У жовтні 2022 року минуло 350 років від народження гетьмана України, сподвижника Івана Мазепи, Пилипа Орлика. Його переважно знають – і то передовсім в Україні – за Конституцією 1710 року, багато положень якої не втратили актуальності й донині. Але чим ще запам’ятався гетьман-емігрант, мрією якого було здобуття для України незалежності? Розповідаємо і про інші аспекти життя Пилипа Орлика, який в кінці життя писав, що не «перестане шукати всіх легальних засобів, аби заявити права моєї нації на Україну».

(Вперше ця публікація з'явилася на сайті Радіо Свобода у жовтні 2022 року)

Хоч Пилип Орлик і народився на території сучасної Білорусі 21 жовтня 1672 року, але родове коріння Орликів походить з чеських земель. Мало відомо про дитинство Орлика, але він отримав блискучу освіту в Києво-Могилянській академії, де вчився красномовству і філософії.

Після короткого часу праці в Київській митрополії талановиту молоду людину помітили, і він потрапив в 1700 році до гетьманської канцелярії Івана Мазепи.

«Як чужий в українських колах Гетьманщини, мусів він зробити себе потрібним, мусів виробити собі впливи і знайомства пильною працею, ґрунтовним знанням і освітою», – пише про раннє життя Орлика автор книги про нього, виданої в 1938 році, історик Борис Крупницький.

Орлик одружився з дочкою полтавського полковника Григорія Герцика. Але найбільшим його протектором став сам Іван Мазепа, який погодився бути хрещеним батьком Орликового сина Григорія.

Портрет гетьмана Пилипа Орлика. Київ, Кловський палац. Насправді за життя Орлика не було створено жодного його портрету. В еміграції це було важко зробити, та й коштувало це чимало, а Орлик жив у скруті

Незабаром, в 1706 році, Орлик стає генеральним писарем в уряді Гетьманщини і є одним з найдовіреніших людей старого гетьмана.

«Він знав, очевидно, всі задуми Мазепи – як Іван Виговський Богдана Хмельницького. Так і Орлик знав Мазепині задуми. Тому Орлик мав цю широчінь, бо Мазепа мав широчінь», – розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода український історик Володимир Сергійчук.

Коли Мазепа роздумував про союз з шведським королем Карлом ХІІ і прошведським королем Польщі Станіславом Ліщинським і вів секретну переписку, то спочатку про таємні наміри Мазепи знала лише одна людина в його оточенні – Пилип Орлик.

В жовтні 1707-го Мазепа і Орлик заприсяглись одне одному у вірності і ухвалили рішення про шведсько-польську орієнтацію для здобуття незалежності України. Тоді вони поцілували хрест – Орлик все своє життя не зрадив цьому.

Після битви під Полтавою, яка відбулась у червні 1709 року, Орлик пішов в еміграцію з Мазепою і взяв свою родину.

Особисті сумніви

Опинившись в Бендерах після полтавської катастрофи, Мазепа помирає у вересні 1709 року. Мазепа не визначив чітко свого наступника і також не визначив, кому має дістатись скарб гетьмана.

Головними претендентом і на те, й на інше були двоє – небіж Мазепи Андрій Войнаровський та Пилип Орлик, підтримуваний козацькою старшиною, яка після Полтави подалась в еміграцію.

Після роботи так званої «Бендерської комісії» спадок Мазепи дістався Войнаровському, який не проявив інтересу до гетьманської булави.

Карл ХІІ у Бендерах

Орлик вагався, розуміючи, по-перше, яку відповідальність на себе бере, на які небезпеки наражається. А, по-друге, матеріальне становище всіх козаків в Бендерах було важким, а тут ще й скарб Мазепи дістався Войнаровському, який дещо дистанціювався від української справи.

«Король зупинив свій вибір на Орликові, безперечно, найвидатнішій людині серед української еміграції в Бендерах… Було над чим подумати й Орликові: він ясно бачив небезпеку, зв’язану з перейняттям гетьманської булави в тяжких бендерських умовах. Вже сама репрезентація, зносини з чужими урядами, дипломатична праця в орієнтальних умовах, серед турків і татар, вимагали значних коштів. А тут іще козацько-запорозьке військо, про яке треба було гетьманові волею-неволею дбати!... Цілком зрозуміло, що Орлик довго вагався і не дуже охоче перебирав на себе відповідальний пост керманича української політики за кордоном», – пише в своїх книзі «Пилип Орлик. Огляд його політичної діяльності» історик Борис Крупницький.

