Понад 70 німецьких науковців та експертів із зовнішньої політики 14 січня опублікували відкритий лист із вимогою принципово змінити політику Німеччини щодо Росії з мовчазного заохочення до відкритого опору експансіоністським задумам Володимира Путіна.
Багато німецьких інтелектуалів постійно критикували Берлін за його готовність підтримувати нормальні відносини з дедалі більш авторитарним російським режимом, який відкидає цінності та моделі поведінки, які, як стверджують Німеччина та її європейські союзники, є в основі європейського проєкту. Це нове твердження відрізняється: воно не тільки пропонує стійку критику та наполягає на радикальних змінах; його також підписали деякі з провідних східноєвропейських діячів Німеччини та Австрії.
Лист починається з приголомшливого огляду внутрішньої жорстокості режиму Путіна та актів зовнішньої агресії. Потім автори переходять до того, що Німеччина толерантно ставиться до поганої поведінки Росії. «Як найбільша європейська економічна держава, Німеччина дивилася на це понад три десятиліття критично, але переважно пасивно».
Автори відкритого листа стверджують, що газопровід «Північний потік-1» «підготував шлях для вторгнення Росії в Україну» у 2014 році
Реакція Німеччини на «багато реваншистських авантюр» Росії не була «відповідною», зазначається у відкритому листі. Справді, за словами експертів, політика Берліну фактично сприяла послабленню східноєвропейських неядерних держав і зміцненню «атомної наддержави, дедалі більш експансіоністської».
Автори відкритого листа наводять низку конкретних прикладів. Наприклад, вони стверджують, що газопровід «Північний потік-1» «підготував шлях для вторгнення Росії в Україну» у 2014 році. Ця атака стала «логічним наслідком» 20-річної «політичної пасивності Німеччини щодо російського неоімперіалізму». У результаті, стверджують підписанти, Німеччині потрібно відмовитися від свого «особливого східноєвропейського шляху» або Sonderweg – багатозначного терміну, пов’язаного з минулим німецьким досвідом імперіалізму та авторитаризму.
Подальша бездіяльність лише спонукає Росію до «подальших витівок».
Автори листа чітко стверджують, що злочини нацистської Німеччини під час Другої світової війни в Росії не виправдовують небажання Берліна реагувати на «реваншизм» і «нігілізм» путінського режиму щодо міжнародного права. Тим паче, що нове вторгнення Росії в Україну буде націлено на націю, яка також катастрофічно постраждала як жертва гітлерівської Німеччини.
«Політику ФРН щодо Росії необхідно докорінно скоригувати», – підсумовують експерти. Подальша бездіяльність лише спонукає Росію до «подальших витівок». Як «ключова країна» в ЄС, НАТО та в західній спільноті цінностей, Німеччина повинна ліквідувати «розрив між своєю публічною риторикою та реальною практикою» шляхом ухвалення різноманітних «паралельних і конкретних політичних, правових, дипломатичних та орієнтованих на громадянське суспільство технічних та економічних заходів».
Німеччина. Акція протесту перед самітом «нормандської четвірки», на який прибув Володимир Путін. Берлін, 20 жовтня 2016 року
Підсумовуючи, у листі наголошується, що Німеччині потрібно зробити набагато більше стосовно «стримування та санкцій щодо Росії», а також «підтримки тих держав, які були розчленовані і пригнічені Москвою».
Німеччина не має права сприяти російській агресії та імперіалізму, особливо в таких країнах, як Україна
Це розумна і бажана мова, хоча відсутність конкретних політичних пропозицій є прикрістю, навіть якщо це зрозуміло у відкритому листі. Водночас цілеспрямоване невключення військових заходів вражає, хоча теж не дивно.
Чи Берлін прислухається до їхнього заклику? Це мало б статися. Експерти, які підписалися під цим відкритим зверненням, абсолютно праві в тому, що Німеччина не має права сприяти російській агресії та імперіалізму, особливо в таких країнах, як Україна, які були спустошені німецькою агресією під час Другої світової війни.
І все ж політична та бізнес-еліта Німеччини, схоже, не звертають уваги на цей очевидний момент. Ґергард Шредер напевно розумів, що поступає лицемірно, якщо не злочинно, погоджуючись працювати на «Газпром». Ангела Меркель також не може стверджувати, що не знає природи режиму Путіна. Зайве говорити, що німецький бізнес загалом підтримує проєкт газопроводу «Північний потік-2».
Колишній канцлер Німеччини, голова ради директорів компанії «Північний потік-2», член правління російського «Газпрому» Ґергард Шредер і президент Росії Володимир Путін (праворуч). Москва, 14 червня 2018 року
Чому така очевидна сліпота до російського імперіалізму? По-перше, це довга історія дружби Німеччини з російськими автократами. Отто фон Бісмарк підтримував тісні політичні та культурні відносини з імперською Росією. Веймарська Німеччина підписала Рапальський договір з більшовиками в 1922 році.
А нацистська Німеччина підписала пакт про ненапад із радянським диктатором Йосипом Сталіним у 1939 році, проклавши шлях для спільного вторгнення в Польщу та початку Другої світової війни.
Спільний парад Вермахту і Червоної армії у Бресті 22 вересня 1939 року після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. На трибуні (зліва направо): генерал-лейтенант Моріц фон Вікторин, генерал танкових військ Гейнц Гудеріан і радянський комбриг Семен Кривошеїн
І соціалісти, і християнські демократи терпіли й заохочували авантюризм, реваншизм та неоімперіалізм Путіна
В останні роки німецькі політичні партії продовжили цю традицію. І соціалісти, і християнські демократи терпіли й заохочували авантюризм, реваншизм та неоімперіалізм Путіна. Соціалісти зробили це тому, що їхня відданість миру не дає їм побачити загрозу війни, тоді як християнські демократи керувалися своїми тісними зв’язками з німецьким бізнесом.
Не всі в Німеччині згодні з таким підходом до Росії. Нещодавно опублікований відкритий лист знову демонструє, що значна частина німецьких інтелектуальних лідерів відмовилася від аморального опортунізму політичної та економічної еліти країни. Їхній заклик не зупинить неоімперіалізм Кремля, і він, можливо, не відразу переконає Берлін діяти, але, безумовно, підкреслює необхідність серйозних дебатів у німецькому суспільстві щодо суперечливого підходу країни до путінської Росії.
Олександр Мотиль – американський історик, професор політології в університеті Ратґерса в Ньюарку
Оригінал публікації – на сайті «Атлантичної ради»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: НАТО і страх Росії. «Червоні лінії» для Кремля – це суверенітет України