ХАРКІВ – Рік тому Гражина Славінська допомагала доставляти гуманітарну допомогу людям, які залишилися в Бахмуті, який був захоплений російськими військами після запеклих боїв.

33-річна Гражина, мешканка польського Кракова, була поранена осколками російського артилерійського снаряду в січні 2023 року, евакуйована, а згодом їй ампутували праву ногу.

Після п’яти місяців реабілітації та фізичної терапії Славінська повернулася в Україну уже з протезом ноги.

Зараз Гражина Славінська живе в Харкові, другому за величиною місті України, де допомагає людям похилого віку, з інвалідністю та бідним, які залишаються там, незважаючи на постійну загрозу російських обстрілів.

«Після того, як бачите всю цю трагедію, ви вже не можете повернутися до свого попереднього життя», – сказала вона в інтерв’ю у квартирі, де мешкає, в харківському районі «Салтівка».

Історія Славінської та її зусилля допомогти постраждалим від війни – це невелике відображення діяльності спільноти польських волонтерів, які присвятили своє життя допомозі українцям.

Після масштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року Польща прийняла мільйони українців і польське суспільство відділяло значні суми на благодійність. Польська влада була одним із найвідданіших союзників України, надаючи зброю та інше військове обладнання на мільйони доларів.

Гражина Славінська (в центрі) мешкає у часто обстрілюваному районі Харкова «Салтівці», де вона піклується про людей, які залишилися без даху над головою

Впродовж останніх місяців цей ентузіазм зменшився, що є відображенням зростаючого нетерпіння Заходу, який почав усвідомлювати, що війна Росії проти України найближчим часом не закінчиться.

Тим не менш, десятки, сотні, тисячі поляків продовжують присвячувати свої життя допомозі українцям в Україні та за її межами.

Славінська – лише одна з них.

«Щось відчутне»

Протягом декількох місяців польські водії вантажівок і фермери блокують польсько-український кордон, заявляючи про несправедливу конкуренцію з боку своїх українських колег.

Блокада, яка посилила напруженість на прикордонних переходах, стала гострим політичним питанням, яке затьмарило попередню тісну польську підтримку України.

37-річний Матеуш Водзінський, який в’їхав в Україну наприкінці грудня, щоб доставити чотири автомобілі чотирьом українським військовим частинам, є одним з тих, хто розчарований цією проблемою. За останні місяці він здійснив 70 подібних поїздок, доставивши понад 200 автомобілів українським військовим, іноді в небезпечних умовах.

«Ненавиджу кордон, але політикою я не цікавлюся, – сказав він Радіо Свобода під час своєї грудневої поїздки. – Мене цікавлять лише машини. Завжди є тиск, щоб отримати їх більше і швидше».

У червні 2022 року, через чотири місяці після російського масштабного вторгнення, бізнесмен Водзінський, який живе на північному сході Польщі, пожертвував власний автомобіль білоруському добровольчому підрозділу. Потім він відкрив краудфандингову кампанію, завдяки якій люди збирають гроші, щоб купувати автомобілі, ремонтувати їх і передавати військовим.

Матеуш Водзінський особисто доставляє кожну машину українським бійцям на передовій

«Все чесно, я особисто віддаю кожну машину конкретному підрозділу, – каже він. – Кожен може зробити щось відчутне для того, щоб підвищити ймовірність виживання українських військових».

Його зусилля зростають, як і його репутація в Польщі. Інші поляки – переважно донори – часто вирушають з ним у подорож, щоб супроводжувати машини до українських підрозділів. Серед його супутників був, наприклад, Радослав Сікорський, новий міністр закордонних справ Польщі.

«На якомусь рівні це схоже на туристичне агентство, яке пропонує побачити війну на власні очі в обмін на підтримку військових», – сказав Водзінський.

Під час однієї з його поїздок військові, яким він передав машину, дозволили йому вистрілити з гаубиці польського виробництва по російській артилерійській позиції. «Цілком ймовірно, що я влучив у ціль».

