9 листопада в Україні традиційно відзначають День української писемності та мови. Правда, цього року це відзначення відбувається майже «зі сльозами на очах». Велика палата Конституційного суду України нещодавно розглянула подання щодо конституційності Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Рішення ще не ухвалено. Але чекати можна всього.
А поки Конституційний суд думає, Український центр оцінювання якості освіти збирається впровадити у 2021 році окремий тест ЗНО з української мови, який можна буде складати замість теперішнього тесту, що включає також і питання з української літератури.
На 30-му році незалежності України маємо черговий наступ на українську мову й культуру
Це, фактично, означає скасування обов’язкового тестування для абітурієнтів з української літератури. Принаймні частина з них не буде проходити тестування з української літератури. Відповідно, ці вступники до вищих шкіл не матимуть зацікавленості в читанні українських літературних текстів. Але чи можливе повноцінне оволодіння мовою без знання творів красного письменства? Думаю, це питання, радше, риторичне.
Все це свідчить, що на 30-му році незалежності України маємо черговий наступ на українську мову й культуру. Щоправда, це не робиться прямо – як раніше. І все ж робиться.
Під час акції біля Конституційного суду України на захист Закону про мову. Київ, 3 листопада 2020 року
Під час однієї з акцій на підтримку української мови
Таких наступів на мову було чимало. Й вони не давали повноцінно розвиватися українській писемності. Тому не дивно, що на сьогодні маємо «збіднену» українську літературу. Відповідно, поширюються думки: мовляв, вона ж неповноцінна, депресивна, поступається «великим» літературам, зокрема російській. Та й з’явилася недавно. Мовляв, перший художньо-літературний твір українською мовою був надрукований лише в 1798 році. На той час російською мовою було вже опубліковано чимало художньо-літературних творів. Не кажучи вже про видання іншими мовами – німецькою, англійською, французькою, іспанською, чеською, польською…
Але чи це так? І чи ми, українці, такі відсталі?
Інтермедії Якуба Ґаватовича
Насправді, перші друковані твори українською мовою з’явилися задовго до «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році.
Українська писемність і мова. Перші україномовні видання з’явилися задовго до поеми «Енеїда»
Звісно, діалекти, наближені до сучасної української мови, існували ще в давні часи України-Русі. І ця жива українська мова так чи інакше «проривалася» в писемних творах того часу, знаходила вияв у графіті, залишених у храмах, у написах на різних речах, у берестяних грамотах.
Графічне відтворення напису на стіні Собору святої Софії з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ–ХІV ст.»
Графічне відтворення напису на стіні Софійського собору в Києві з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ–ХІV ст.» Напис: «ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБУ СВОЄМУ ПАВЛОВИ». Молитовний напис завершується ім’ям у типово українському давальному відмінку «ПавлОВИ». «В українській мові від найдавніших писемних пам’яток і до 16–17 століття закінчення у давальному відмінку (-ОВИ) було твердим» – історик мови, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко
Берестяна грамота. Мова давньоукраїнська. Лист Говенової до Нежнича з вимогою повернути гроші в сумі 60 кун, залишені йому на зберігання її покійним чоловіком, Говеном. Близько 1110–1124 роки. ЦДІАЛ України, ф. 131, оп. 1, спр. 891
Уже в другій половині XVI століття переважно на західноукраїнських землях з’являються переклади новозавітних книг розмовною українською мовою. Серед них найбільш відомим є Пересопницьке Євангеліє, яке було створене в 1556–1561 роках.
Директор Інституту рукопису Національної бібліотеки України Ольга Степченко демонструє Пересопницьке Євангеліє, написане у 1556–1561 роках. Воно є визначною пам’яткою староукраїнської мови і мистецтва раннього модерну. Один із символів українського народу – на Пересопницькому Євангелії присягають президенти України
Пересопницьке Євангеліє має 482 пергаментних аркушів, у палітурці розміром 380 x 240 мм. Вага – 9 кілограмів 300 грамів
А в 1571 році чеський вчений Ян Благослав помістив до своєї граматики, яку збирався видавати, українську пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?» На жаль, він не встиг її опублікувати. Цьому завадила його смерть. Видрукували цей твір лише в 1857 році.
А в 1575 році в актові книги Луцького і Володимирського судів був записаний вірш-«пашквіль» Яна Журавницького, який починався такими словами:
Хто йдеш мимо, стань годину.
Прочитай сюю новину.
Чи єсть в Луцку білоглова,
Як та пани ключникова?
Інформаційна таблиця на площі Ринок в Луцьку, присвячена сатиричному твору «Пашквіль», написаному українською мовою в 1575 році. По цьому віршу відбувся судовий розгляд, оскільки його сатиричний зміст був розцінений як образа
Як бачите, мова цього вірша не дуже різниться від сучасної української літературної мови, хоча з того часу минуло майже 450 років. І таких художньо-літературних творів в Україні того часу було доволі. Поширювалися вони в рукописах. Тому, на жаль, мало їх зберіглося.
Але деякі все ж дійшли до друкарського верстату.
У 1619 році у Львові був надрукований польськомовний твір «Трагедія, або Образ пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого», автором якого фігурував польський католицький священник вірменського походження Якуб Ґаватович. До цього видання були включені дві україномовні інтермедії, надруковані латинкою. Вони називалися «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон». Чи автором цих творів був Ґаватович – важко сказати. Він міг їх записати уже готовими з мандрівного драматичного репертуару.
Якуб Ґаватович. «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого», 1619 рік. До цього видання включені дві україномовні інтермедії: «Продав кота в мішку» і «Найкращий сон»
Пам’ятна дошка у місті Кам’янка-Бузька Львівської області, якою увіковічнено постать Якуба Гаватовича (1598–1679) та його вклад у розвиток українського театру
Ось, наприклад, один із фрагментів інтермедії «Продав кота в мішку»:
«Тот пан, що знаєт в сьвіті гараст махльовати,
Пойду іще та знайду, кого ошукати!»
Не зовсім сучасна українська мова. Та все ж. Треба враховувати, що мова не стоїть на місці, постійно змінюється. Й англійська, німецька, французька, іспанська, польська на початку XVII століття звучали не зовсім так, як сьогодні.
Словник староукраїнської мови 14–15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки, кількість сторінок: 632 + 592
«Трагедія руська»
Інтермедії Ґаватовича не є одинокими художньо-літературними творами, надрукованими на початку XVII століття. До таких ще належить «Трагедія руська». Вона також була видана латинкою. Точний рік видання цього твору не відомий. Дослідники припускають, що це сталося в проміжку між 1609–1618 роками.
Побачив світ цей твір у Ракові, в друкарні антитринітарії, які належали до радикального крила реформаційного руху. Хоча твір іменується трагедією, насправді, він комедійного плану. У ньому в гумористичному ключі представлене православне духовенство – що не могло не імпонувати протестантам-антитринітаріям, які й видали цей твір.
Події «Трагедії руської» розгортаються на Київщині – в Києві, Білгороді, Макарові. У п’єсі є 14 дійових осіб. Це повноцінний драматичний твір. Він складається з прологу, трьох актів, містить пісні й заключні танці, а також «замкнення». Його можна порівняти з комедіями, що мали в той час поширення в Західній Європі.
Звісно, «Трагедію руську» не варто ставити в один ряд із комедійними творами Вільяма Шекспіра чи Жана Батиста Мольєра. Однак ми не знаємо фактів, щоб твори типу інтермедій Ґаватовича та «Трагедії руської» існували в тогочасній Московії-Росії. А тим паче – щоб вони там видавалися.
«Ключъ разумѣніѧ» («Ключ розуміння»), твір Й. Ґалятовського, 1659 рік, один із перших прозових творів українською мовою (проповіді)
Вірш українського православного церковного діяча і письменника Дем’яна (Даміана) Наливайка «Прозьба чите́лникова ώ ча́съ» – приклад тогочасної літературної української мови, книга «Лѣкарство на оспалый умыслъ чоловѣчій», Острог, 1607 рік. Ча́се дорогїй, ча́се непереплачо́ный, на́збыть скупо́ю ваго́ю мнѣ́ оузычо́ный, Быстрѣй на(д) мо́рскїй кора́бль живо́тъ мо́й прова́дишъ, нѣгде́ длѧ́ спочине́н(ь)ѧ з на́ми не зава́диш(ъ)
Однак соціокультурні умови, які склалися в Україні в XVII-XVIII століттях, не дали розвиватися українській літературі на народній мові. Хоча такі можливості, як бачимо, були. Натомість у Російській імперії, до складу якої входила значна частина українських земель, у XVIII столітті. влада спеціально створила сприятливі умови для розвитку літератури російською мовою. А з часом чимало авторів українського походження пішли творити на «російське поле».
Циркуляр Головного управління у справах друку начальникам губерній з інформацією про Емський указ (1876). Центральний державний історичний архів у м. Києві
На жаль, ситуація протегування російськомовної культури й літератури так чи інакше зберігається й за часів незалежної України. Можливо, настав час змінити ситуацію і створювати українській владі умови для розвитку україномовної культури, в тому числі літератури, а не продовжувати в культурному плані допомагати північному сусіду. Тим паче, що це зараз не лише питання культури, а й національної безпеки.
Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Таємниці графіті Софії Київської. Мова періоду України-Русі ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Населення Київської держави розмовляло староукраїнською мовою – історик ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Повість Нестора Літописця – перша писемна історія України ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?