«Кожна розумна людина, людина відповідальна, вона сумнівається – чи зможе, чи не зможе. Не сумніваються лише дурні. Орликові сумніви були зрозумілі. Сумнівався він, бо помер великий Мазепа, який для нього був віссю й орієнтиром. І після такого важко збиратися з силами. Тривалий час Орлик грав довірену, але другу роль. І потім він зважився, і саме він став гетьманом в екзилі», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Наталя Реброва, директорка Національного заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині.

Воскові фігури українських гетьманів Пилипа Орлика (ліворуч) та Івана Мазепи в Національному заповіднику «Гетьманська столиця» в місті Батурині Чернігівської області

Гетьманство і Конституція

Пилип Орлик був обраний гетьманом, лише отримавши запевнення з боку Карла ХІІ, що шведський монарх є гарантом українських визвольних змагань, і монарх дав обіцянку, що «доти не складе зброю, доки не будуть визволені з московського ярма Україна і козацтво», за висловом історика Крупницького.

Відтак булаву Орлик перебрав 5 квітня 1710 року в Бендерах. Одночасно Карл ХІІ затвердив і була схвалена на великій козацькій раді Конституція Пилипа Орлика – «Договори і Постановлення Прав та Вольностей Війська Запорізького...»

Гетьманська булава Пилипа Орлика, яка – за переказами – дісталась йому від Івана Мазепи

Орлик, вочевидь, хотів чітких правил – як буде функціонувати майбутня вільна Україна? Також хотів гарантувати права козаків і особливо запорожців, яких в Бендерах опинилося в різні періоди від трьох до понад п’яти тисяч.

«Це була людина, яка не тільки працювала для України, а працювала також і для європейської демократії. Це проявилося в його Конституції, яка стала основною для конституцій багатьох демократичних країн. Там і політичний баланс гілок влади. Деякі положення нами не враховані, але враховані цивілізованим світом. Ну, наприклад, двопалатний парламент – окрім Генеральної ради Орлик також пропонував представництво для старих заслужонних козаків. По одному від кожного полку. Фактично як сенат. Для чого? А щоб контролювати депутатів нижньої палати», – дає оцінку Конституції Орлика Володимир Сергійчук.

Бендерська фортеця, споруджена в 1538–1541 роках під керівництвом архітектора Сінанa на правому березі річки Дністер у місті Бендери. Конституцію Пилипа Орлика 1710 року також часом називають «Бендерською Конституцією»

В Орликовій Конституції є положення про розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову, є рядок про потребу поваги до гетьмана, а історик Сергійчук звертає увагу на положення: «щоб джури гетьмана не втручалися у державні справи. Тобто, що адміністрація президента має обслуговувати президента, а вона не є конституційною інституцією».

«Постулатом Конституції являлася повна незалежність України від Польщі і Москви, при чім кордони з Польщею визначалися по лінії Случі, як колись за Богдана Хмельницького, – писав про Орликову Конституцію історик Борис Крупницький. – Шведський король не тільки підтверджував права і привілеї війська запорозького, а також ставав ґарантом незалежности України, ґарантом її кордонів, в які входила, по замислу Конституції, і Лівобережна, і Правобережна Україна».

«Пилип Орлик був повністю проєвропейським гетьманом. На мою думку, це був найосвідченіший гетьман, і він був державником найвищої ланки», – каже в інтерв’ю Олександр Середа, експерт з Османської Туреччини, співробітник Інституту сходознавства імені А. Кримського.

Міжнародні коаліції

Орлик був гетьманом в екзилі, провівши за межами України другу половину свого життя – з 1709 роки до своєї смерті в молдовській столиці Яссах в 1742 році.

За цей час він багато переїздив – жив і в Швеції, і в Польщі, Німеччині, в Османській імперії, і в Молдові, що тоді васально залежала від Порти.

У 1721 році у Вроцлаві навіть була російська спроба викрасти Орлика, як це агенти Петра Першого зробили з Войнаровським в Гамбурзі в 1716 році.

Орлик організував два походи в Україну – проте невдалі, бо татари і турки не дослухались до порад Карла ХІІ й Орлика, і через брак дисципліни і бажання кримських татар під час походу взяти ясир і награбувати на Слобожанщині в 1711 році фактично провалили похід. Також невдала облога Білої Церкви Орликом призвели до того, що зусилля зі звільнення України не увінчались успіхом.

