У Європейському суді з прав людини у Страсбурзі відбулися слухання у справі «Україна проти Росії», яка стосується порушень прав людини в Криму. Слухання стосувалися справи за заявою України від 13 березня 2014 року, в якій Україна стверджує, що «з 27 лютого 2014 року Росія контролює Автономну Республіку Крим, яка є невід’ємною частиною України». Україна звинувачує Росію в порушенні низки статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, включаючи право на життя, свободу та особисту недоторканність, свободу слова і пересування, справедливий суд.
На підставі нинішнього, першого і єдиного, відкритого засідання суд повинен розглянути питання про те, чи здійснювала Росія фактичний контроль території Криму ще до «юридичного оформлення» анексії рішенням Державної думи Росії. Про те, щоб визнати сам факт анексії, в цьому суді не йдеться, бо це є поза його компетенцією.
Упродовж трьох годин сторони представляли свої позиції. Сторони мали по 45 хвилин для викладу своєї позиції у справі і 20 хвилин для відповідей на додаткові запитання суддів Великої палати ЄСПЛ, винесення рішення сьогодні не передбачалася.
Україну на слуханнях представляв заступник міністра юстиції Іван Ліщина і команда з чотирьох співробітників Міністерства юстиції, а також Бен Емерсон, британський юрист, колишній спеціальний доповідач ООН в антитерористичних справах і колишній британський суддя в міжнародних кримінальних трибуналах у справах Руанди і колишньої Югославії.
«Україна повторює політичну пропаганду про справи, які не входять до компетенції цього суду» – Росія
Російську сторону в суді очолював уповноважений Росії при ЄСПЛ і заступник міністра юстиції Росії Михайло Гальперін, а його команда складалася загалом з 14 юристів, включно з британським юристом Майклом Свейнстоном.
Керівні позиції в уряді, включно з посадою міністра оборони, посідали фашисти з партії «Свобода» та з «Правого сектору»Михайло Гальперін
Першому дали слово саме голові російських юристів Михайлові Гальперіну, який намагався переконати суд у тому, що на момент анексії Україна, мовляв, не мала конституційної влади, якій би мала підкорятися місцева влада в Криму. Ба більше, за його словами, керівництво України не було демократичним. «Керівні позиції в уряді, включно з посадою міністра оборони, посідали фашисти з партії «Свобода» та з «Правого сектору», – сказав Михайло Гальперін.
«Цей новопосталий уряд не намагався впроваджувати демократичні цінності і верховенство права. Навпаки, його поява призвела до масового антимайданного руху, але всюди, де люди виступали проти, вони зустрічалися з насильством із боку нового уряду і його націоналістичних прихильників», – заявив Гальперін. Як приклад він навів протести в усіх містах, які Росія відвела до території «Новоросії», не називаючи її прямо.
Із 2014 року люди по всій Україні мають обмеження щодо права говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію і зустрічатися з родичами з іншого боку кордону й вільно висловлювати свої думкиМихайло Гальперін
«Із 2014 року люди по всій Україні мають обмеження щодо права говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію і зустрічатися з родичами з іншого боку кордону й вільно висловлювати свої думки», – заявив Гальперін.
Також, як твердив представник Росії, Україна не може надати жодних доказів своїм твердженням, ніби в Криму були російські війська, які керували ситуацією на півострові.
Вони, може, і були, але були за угодою про Чорноморський флот від 1997 року, «навіть самі українці називають цифру 22 тисячі військових», що менше, ніж 25 тисяч, встановлених угодою, а Росія офіційно заявляє про 12 тисяч своїх військових на півострові. А крім того, «вони там нічого не робили», стверджує Гальперін.
«Вони попереджали вторгнення до Криму націоналістів із материкової України, але попередження – це не контроль». І на підставі того, що російські війська там були, не можна стверджувати, що вони здійснювали «ефективний контроль» чи мали «юрисдикцію над кимось». Волю «возз’єднатися з Росією» вільно висловили самі мешканці півострова, а отже, Україна залишалася відповідальною за всі події в Криму до 18 березня 2014 року, коли Крим «возз’єднався з Росією», заявив голова російської групи юристів.
Британський юрист, який представляв інтереси Росії, Майкл Свейнстон говорив про те, що Україна лише намагається просувати свою пропаганду, що справа є політичною і не входить до компетенції ЄСПЛ.
«Україна повторює свою політичну пропаганду про справи, які не належать до компетенції цього суду», – заявив Свейнстон.
Британський юрист говорив про «нікчемність українських доказів», які, на його думку, були «взяті з третіх вуст», описували «окремі випадки, а не системні порушення», і є нічим іншим, ніж спробою перекласти вину на Росію, виходячи з пропагандистської мотивації.
На підтримку свого твердження він навів приклад із доказів, наданих Україною в іншому випадку – війни на Донбасі, і там, за твердженням Свейнстона, «можна побачити підроблені фото російських БТРів». Цей доказ не мав стосунку до цієї справи, але, за словами британського юриста, «демонстрував українські підходи».
