуга є перехідним етапом до повної цифровізації відносин ветерана і держави, та наголошує, що, попри те, що документи на пільги можна подавати в електронному вигляді, це роблять наразі одиниці.

Натомість, на думку колишнього морського піхотинця, а зараз очільника київської філії Veteran Hub Гліба Стрижка, послуга на зразок «Помічника ветерана» є свідченням того, наскільки доступ до сервісів і пільг ускладнений.

«Держава мені каже: дивися, ми для тебе створили незрозумілі сервіси, ми не будемо спрощувати механізм, щоб все було зрозуміло, але ми для цього знайдемо тобі людину, яка тебе розчехлить у цьому, – обурюється ветеран, – це б’є по моїй гідності, тобто, держава мені відверто в обличчя каже: ти не зможеш в цьому розібратися сам».

Гліб Стрижко вважає, що ветерани потребують зрозумілої системи доступу до послуг і пільг, а не помічника

Кейс-менеджери потрібні, вважає правозахисниця Любов Галан та додає, що рішення з помічником ветерана – далеко не панацея.

«Іноді мені здається, наче всім хочеться вигадати якусь посаду, яка повністю закриє запити ветеранів. Але це не зовсім зріла історія», – коментує Галан. Вона пояснює, що з такою кількістю ветеранів, з їхніми потребами має працювати вся система: від ЦНАПу до сімейного лікаря чи Центру зайнятості, куди б ветеран не звернувся.

«Не обіцяти золоті гори»

Втім, наразі ситуація інакша. Гліб Стрижко розповідає, що сам намагається уникати взаємодії з державою як ветеран, тому не користується більшістю пільг. З його досвіду у цій взаємодії ветерану часто бракує поваги та почуття гідності. «Як би сумно це не звучало, я намагаюсь не отримувати ніяких послуг від держави. І в принципі у мене виходить», – пояснює Стрижко.

Слова колишнього морпіха підтверджує й статистика, озвучена Олександром Порхуном на початку весни. Під час тематичної дискусійної панелі він сказав, що майже 70% ветеранів взагалі не знають про пільги та послуги, які для них передбачені. Тоді ж Порхун, який сам є ветераном російсько-української війни, озвучив, що його позиція – «проти пільг».

«Зараз міністерство хоче закласти зовсім інше поняття. Ми хочемо надати ветеранам інструменти розвитку. Вони можуть містити багато чого, починаючи зі здобуття освіти або перекваліфікації», – зазначив Олександр Порхун. Він вважає, що необхідно змінювати менталітет: коли приходить ветеран і каже: «Держава повинна». «Це теж неправильно. Треба змінювати підходи, треба змінювати наш менталітет, менталітет ветеранів», — вважає Порхун.

Водночас Гліб Стрижко називає таку заяву свідченням несміливості держави прямо сказати, що вона хоче скоротити пільги через брак коштів.

«Мені здається, що тут державі не вистачає чесності у комунікації, щоб сказати: ми вам вдячні, але водночас у нас немає зараз коштів. А після перемоги чи підписання якихось договорів їх буде ще менше. І не обіцяти нам золоті гори», – говорить Стрижко. Та додає, що коли намагався стати в чергу на отримання житла, дізнався, що квартирного фонду немає і, можливо, лише через кілька років держава зможе компенсувати йому житло грошима.

«Ветеранська політика – це такий великий слон, і нам треба буде його їсти всім разом, нам потрібно об’єднуватися, працювати з усіма організаціями в цьому полі», – підсумовує правозахисниця Любов Галан. Та додає, що затверджена ветеранська політика має бути зроблена так, щоб бути актуальною ще багато років щонайменше для кількох поколінь.

Співавтори концепції ветеранської політики з громадського сектору прогнозують, що користувачами ветеранської політики у майбутньому можуть стати до 30% українців.