Росія, однак, зазнала поразки в Прутській битві липня 1711 року – що було фактично реваншом за Полтаву, і Петро І потрапив в оточення. Лише хабарі допомогли йому вийти з Молдови й уникнути полону, але в силу різних причин – виконання Прутського трактату не було повністю здійснене.

План Прутської битви, яка відбулась в 1711 році. Російський цар Петро І потрапив тоді в оточення і вирвася лише завдяки хабарю, погодившись згодом на невигідний йому мир

«Турецькі міністри, так скажемо, купилися на московські соболі, і ото й маємо результат. Але Орликові походи в Україну – це важливий момент. Але тут нас підвели татари, бо покинули Лівобережжя, почавши грабувати. А з іншого боку – невдала облога Білої Церкви. Це призвело до поразки. Якби умови Прутського договору, які були в оригіналі, були виконані, то ми б тоді були вільною Україною. Але турецький візир не дотримав свого слова, і Туреччина нас тоді підвела», – пояснює Володимир Сергійчук.

Також варто звернути увагу, що Орлик докладав великих зусиль для формування міжнародної коаліції на підтримку ідеї незалежної України. Якщо Богдан Хмельницький в кінці життя орієнтувався на Московію, Іван Виговський – на Польщу, Петро Дорошенко – на Туреччину, Іван Мазепа в кінці – на Швецію, то Орлик намагався збудувати широку коаліцію на підтримку України.

«Орлик створив дві антимосковські коаліції. Перша була в 1711 році. В коаліцію входили Кримське ханство, Османська держава і Швеція в особі короля Карла ХІІ. Після того, як він перебирається до Європи і мешкає у Стокгольмі до 1722 року. Орлик бачить, що треба робити ще ширшу коаліцію», – розповідає в інтерв’ю історик-османіст Олександр Середа.

«А після смерті Кара ХІІ, коли Орлик змушений перебиратись на османські терени і він живе в Сірозі і Салоніках, і вже там він звертається до правителів Англії, до німецьких володарів, до Франції, Швеції й багатьох інших. І від багатьох він отримує позитивні відповіді, але ця антимосковська коаліція не була повністю реалізована і не вдалося військовим шляхом звільнити Україну від окупації тогочасним російським урядом. Орлик був учасником такої коаліції з найбільшим ентузіазмом», – додає Середа.

Попереджав про російську небезпеку

Історики віддають належне Орлику за чітке розуміння, що найбільша небезпека для Україна йшла тоді з російського боку.

В 1734-му Орлик, наприклад, звернувся до запорожців, застерігаючи їх не йти під Росію, говорячи, що вона «… свої зобов’язання і грамоти царським указом скасувала, свої суди і права мучительські в Україні запровадила і встановила, а наші військові скасувала. Уряд гетьманський у відставку відправила й викорінила, колегію якусь свою з 12 людей-мучителів у Глухові затвердила. Вони людей наших, як худобу, мордували, один з одним наодинці розмовляти не давали, по-звірячому мучили, кнутували, ребра ламали, як свиней, зв’язували і жаром палили, смолою киплячою поливали, вішали, голови стинали, четвертували й іншими муками, в світі небаченими, народ терзали».

Окрім Конституції, Орлик залишив по собі і «Діаріуш», вівши щоденники з 1720 по 1732 роки.

Володимир Сергійчук каже, що Орлик фактично все своє життя стукав в усі європейські двері і добивався підтримки України. «Але Захід на той час був глухий. Проте Орлик є великим мазепинцем, це є перший мазепинець. Перший мазепинець – це саме Пилип Орлик».

«Орлик був стійким у своїх антимосковських поглядах. Він розумів, що не можна загравати з Московщиною. Він розумів, що це сила, яка остаточно знищить Україну, знищить козаччину, – каже в інтерв’ю Олександр Середа. – Потім ми будемо бачити знищення і Гетьманату, І Запорозької Січі, і Кримського ханства. Повністю знищили потім всі державницькі структури на теренах України».

А Наталя Реброва звертає увагу на ще один аспект Орликової діяльності, який краще бачиться з погляду сьогодення: «Орлик був першим євроінтегратором. Зараз ми, сучасні українці, після 24 лютого і початку війни, вже всі розуміємо, що друзі, допомога, порядність, законність, підтримка – вона вся на Заході. Першим, хто це зрозумів, був саме Пилип Орлик».