«В Юзівці я оселився у дешевому номері готелю «Великобританія». Це смердюче лігво названо так на честь країни Юза та Балофура – двох британців, які володіли в Донському басейні величезними заводами та шахтами». Так письменник Костянтин Паустовський описує один із перших донецьких готелів, у якому йому довелося оселитися на початку 20-го століття. Завдяки збігу обставин та вдалому розташуванню будівля 1883 року побудови – фактично ровесниця міста – достояла до наших днів. І навіть працювала до почату російського вторгнення на Донбас у статусі 2-зіркового готелю.
Як майже 160-річній будівлі вдалося пережити дві світові війни, у чому зв'язок між елітним «Донбас Паласом» Ріната Ахметова у центрі міста – та «Великобританією» поблизу металурійного заводу, та чому власне «Великобританія», а не «Вельс» – адже Джон Г'юз, засновник міста, був валійцем?
Your browser doesn’t support HTML5
Старий Донецьк: готель «Великобританія», літо 2021-го
Арчибальд Балофур (Бальфур), якого пригадує у своїй книзі «Повість про життя» Паустовський, був компаньоном Джон Г'юза по «Новоросійському акціонерному товариству», а за національністю – шотландцем. Цим і пояснюється пафосна та узагальнена назва одного із перших готелів в Юзівці, побудованого чи не впритул до сучасного Донецького металургійного заводу. В часи Г'юза із цього заводу і починалася Юзівка. «Великобританію» збудували за три роки, і на початку готель налічував два поверхи. 1891 року ‒ вочевидь, через великий попит ‒ власник надбудував третій поверх, через що будівля стала найвищою у Юзівці на той час. Це якщо не рахувати Свято-Преображенського собору, побудованого практично в той самий час.
Готель з'явився у Юзівці через 14 років після закладення Г'юзом металургійного заводу, що дав початок місту. До «Великобританії» на початку селилися підприємці, інженери, технічні фахівці, що прибували до Юзівки. Фактично так само, як і заможні бізнесмени, які селилися до фешенебельного «Донбас Паласу», коли приїздили до до одного із тогочасних ділових центрів України Донецька у справах до російського вторгнення на Донбас. От тільки «Великобританію» початку 20-го століття назвати 5-зірковим готелем було важко. Одним із гостей був Костянтин Паустовський, який 1916 року приїхав сюди як співробітник Комітету з прийомки боєприпасів із інспекцією.
Через 30 років письменник яскраво описав готель, який, певно, через невлаштованість та екзотичність побуту закарбувався у пам'яті: «Стіни його були пофарбовані у колір брудного м'яса. Але це власнику готелю здалося нудним. Він наказав покрити стіни модним тоді декадентським розписом – білими та ліловими ірисами та кокетливими головками жінок, що виглядали з водяних лілій... Невигубний запах дешевої пудри, кухонного чаду та ліків стояв усюди. Електрика горіла тьмяно, читати при її жовтушному світлі було неможливо. Усі ліжка були продавлені, як корита. Коридорні дівчата будь-якої пори дня і ночі «приймали гостей».
Через тонкі стіни письменник постійно чув звуки бійки та пристрасті, та навіть сам став свідком зіткнення між однією з «коридорних дівчат» Любою та її залицяльником. Згодом Паустовський із радістю перейшов ночувати на дерев'яний диван до креслярського кабінету на заводі, хоча його візит до Юзівки вже добігав кінця.
Після закінченя громадянської війни «Великобританія» стала Будинком робітників та колгоспників ‒ тут нова радянська еліта (як їх малювала пропаганда) дивилася на виставки та брала в бібліотеці книжки. Згодом міськрада ледве не перебудувала старезний готель (який назвали «Жовтнем») на величезний сучасний, якого швидко зростаючий Сталіно (так тоді називався Донецьк) дуже потребував. Але передумала ‒ і побудувала новий із нуля, елітний для радянських часів «Донбас».
У часи Другої світової «Великобританія» вціліла завдяки тому, що стала борделем для німецьких офіцерів. А вже із набуттям Україної незалежності «Жовтень» знову став «Великобританією», а на його фасаді з'явилися два леви ‒ вочевидь, із британського герба. Працював готель до останнього, поки в місті були прохані гості ‒ до 2015-го року.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ ТУТ.
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу