Із вогню та в полум'я. Історії українок, які втекли від війни у Лівані до України

Ізраїль і Ліван офіційно підписали угоду про перемир’я. Про це 27 листопада повідомив американський президент Джо Байден. Угода має покласти край взаємним транскордонним авіаударам між Ізраїлем і «Хезболлою» (угруповання, визнаного терористичним у США, а в ЄС терористичним вважають лише його збройне крило), які тривали 13 місяців.

Раніше через високу небезпеку життя у Лівані, українські громадяни мали змогу евакуюватися звідти за допомогою українських дипломатів і спецпризначенців. Дехто повернувся в Україну, де триває війна, а руйнівні ракетні удари теж перетворилися на рутину. Радіо Свобода розповідає історію двох українських сімей, які втекли від війни у Лівані.

Коли Ізраїль розпочав авіаудари по Південному Лівану, громадянка України Заріна Рауфова побачила їхні руйнівні наслідки на власні очі.

«Навколо нашого дому навкруг було видно вибухи. Були вони дуже близько. Останній вибух був десь в 100 метрах від нас», – пригадує жінка у розмові із Радіо Свобода.

У місті Сарафанд, що на півдні Лівану, де жила родина Заріни, сховатися від обстрілів практично неможливо, каже вона.

«Не ховалися, тому що там немає підвальних приміщень. Діти в мене такі сильні. Тому якось так. Наприклад, в нашому районі було спокійно, але ми чули і бачили вибухи в той же Дахії (передмістя Бейрута – прим. ред.). А це було хвилинах в 10-ти, мабуть, від нас»

Заріна пояснює, що можливості ППО в Лівані обмежені: «Ви знаєте, там ракета, вона безпосередньо падає на ціль. На дім? наприклад. І дім просто складається: зверху до низу він падає. Не оці шматочки від ракети попадають, а повністю ракета», – каже вона.

Заріна сфотографувала дим, який здійнявся після вибуху у Сарафанді

А для Марини Седун Жозікіан перші жахи війни у Лівані почалися ще з відомої ізраїльської спецоперації, коли у вересні одномоментно у Лівані вибухнули одразу кілька тисяч пейджерів у ймовірних членів угруповання «Хезболла». Під час одного з таких вибухів у Бейруті жінка була неподалік місця інциденту.

«Я спочатку подумала, що хтось чи петарду підірвав, чи ще щось. І всі почали бігти, вибігати з магазину…А тут в тебе просто стоїть чоловік, і у нього біля тебе [вибухає пейджер], і ти стоїш зі своїм телефоном, ти не знаєш, що робити. Чи можеш ти написати повідомлення до чоловіка, чи не можеш?»

Офіційно Ізраїль заявляє, що завдає ударів лише по об’єктах базування угруповання «Хезболла», яке США визнають терористичною організацією, а ЄС терористичним вважають лише воєнізований підрозділ організації, а не політичне крило. Ізраїльські удари знищують і житлові будинки, повідомляють світові ЗМІ. Про майбутні удари Ізраїль намагається попереджати цивільне населення Лівану, зокрема завдяки смс-повідомленням.

Операцію проти «Хезболли» Ізраїль розпочав після того, як ісламське угруповання завдало ракетного удару по футбольному полю на Голанських висотах, які контролює Ізраїль. Внаслідок цього загинули 12 підлітків і молодих людей. Цей випадок став найрезонанснішим серед серії взаємних ударів Ізраїлю і «Хезболли» за останній рік.

Ізраїльські сили безпеки та медики транспортують поранених з футбольного поля, по якому стався удар з Лівану 27 липня 2024 року

Марина каже, що перебуваючи у Лівані, майже ніколи не можна знати чи несе загрозу той, чи інший літак і дрон.

«Постійно дрони над головою в тебе. Виходиш на балкончик і в тебе дрончик летить. І ти не знаєш, чи він просто якийсь розвідувальний, чи бойовий... І ти стоїш, і ти не знаєш, куди тобі бігти, чи десь ховатися, чи бігти і питати, де діти твої, як вони там. Бо це може і скло розбитися, полетіти на дітей»

Унікальна рятувальна операція

Усвідомивши небезпеку перебування у Лівані, українські сім'ї вирішили евакуюватися. Родина Заріни спочатку евакуювалася на північ, у Бейрут, а потім вилетіли літаком до польського Жешува. Евакуаційний рейс організувала українська держава.

Марина розповідає, як українські дипломати працювали над евакуацією, особливо, коли обстріли поновлювалися.

«Наше посольство, Боже, величезна їм подяка, вони 24 години працювали: і вдень, і вночі, і до 3, і до 4, і до 5 ранку вони працювали, обдзвонювали всіх, чи вони живі, чи здорові, чи щось потрібно, чи вони можуть дістатися до аеропорту, щоб якось доїхати»

Евакуація, яку провели МЗС України спільно із ГУР, стала по суті унікальною рятувальною операцією. Вони організували чотири евакуаційні рейси, кожен з яких був безкоштовним. Таких можливостей інші країни своїм громадянам здебільшого не надавали.

