Як Московія стала Росією? До 300-ліття «викрадення» назви українського народу

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Ірина Халупа

Читаємо в Івана Драча: «Назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою Петра». Сталося це 300 років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів – «россиянами». Така зміна назви Московської держави кинула серйозний виклик ідентичності українського народу.

«Ми є народ, у якого вкрали назву» – так за пару століть означив ситуацію академік Михайло Грушевський.

Доктор історії Ярослав Дашкевич прокоментував подію розлогіше: «Московщина по суті загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом – етнічним, географічним, устроєвим – цілком відповідає сучасному термінові Україна… Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки, блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою».

Мапа України французького військового інженера і картографа Гійома Левассера де Боплана 1680 року (на основі генеральної карти 1648 року). А у правому верхньому кутку позначено розташування Московії – Moscovia Pars (Земля Московія)

Розглянемо поетапно, як це відбувалося.

1721 року в Москві після перейменування постала нагальна потреба написати нову версію історії з обґрунтуванням спадкоємності назви «российская» від княжої Русі. Але у царя Петра I до цього руки не дійшли.

Монета 1707 року із зображенням тодішнього царя Петра I, правителя Московського царства. На аверсі монети напис: «московський рубль»

Герб Московії, «Стематографія», 1702 рік

Ідею створення нової історії Російської імперії «блискуче» втілила в життя імператриця Катерина II. Що її до цього спонукало?

Ось що читаємо у праці академіка Григорія Півторака:

«Катерина ІІ намагалася пізнати історію своєї держави на основі наданих їй писемних джерел – літописів та інших документів московської старовини. Правдива історія Московії її шокувала, бо була куцою і дуже бідною. Особливо царицю вразило те, що могутня держава Русь, слава якої протягом трьох століть гриміла на весь світ і з князями якої вважали за честь породичатися королі Франції, Угорщини, Швеції… як з’ясувалося, до Московії не мала жодного стосунку».

Оце і спонукало імператрицю взятися за створення власної версії російської історії. Подальші події розвивалися так:

4 грудня 1783 року за наказом Катерини створили «Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской».

За вказівкою імператриці провели ревізію стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили

Комісія під командуванням цариці працювала 9 років і нахимерила новий каркас історії Російської імперії, прикрутивши її походження до княжої Русі.

Усупереч історичній правді, комісія утверджувала право росіян на політичну та культурну спадщину Русі, і все її населення оголосила «единым народом».

«Велика історикиня» Катерина ІІ ретельно вичитувала матеріали комісії і особисто уклала родовід київських і московських князів.

Тоді ж за вказівкою імператриці провели ревізію усіх стародавніх першоджерел – одні виправляли, другі переписували, треті – найбільш небезпечні для імперії – знищили.

Шостий номер французької газети Gazette (1709 рік), в якому йдеться і про Україну (Ukraine), і про Московію (Moscovie) та московитів (Moscovites)

Новоспечену версію російської історії опублікували 1792 року.

Вона стала еталоном для майбутніх істориків 19-го століття і лягла в основу «Истории государства Российского» у 12 томах Карамзіна, а також фундаментальної «Истории России с древнейших времен» у 29 томах Соловйова.

Історики царської Росії справно взялися тиражувати міфи про колиску трьох братніх народів і про те, що «Київська Русь» була першою російською державою.

Професор Берлінського університету Александер Брюкнер у своїй історії Росії з цього приводу зазначив:

Імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував Михайло Грушевський

«Виплеканий монгольськими ханами примітивний народ з мізерним, орієнтального характеру культурним надбанням раптом перетворився у старовинний з багатющою спадщиною європейський народ».

Імперська схема історії була непорушною до 1904 року, коли її блискуче спростував видатний історик Михайло Грушевський. У свої знаменитій статті «Звичайна схема «руської» історії…» він науково довів, що творцем тисячолітньої княжої держави Русь був український етнос і що твердження про «общерусскую» історію та колиску трьох братніх народів – це повна фікція:

«Общерусской» історії не може бути, як немає «общерусской» народності, – писав Грушевський. – Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської».

«Словник московсько-український» і «Словник українсько-московський». Упорядник Віктор Дубровський. Видавництво «Рідна мова», Київ, 1918 рік

Показово, що після жовтневого перевороту 1917 року офіційна радянська історична школа академіка Михайла Покровського стояла фактично на позиціях академіка Грушевського і починала російську історію від владіміро-суздальського князя Андрія Боголюбського. Так викладали історію в радянських освітніх закладах. Саме тоді в українських школах, університетах і музеях давній період нашої державності іменували у відповідності до вчення Михайла Грушевського – «Київська держава» або «княжа Україна-Русь».

Академік Володимир Перетц. «Слово о полку Ігоревім. Пам’ятка феодальної України-Руси XII віку». Українська академія наук, Київ, 1926 рік

Але тривало це не довго.

1934 року імперську схему історикині Катерини ІІ взялися відновлювати головні комуністи – Сталін, Жданов і Кіров.

За їхніми підписами було опубліковано «Замечания по поводу конспекта учебника по «Истории СССР».

Автори «Замечаний..» вважали неприпустимим розглядати історію «Великороссии» окремо від історії «других народов СССР» – насамперед українців і білорусів. І як тільки кремлівські комуністи дали вказівку «надо!» – українські негайно відповіли «єсть!»

За місяць часу більшовицький міністр освіти УРСР Володимир Затонський у виступі на сесії Всеукраїнської академії наук заявив: «Ми будуємо в Україні культуру соціалістичну, що її носієм є український пролетаріат. Ось чому ми так різко розходимося в будівництві української культури з тими, хто намагається протягнути безперервну «золоту нитку від великокняжої Київської України-Руси через Петра Могилу, «батька» Хмельницького й Центральної Ради до наших днів».

Ось так вкотре історики отримали пряму вказівку знову виводити початки російської держави і походження росіян з «Київської Русі».

Тисячолітня княжа Русь – це держава предків українського, а не російського народу

Відтоді, як стверджує доктор історії Михайло Брайчевський, «в радянській історичній науці поступово створилося переконання, що минуле можна конструювати на свій смак і розсуд і що історичною істиною є директива начальства».

Отже, тисячолітня княжа Русь – це держава предків українського, а не російського народу. До історії Росії вона прив’язана виключно наказами і директивами Петра I, Катерини II, Сталіна, Жданова… і низки «вірнопідданих» українських істориків. Останні і на 31-му році незалежності продовжують вірити у старшого брата і демонструвати йому «послушаніє», оперуючи термінами «Київська Русь», «Південна Русь», «Західна Русь», «Давня (Древня) Русь… Саме з цієї причини такі новотвори російської імперської історіографії сьогодні рясно представлені в наукових працях українських істориків і в експозиціях національних музеїв.

Обкладинка книги «Русь – Україна а Московщина – Россія: історично-політична розвідка Лонгина Цегельського», виданої в Царгороді в 1916 році. Лонгин Цегельський (1875–1950) – український громадський та політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець

Але, як відомо, вічних імперій не буває. І рано чи пізно Росія розпадеться, разом з нею лусне й імперська схема історії.

Ох і не позаздриш тоді росіянам. З цього приводу науковець Євген Наконечний пише: «У відриві від Києва вся російська культурна традиція втрачає свої корені. Геть інакше виглядає процес формування російського народу, початок російської державності, церкви, російської мови, літератури, права тощо. Тоді росіянам доведеться, так би мовити, переписати свою метрику, поміняти паспорт і скласти нову біографію».

Вочевидь, тоді багатьом доведеться згадати гіркі слова Олександра Солженіцина «Страшно, что Россия – что-то другое, не то, что мы себе напридумали».

І насамкінець. Чи варто Україні повертати своє загублене первісне ім’я?

Мабуть, цьому сьогодні не має ні можливості, ні потреби.

Має постати єдине трактування історії України, як держави з тисячолітньою традицією, що веде свій родовід від княжої України-Русі

«Але це ім’я треба культивувати, згадувати і нагадувати про те, що його вкрали і загарбали. Так як вкрали і загарбали все те, чим визначався зміст поняття Русі», – вважає доктор історії Ярослав Дашкевич. Для цього українська влада має працювати над поверненням нашої державної історії. І робити це потрібно з наполегливістю ніяк не меншою за ту, з якою імперська влада нашу історію крала.

Результатом цієї праці на всіх рівнях суспільного життя – від дитячих садків, шкіл, університетів, музеїв, засобів масової інформації… і до Національної академії наук України – нарешті має постати єдине трактування історії України, як держави з тисячолітньою традицією, що веде свій родовід від княжої України-Русі.

Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода