Заборони на в'їзд через Крим: українські санкції для російських артистів

Кабінет міністрів України звернувся до Ради національної безпеки та оборони, щоб заборонити в'їзд у країну ще для 11 російських артистів через підтримку анексії Криму. Серед них ‒ актори Володимир Вдовиченков та Жанна Еппле. Загалом СБУ веде розслідування щодо 60 російських артистів, які приїздили до Криму після 2014 року.

Тим часом перший заступник голови комітету з культури Держдуми Росії та кінорежисер Володимир Бортко наголосив, що заборона на в'їзд в Україну для російських артистів «не має особливого значення». За його оцінкою, українська влада запроваджує подібні санкції «від безсилля». Про те, чому зірки музики й кіно з Росії опиняються в центрі конфлікту між Росією та Україною й чи може мистецтво бути поза політикою, в ефірі Радіо Крим.Реалії разом із ведучим Олександром Лащенком говорили російський музичний критик і журналіст Артемій Троїцький та український політтехнолог, медіаексперт і музичний критик Олексій Ковжун.

‒ Артемію, наскільки, на вашу думку, російські артисти звертають увагу на заборони на в'їзд в Україну через відвідування Криму? Їм «до лампочки», як стверджує Бортко?

Троїцький: Їх можна умовно розділити на три категорії. Перші ‒ це артисти розумні, свідомі й політично підковані. Вони знають, що Крим незаконно окупований, що російські війська абсолютно незаконно захопили частину східної України. Звісно ж, вони там не виступатимуть, тому що це не відповідає їхнім переконанням. Серед великих артистів таких дуже багато. Наприклад, музиканти Андрій Макаревич, Борис Гребенщиков, Юрій Шевчук.

Друга категорія ‒ їх більшість, напевно, відсотків 90. Вони кажуть: «Ми поза політикою, нам все одно, ми поїдемо туди, де у нас є робота й платять гроші». На мій погляд, їхня позиція поваги не заслуговує, але зрозуміти їх можна.

Третя категорія артистів, яких дуже небагато ‒ ті, хто активно підтримує та пропагує позицію Кремля. Це кримнашисти, які постійно дають концерти на Донбасі, в Криму ‒ наприклад, на відкритті Кримського мосту. Вони були довіреними особами Володимира Путіна або інших начальників: Олег Газманов, Микита Михалков, Михайло Пореченков та інші. Мені здається, що відсікати їх від України цілком виправдано, і добре, що це робиться.

‒ Що думаєте з приводу списку від Кабміну України?

Троїцький: Це переважно актори, і я впізнав тільки пару прізвищ: Ольга Кабо та Євген Стичкін. Усіх інших я навіть не знаю. Це якісь другорядні актори з телесеріалів. На мій погляд, заради них ставити перепони, вносити їх до списків ‒ багато честі, все одно що бити з гармати у горобців. Насправді треба бачити різницю: є люди підлі та зловмисні, а є просто нещасні професіонали, які служать будь-якій владі. Ну, приїдуть вони в Україну, знімуться в якомусь фільмі, зіграють концерт ‒ не думаю, що від цього комусь буде гірше.

Артемій Троїцький у 2011 році

– То музика все ж поза політикою чи ні?​

Троїцький: Попмузика ‒ це від слова «популярний». Такий же корінь у «populus» ‒ народ, населення. Як може бути так, щоб народ був поза політикою? Є авангардна, академічна музика, яка може бути мистецтвом заради мистецтва й перебувати поза політикою.

Але коли йдеться про масову культуру, політика завжди поблизу. Ось Філіп Кіркоров у відповідь на заборону на в'їзд до Литви говорив, що у нього в репертуарі ніколи не було пісень на політичні теми, мовляв, він співав завжди про любов і так далі. Проте, коли його покликав Олександр Лукашенко, Філя тут же прибув і заспівав пісню «Улюблену не віддають» на підтримку президента Білорусі. Грошей забагато не буває.

– Чи тільки у заробітках справа? Особливо якщо йдеться про артистів, лояльних до Кремля.​

Троїцький: У Росії культура дуже залежить від держави, тоді як на Заході не має до нього взагалі ніякого стосунку. Смішно собі уявити, щоб Голлівуд залежав від Білого дому або Конгресу ‒ а у нас таке є. Всі наші успішні артисти у величезній мірі перебувають на підгодівлі у держави.

Держзамовлення, фінансування, субсидування тощо ‒ це у першу чергу стосується кінематографу й театру. Коли йдеться про попсу, це, звісно ж, телеефіри. Ці артисти ніщо без «ящика». Основні телеканали або належать державі, або нею контролюються, серед них аполітичні та розважальні. З'явився в ефірі ‒ тебе запросили на корпоратив. А для попсових артистів це джерело приблизно 95% прибутків. У всьому світі музиканти заробляють насамперед продажем аудіоносіїв, через авторський гонорар і концертні виступи.

‒ Дякую. Олексію, як ви думаєте: чи варто владі України забороняти візити російських артистів, які ніби поза політикою, але при цьому відвідують Крим і так далі?

Ковжун: Можна сказати, що завгодно поза політикою. Дії абсолютно вірні. Україна завжди була житницею для росіян, які приїжджали сюди перевести в готівку свій успіх у Москві. При цьому вони подавали дуже погані приклади українській естраді. Надалі, коли російські артисти перестали до нас їздити, виявилося, що українська музика дуже цікава й актуальна. Українські радіостанції почали шукати нових артистів, і сьогодні ми бачимо результат. Ті ж Go-A на Євробаченні ‒ це вже українська культурна експансія у нас на очах.

Олексій Ковжун

– Ось взяти того ж режисера Володимира Бортка, який коментував заборони: він зняв «Собаче серце», а через 10 років вступив до Компартії Росії, став славити Йосипа Сталіна. Як взагалі можлива така зміна? Чи це закономірно?​

Ковжун: Для того, щоб живучи в Росії залишатися при пам'яті, потрібні неймовірні зусилля щодня. Якщо людина не готова до цього, виходить так, як із паном Бортком. Це насправді жахливо й сумно: спостерігати за тим, як цілу націю калічать через телевізор, через гібридну пропаганду з серії «все не так однозначно».

Якщо Радянському Союзу було важливо дати свою точку зору й альтернативну картинку, то для сучасної Росії, у якій немає образу майбутнього, досить підірвати віру в будь-які джерела інформації та інституції. Вони свою роботу виконали, і росіянам доведеться все це з себе вичищати. Так само як у Німеччині була денацифікація, Росію чекає деімперізація. Росіяни мають зрозуміти, що вони не старший брат, що вони не знають, як краще жити іншим, що вони мають перш за все облаштовувати своє життя і створювати свої цінності, а не заздрити сусідам.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Оригінал матеріалу читайте на сайті Крим.Реалії

​