Український «Відблиск» у Венеції: жорстокість тортур на Донбасі і життя після них

ВЕНЕЦІЯ – На 78-му Венеційському кінофестивалі воєнна драма «Відблиск» Валентина Васяновича повертає західних кінокритиків до його попередньої картини «Атлантида» про українсько-російський конфлікт, розв’язаний російськими гібридними силами на Донбасі. Зауважують на притаманній для митця статичності кадрів, обережній мінімізації діалогів, досконалій сценографії відвертих сцен катування, які викликають огиду, але й затягують емоційно та спонукають до роздумів. Дехто, однак сприйняв війну як привід для українського режисера зняти новий фільм. Докладніше про кінострічку – номінанта на «Золотого лева» – в матеріалі Радіо Свобода.

Це нелегке кіно, зауважує у першу чергу сам автор картини Валентин Васянович. Довготривалі сцени катувань, як у донецькому концтаборі «Ізоляція», змушують навіть мало чутливого глядача заплющувати очі і здригатися від побаченого. На відміну від фантастичного тла «Атлантиди», «Відблиск» повертає до земної шокуючої дійсності.

Кадри реального пекла – в епіцентрі першої години стрічки. Розлучений, малослівний і не герой за характером хірург Сергій Мельник (Роман Луцький) потрапляє в полон до російських найманців на сході України.

Через свої професійні якості у тюрмі йому доводиться спостерігати за знищенням тіл закатованих та звірськими знущаннями над бранцями. Він має повідомляти бойовикам, живий чи мертвий, понівечений тортурами полонений. Шляхом психологічних катувань, добившись від Сергія «зізнання» в терористичній діяльності на окупованій частині російськими гідридними силами Донеччини, його відпускають в рамках обміну полоненими.

Режисер Валентин Васянович

Зображаючи жорстокість катів, режисер таки пробує наділити їх крихтою людяності. Начальник тюрми, побачивши у мобільному Сергія світлину його дочки, говорить, що і в нього самого також є дочка. На цьому «чутливість» агресора зникає і претворюється на попіл. На попіл, який ледь встигають вигрібати з тюремного крематорію, розташованого у вантажівці з відбитками російських прапорців та написом «Гуманитарная помощь».

Друга частина картини з умовною назвою «Після звільнення» розповідає про труднощі повернення до нормальності. Головний герой повинен віднайти сили для життя та знову вчитися бути батьком Поліни, дочки-підлітка (грає роль Ніка Мислицька). Він дарує дитині дрона-іграшку. Цей дрон не вбиває, а розважає, відволікає від тривожних думок.

У цій частині візуальний ряд на позір спокійніший, хоча напруженість у затишній квартирі лікаря або на засніженому подвір’ї міських висоток не зникає. Усі буденні речі видаються йому дивними. Ця «буденність» не така, як раніше – вона сумна і безпросвітна.

Комусь видасться трохи штучним діалог з дитиною біля вогнища на занедбаному чагарнику. За допомогою релігійної тематики батько намагається говорити з дівчинкою про людську смерть. А Поліна відповідає одне: «У цю маячню я не вірю!» Сергій ніяковіє і знову мовчить. Він закривається в собі. Як пояснити дитині жахливі речі, що трапляються у світі? Рідко який батько чи мати не згадає про свої рефлексії у спілкуванні з дітьми на подібні теми.

Присутня і другорядна сюжетна лінія. Хірург ще перед виходом з полону домовляється з бойовиком не спалювати закатованого Андрія (актор Андрій Римарук), нового партнера Сергієвої ексдружини. Організовують план повернення тіла для поховання, звісно, за грошову винагороду найманцю. І тут з’являються скажені пси, ніби спогади про пережите пекло чіпляються та хочуть розірвати чоловіка фізично й морально.

Фінальна сцена з курсу психологічної реабілітації показує, що чоловіків, жінок та дітей з посттравматичним синдромом в країні багато і вони потребують підтримки. Можна старатися забути війну, але війна повертається до вас.

Актор Роман Луцький

«Я вперше під час прем’єри передивився повністю фільм і розплакався під час останньої сцени. Ця акторська робота дала мені розуміння, з якими проблемами стикаються наші військовослужбовці в мирному житті. Це одна з проблем, якою слід перейматися негайно», – зазначив у коментарі Радіо Свобода актор Роман Луцький, виконавець головної ролі.

Думки кінооглядачів

Кожним кадром без винятку Васянович не припиняє рефлексувати на тему війни. І робить це не на жарт талановито, хай і в стилі артхаузного нішевого кіно. Свідченням цьому стали тривалі аплодисменти глядачів після прем’єри для широкої публіки (кіноманів та акредитованих фахівців).

Як зауважують кінооглядачі Венеційського конкурсу, Васянович розповідає війну статично й симетрично, до тонкощів продумавши кожний рух і кожне слово, використання якого доволі обмежене у фільмі.

«З кінематографічної точки зору фільм дуже напружений і цілісний. Помітний тонкий стиль режисера, вражає жахлива тематика, статичні кадри, де рухи роблять сцену. Єдине застереження до картини: вона виглядає надто «причесаною» з погляду естетики. Це охолоджує мої візуальні враження, особливо коли об’єктом сценічної композиціє є тортури, і ці кадри виглядають дуже досконало», – поділився висновками з Радіо Свобода фільммейкер Лео Каналі.

Дехто як Еміліано Морреале, автор рецензії у виданні La Repubblica, вважає, що новою роботою український режисер повторив себе і мінімізував досягнення попередньої стрічки «Атлантида», переможниці у Венеції 2019 року в конкурсній програмі «Горизонти». «Не торкаючись безсумнівної сценографічної здібності режисера, складається враження, що робота була умисно задумана, де війна і її жорстокість стають майже приводом», – підсумовується у статті.

Інформагентство ANSA повідомлення про прем’єру фільму для акредитованих учасників фестивалю назвало «Reflection: «відблиск» війни в Україні» з підзаголовком «Перші негативні вигуки на кривавий і тривожний фільм Васяновича».

Автор стрічки у коментарі для Радіо Свобода каже, що не знає про подібні оцінки, але не дивується, якщо вони дійсно мали місце. «Я нічого не чув про невдоволені вигуки на допрем’єрному показі. Я завжди кажу, що фільм не розважальний. Може, хтось прийшов на перегляд заради розваги…» – зазначив Валентин Васянович.

За його словами, хоч новина про війну вже не свіжа, але світ має розуміти, що недалеко звідси триває ця війна. «Спочатку я мав на меті зняти антологію тортур, але відкинув цю ідею, бо було б неможливо дивитися всі ті сцени», – пояснював іноземним журналістам у Венеції Васянович.