Матеуш Водзінський за кермом

Місяці життя в дорозі позначилися на його особистому житті; за його словами, стосунки з колишньою партнеркою, з якою він має маленьку доньку, розпалися.

Всього через два тижні після поїздки в грудні, під час якої він привіз чотири автомобілі військовим у Слов’янськ і три інші населені пункти, Водзінський дізнався, що один із військових, який отримав автомобіль, загинув. Інший був поранений і госпіталізований.

«Ви пам’ятаєте його? – запитав він, показуючи усміхнену фотографію молодого військового, отримуючи автомобіль у Слов’янську. – Його вже немає серед нас».

«Отаманша»

До того, як почала проводити приблизно половину свого часу в Україні, 48-річна Ольга Солярз жила в Перемишлі, недалеко від українського кордону, і була науковцем, публікувала наукові праці про український фольклор та культуру.

Але ще до цього вона мала зв’язок з українськими активістами: брала участь у Помаранчевій революції 2004 року, яка не дозволила проросійському кандидату в президенти Віктору Януковичу перемогти на суперечливих виборах. Десять років потому вона була в Києві під час протестів Євромайдану, які у лютому 2014 року призвели до повалення Януковича.

У 2023 році Ольга Солярз привезла в Україну гуманітарної допомоги та медикаментів на суму 260 000 доларів, а також 10 автомобілів для солдатів. За її словами, все це було здебільшого куплено за донати польських громадян, значна частина також надійшла від української меншини в Польщі.

Вже кілька місяців вона є неформальним членом бригади територіальної оборони, яка воює в південній частині Донецької області. Вона проводить половину свого часу, живучи з військовими в хатинах, розташованих приблизно за 10 кілометрів від російських позицій. Українські військові називають її «Отаманша» – так в українській мові називають козацьких ватажків.

Ольга Солярз збирає кошти на підтримку українських військових та цивільного населення, що проживає на зруйнованому війною півдні Донбасу

Її академічна освіта також привела її до більш незвичної форми благодійної діяльності: збереження культурної спадщини, якій загрожує російська війна.

Незадовго до зустрічі з Радіо Свобода наприкінці минулого року вона вивезла із зони бойових дій статую, якій, за її оцінками, 1000 років. Ця велика фігура жінки була створена тюркською кочовою етнічною групою під назвою половці, які жили на півдні України.

Солярз каже, що везла її на Західну Україну, а саме: до Львова, щоб відреставрувати. «Ця війна для мене – це універсальна боротьба між цивілізацією і варварством», – сказала вона, їдучи вибоїстою дорогою в старій Toyota Land Cruiser.

«Втрачений сенс життя»

Протезована нога Славінської уповільнює її роботу. Вона доставляє продукти літнім людям у Харкові, таким, як Зоя Карлова, 91-річна жінка, яка була змушена переїхати з Луганська і зараз «прикута» до харківської квартири.

Коли Славінська приїжджає до неї, Карлова каже, що Славінська – єдина людина, яка її заспокоює.

«Коли я лежала на вулиці в Бахмуті, переконана, що ось-ось помру, я думала лише про тих, кого любила», – пригадує Гражина Славінська, яка втратила ногу в результаті мінометного обстрілу

До переїзду в Україну Славінська працювала у відділі спеціальної освіти в університеті в Кракові. Її гуманітарні зусилля підтримуються переважно за рахунок онлайн-краудфандингу, до якого долучаються небайдужі поляки.

«Найбільша проблема людей, які постраждали від війни, – це втрата сенсу життя, – каже вона. – Зазвичай це приходить разом із самотністю».

Згадуючи момент у Бахмуті 6 січня 2023 року, коли вона потрапила під мінометний обстріл, який зрештою призвів до ампутації ноги, вона не боїться.

Вона каже: «Коли я лежала на вулиці в Бахмуті, переконана, що ось-ось помру, я думала лише про тих, кого любила».

(Оригінал публікації – на сайті RFE/RL)