«Українські журналісти не стали конформістами»: інтерв’ю із очільницею ІМІ Оксаною Романюк

У Празі триває медійна конференція «Східне партнерство ЄС».​ До столиці Чехії приїхали медійники, зокрема, і з України. Обговорювали практичні підходи посилення стійкості незалежних медіа і професійної журналістики. У конференції, зокрема, взяла участь керівниця Інституту масової інформації Оксана Романюк. Радіо Свобода розпитало її про про виклики для українських журналістів, які виникли з початком повномасштабної війни Росії проти України. Серед іншого говорили і про марафон «Єдині новини», і про те, чи впоралися українські ЗМІ з агресивною пропагандою Росії.

– З якими найважчими викликами зіткнулися українські журналісти після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну?

– Нас дуже сильно виштовхнуло із зони комфорту, при чому одразу з кількох. Перша – це зона комфорту громадян. Бо тепер, кожен день, кожен має робити вибір – чи ти залишаєшся громадянином і, наприклад, ідеш служити. Чи ти все ж таки залишаєшся в професії, лишаєшся журналістом.

Дуже багато наших колег пішли з професії, пішли воювати. Вже 42 наших колег загинули. Кожна редакція розповідає про війну і кожна редакція мала вивчити, як накладати турнікет, як правильно поводитися при обстрілах, як комунікувати з військовими.

Ще один виклик пов’язаний із фінансами.

Частково зруйнована інфраструктура – постраждали рекламодавці, постраждали бізнеси, відповідно постраждали і медіа, які фінансувалися їхнім коштом.

Також виклики пов’язані з контентом. Цю ситуацію можна певним чином порівняти із ковідом, коли він лише почався, то 80-90% стрічки новин складали новини про коронавірус. Зараз те ж саме відбувається із війною. Пішла з новинних стрічок політика, вона практично відсутня. Практично відсутня «соціалка», практично відсутні історії людей, а якщо присутні, то вони пов’язані з війною – це також виклик для журналістів.

Час від часу з вуст влади доводиться чути тезу, з якою вони звертаються до журналістів: «Давайте розберемося після війни». Чи мають українські журналісти погоджуватися на це?

– Мені здається, українські журналісти все ж лишаються критичними та не стали конформістами.

Постійно лунає критика і дуже показова ситуація із Херсоном. У медіа відбувся дуже гучний скандал, коли забрали акредитації: об’єдналася медіаспільнота та активно критикувала владу за цю позицію.

Але разом із тим є розуміння, що зараз під час війни деякі речі можуть дійсно коштувати людям життя, тобто вони можуть підлягати військовій цензурі.

«Убивши дракона, ми не станемо драконом»

У нас неоднорідне медійне середовище. У нас зараз є марафон «Єдині новини», який об’єднав кілька телеканалів.

Разом із тим, якщо ми подивимося на цифри аудиторії, то от нещодавно вийшло велике опитування Internews USAID («Медійна програма», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку – ред.), і воно показало, що кількість людей, які дивляться телебачення дуже зменшилася порівняно із минулим роком.

Зараз це приблизно 35%, а ще рік тому ми не могли уявити такого малого обсягу аудиторії телебачення.

На медійній конференції Східного партнерства обговорювали проблеми посилення стійкості незалежних медіа

Зараз люди переважно отримують інформацію, на жаль, з соціальних мереж: Telegram зріс більше ніж у 2 рази, онлайн медіа і радіо.

Онлайн медіа переважно є незалежними. Але в Telegram дуже багато маніпуляцій, дуже багато проплаченої чи прихованої реклами в тому числі політичної. Там дуже багато фейків та оцінювальних суджень.

Тому, щоб отримати якісну і незалежну інформацію у нас є багато прекрасних та незалежних онлайн ресурсів, які конкурують між собою за контент, і які здатні оперативно і якісно інформувати.

Тож, я гадаю, «убивши дракона, ми не станемо драконом». Тому що ми (українські журналісти – ред.) переживали цю ситуацію із такими жорсткими викликами, які стояли перед журналістикою за останні 20 років кілька разів. І, все ж таки, ми зберігали незалежні медіа і плюралізм.

Навіть враховуючи, що у нас досі існує така дивна річ як марафон «Єдині новини», який вже, на мою думку, потрібно закінчувати.

–​ Що не так із марафоном «Єдині новини»?

– Коли марафон тільки починався, то він був потрібний і важливий. Нам потрібна була надія, ґрунт під ногами, на який можна було стати й рухатися. Марафон став тим якорем, який дозволив втриматися багатьом громадянам. Він свою місію виконав.

Станом на зараз марафон став дуже подібним до лінійного каналу, в якому є свої передачі, в нього є футбол, в нього є якісь розважальні шоу. Тобто це вже перетворюється на один лінійний державний телеканал.

Україна ще у 2005 році підписала зобов’язання про відхід від державного телерадіо мовлення і створити незалежне суспільне. І зараз з марафоном «Єдині новини» у нас відбувається відкат назад.

– Чи змогла українська журналістика дати гідну відповідь після 24 лютого агресивній російській пропаганді?

– Ви вжили коректний термін «агресивна пропаганда». Щойно на конференції я слухала європейських чиновників і вони казали – «пропаганда і дезінформація» з одного та іншого боку. Зараз ми як дослідники не вживаємо вже термін просто «пропаганда» чи просто «дезінформація» у відношенні до Росії.

Оскільки нашою метою є «спакувати» цей злочин, як злочин агресії для майбутнього міжнародного трибуналу.

Нашою метою є, щоб виконавці цього злочину, ті хто його створював, транслював та фінансував, щоб вони понесли покарання не просто у вигляді санкцій, а щоб вони сіли за ґрати.

Європа продовжує ставитися до російської пропаганди, так само як рік тому. І основні методи протидії – медіаграмотність і спростування фейків. Прекрасні методи, але вони дуже слабко допомагають.

Ми зараз працюємо над юридичними визначеннями ознак пропаганди як злочину, агресії та геноцидної риторики. І, звісно, Україна таким не займалася ніколи. Я не пам’ятаю, щоб на марафоні «Єдині новини» хтось вийшов і сказав: «Давайте на них кинемо атомну бомбу».

Але якщо порівнювати українську та російську пропаганду, то зараз реакція української сторони більш оперативна, більш гнучка. Російська риторика діє в рамках вузьких та визначених доктриною елементів.