Життя посеред руїн: історія двох братів

Поля за будинком 80-річного Степана Ковальова та його 79-річної дружини Тетяни в селі Посад-Покровському, що приблизно за 36 кілометрів на північний захід від Херсону, всіяні слідами від обстрілів та траншеями.

Село було захоплене російськими військами на початку вторгнення, 25 лютого 2022 року

 

Незважаючи на знищені поля, брати Ковальови – Степан (зліва) та 77-річний  Володимир – заприсяглися дожити останні дні на своїй землі. Живучи на невисоку державну пенсію, покладаючись на родичів та продукти від волонтерів, вони розуміють, що їхнє життя буде нелегким


 

Степан і Тетяна стоять у своїй зруйнованій війною оселі. Чимало будинків у невеликому селі, де до війни проживали приблизно 2300 людей, були зруйновані під час боїв. «Нам – 80 років, ми все життя пропрацювали на одному городі, а тепер чекаємо смерті», – сказав Степан

Тетяна пригадує, як повернулася до свого зруйнованого дому та виявила, що худоба, серед якої були чотири корови, свині та десятки курей, зникла

До війни Степан і Тетяна обробляли землю, вирощували ячмінь і овочі. Зараз поле непридатне для використання через нерозірвані міни та боєприпаси, які залишилися на ньому лежати

Тетяна біля входу до посіченого осколками від обстрілів льоху, де вони зі Степаном зараз живуть

Освітлений свічками льох, який їхній покійний син Олександр побудував як склад для продуктів, тепер є їхнім домом
 

Брат Степана Володимир живе з родиною та котом в сусідньому будинку. Він, його дружина Тетяна та 21-річна онука Світлана живуть у єдиній кімнаті в будинку, де ще є дах
 

Тетяна пригадує, як у жовтні в її будинок влучив снаряд. «Було багато диму, я нічого не бачила, – розповідає жінка. – Йшов дощ, і частини даху обвалювалися»

Біля зруйнованих будинків братів Ковальових іржавіє підбитий російський танк

Володимир ремонтує собачу будку. За його спиною – їхній знищений обстрілами будинок, вікна якого забиті дошками

Онука Володимира Світлана має інвалідність. Вона веде корову на пасовище на безпечну частину поля біля їхнього дому 

Володимир йде до пункту доставки, де волонтери забезпечують їжею тих, хто все ще живе в селі
 

Тетяна дивиться у вікно єдиної кімнати свого будинку, яка ще має дах