«До нас напряму, до нашого посольства іноземці самостійно почали виходити і питати, чи будуть ще, можливо, якісь евакуаційні рейси, або чи є можливість так само вивести іноземців», – каже у коментарі Радіо Свобода консул Посольства України в Лівані Юрій Касьянов.

«Що українці, що ліванці, що іноземці просто дійсно були в захваті від того, що наша країна, яка у війні, змогла організувати ці евакуаційні рейси, допомогти людям, вивезти громадян. Це для багатьох стало, скажімо так, справжнім прикладом того, як держава має підтримувати своїх громадян, допомагати їм навіть у важкі часи, які ми зараз маємо»

За чотири рейси Україна евакуювала 217 своїх громадян та 85 іноземців. Усі літаки спочатку прибували до Жешува у Польщі, далі громадяни України автобусами діставалися до Львова та Києва.

Як каже у коментарі Радіо Свобода консул Касьянов, основною проблемою, яку мали оперативно вирішувати дипломати, стала відсутність у багатьох громадян України необхідних документів.

«На жаль, причин багато, об'єктивні, суб'єктивні. Громадяни вчасно не оформлюють свої документи і собі, і своїм дітям», – каже він.

За словами Касьянова, працівники консульства у Лівані почали активну роботу над виготовленням нових документів, включно з тим, що оформлювали громадянство дітям, які народилися в українських батьків у Лівані, а також

«Ми в режимі 24/7 всім все оформлювали, дооформлювали, переоформлювали і все таке інше», – розповів Касьянов.

Дипломат відзначив роботу своїх колег у Польщі, які по суті «приймали» евакуаційні рейси у Жешуві. Окрема ділянка роботи – оформлення транзитних віз для тих громадян, хто не мав документів або конкретно біометричного закордонного паспорта. Із цим допомагали польські дипломати.

Збирати і доправляти українців до аеропорту у Бейруті допомагали і представники української громади, а саме неурядові організації «Громада українців Лівану» та «Український дім у Лівані».

«Це контакт, це уточнення якихось даних, це уточнення місць збору, це допомога з якимось транспортом, будь-яка допомога, тобто ми не можемо сказати що людина, українці, коли опиняються за кордоном, вони розпорошуються. Ні, вони об'єднувалися, вони допомагали одне одному для того, щоб максимально зберегти своє життя, максимально зберегти життя, здоров'я своїх дітей і потрапити в безпечну зону», – розповів у коментарі Радіо Свобода представник ГУР Андрій Черняк.

Українські громадяни в евакуаційному літаку з Лівану

Усі чотири хвилі евакуації у вересні-жовтні відбувалися за однаковим маршрутом: Бейрут-Жешув-Львів-Київ.

«Ми були в контактах, звіряли годинники, обмінювались інформацією, хто де знаходиться, на якому етапі, наприклад, люди, чи вже літак приземлився, чи вже сіли в автобуси, чи під'їхали до кордону», – розповідає про координацію зусиль представник МЗС України у Львові Андрій Грушко.

Як вивозили котів і собак?

Як кажуть у посольстві у Лівані, усіх, хто хотів, з країни евакуювали. І, навіть, їхніх домашніх тварин. Але в умовах екстренної евакуації не всі домашні улюбленці охочих евакуюватися мали необхідні тести і щеплення.

«В Польщу тварин просто так не завезеш. Мають бути і чипи, і страховки, і паспорт, і вакцини, і все таке інше. Були декілька родин, які категорично відмовлялися від того, щоб вилітати з небезпечних районів Лівану і вилітати в Україну без своїх домашніх улюбленців», – каже консул Касьянов.

Тож українські дипломати у Лівані та Польщі включилися у роботу із оформленням документів для тварин.

«Ми вивезли з собою трьох котів. Спочатку ми думали, тому що це буде проблематично, оскільки не було тестів на сказ. Але завдяки нашому посольству і зусиллям нашої громади нас пропустили, нам жодних питань не поставили», – пригадує Заріна.

З однієї війни – в іншу

Прибувши в Україну, сім’я Заріни поїхала у Харків, де руйнівні авіаудари Росії відбуваються майже щодня.

«Не дуже хотілося бути біженцем, тому ми приїхали до Харкова. Район у нас більш-менш спокійний. Слава Богу, прильотів у нас на районі немає», – розповідає вона.

Виїжджати з Харкова, який регулярно обстрілює російська армія, Заріна з дітьми поки не планують: «Дім є дім, діти в мене тут виросли, тут навчалися, тут бабуся, дідусь, прабабуся, всі тут. Тут відчуття спокою та радості».

Наслідки російського удару в Харкові, 25 листопада 2024 року

Попри війну в Україні, Марина сподівається зустріти старість на батьківщині. Разом із чоловіком, який поки що в Лівані.

«В нього така мрія, щоб ми, коли будемо такі вже в похилому віці, щоб в нас була невеличка хатка десь в селі, свої курочки, свої помідорчики, своя картопелька», – каже вона.