Фінансуванням «фальшивок», а вірніше, недержавних організацій, які збирали докази, за словами Свейнстона, займався фонд «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса, американський, британський і навіть нідерландський уряди. Для того, щоб суд міг продовжувати роботу, потрібні справжні докази від верховного комісара ООН із прав людини, які б походили з перших вуст, а не зі звітів таких ненадійних НУО, завершив свій виступ Майкл Свейнстон.
«Військовий заколот був не в Києві, а в Криму, і з нього почалася окупація» – українська сторона
Відповідаючи на виступ російських юристів, Іван Ліщина сказав, що особисто керував командою юристів, які готували справу і збирали докази. Тому він знайомий із кожним наведеним фактом порушень прав українських громадян на території України, вчинених представниками іншої держави, що порушила територіальну цілісність України в Криму. За його словами, окремі випадки переслідування українських громадян у Криму складаються в картину «політично вмотивованих репресій, спрямованих проти певних вразливих груп» – українців і кримських татар за національністю, українських військових і проукраїнських активістів, вірних інших церков, ніж РПЦ, і незалежних журналістів.
За словами Ліщини, розуміючи, що Страсбурзький суд не може розглядати саме питання про окупацію й анексію Криму, українська сторона сподівалася лише на те, щоб встановити факт втрати нею «ефективного контролю» над півостровом і встановити дату цієї події – як наполягає Україна, це відбулося ще 27 лютого 2014 року.
Саму суть української справи представляв британський юрист Бен Емерсон. Він також говорив про «військовий заколот», який відбувся у лютому 2014 року, але не в Києві, а в Криму. І відразу після нього відбулася окупація Криму. Всіх, хто виступав проти неї, російська держава почала переслідувати, незалежно від того, чи вони були «справжніми опонентами, чи лише так сприймалися», і це було те, що об’єднує всіх жертв російського окупаційного режиму, наголосив Емерсон. Загалом за станом на лютий 2018 року було подано понад 4 тисячі індивідуальних скарг на дії Росії в Криму.
При цьому Емерсон посилався на доповіді верховного комісара ООН із прав людини від 2017 і 2018 років, в яких чітко ідеться про системність порушень прав людини в Криму – Росія порушує право на життя, свободу і безпеку, зокрема тим, що уможливлює насильницькі зникнення людей, проводить довільні обшуки, затримання, «всі націлені проти політичних опонентів російської окупації».
На противагу тому, що говорила російська сторона, всі факти були не лише ретельно зібрані, але і перевірені офісом верховного комісара з дотриманням загальної методології і задокументовані у щомісячних звітах. Тож Емерсон заявив, що звіти верховного комісара є «кристально чистим обвинуваченням і визнанням вини російської політики переслідування, націленої проти певних меншин». Ба більше: ситуація з дотриманням прав людини в Криму, згідно з цими звітами, погіршується, але російська сторона не проводить розслідування жодного з порушень, тому ця справа потребує негайного розгляду цим судом, наголосив Емерсон.
За словами Емерсона, російські військові сили контролюють Крим, починаючи з 27 лютого 2014 року, коли вони захопили його, заходячи морем, по суші і з повітря. Російські військові захопили урядові приміщення в Криму, розпустили уряд автономної республіки у складі України, захопили парламент Криму і поставили над ним російський прапор. Не допоміг «легалізувати» окупацію і так званий «референдум», який не визнала жодна міжнародна інституція, не повинний визнавати її, навіть опосередковано, і Європейський суд з прав людини, наполягає Емерсон.
Після завершення тригодинної сесії головуючий суддя сказав, що рішення буде оголошено пізніше. За очікуванням українських оглядачів, це станеться не раніше від середини наступного року.
У російських ЗМІ цій справі приділялося небагато уваги, адже самі слова «анексія» й «окупація» є неприйнятними у російському публічному просторі. Послухати справу приїхали деякі російські незалежні адвокати. Ось як підсумував події в судовій залі Павло Чиков, голова російської правозахисної групи «Агора».
Офіційні російські ЗМІ повторювали позицію влади, незалежні, такі, як «Медуза» чи «Независимая газета», про слухання Європейського суду з прав людини щодо Криму взагалі не повідомляли.
Коментуючи слухання в Страсбурзі в інтерв’ю агентству «РИА Новости», заступник міністра юстиції Росії Михайло Гальперін сказав, що українці намагаються використати суд, що займається правами людини, для вирішення своєї політичної проблеми. На його думку, рішення ЄСПЛ може ухвалити протягом кількох місяців, і лише тоді буде зрозуміло, чи стане цей суд слухати справу по суті.
«На сьогоднішній день це дуже важке завдання. Бо це неочевидно, що дана скарга є прийнятною», – стверджує він.
Експерт із російського науково-аналітичного журналу «Бюлетень Європейського суду з прав людини» Юрій Берестнєв, якого агентство «РИА Новости» попросило прокоментувати слухання, повторив позицію Москви і сказав, що українській стороні «не так важливі окремі заявники, як отримання від Страсбурга фіксації своєї позиції про «окупацію».
З українських ЗМІ активно висвітлювали події в суді видання «Європейська правда» і «theБабель», яке повідомляло про підготовку та події навколо суду за допомогою редакції юридичного медіа Dead Lawyers Society, кореспонденти якого занотовували позиції сторін і передавали просто з зали суду.