Україна стартувала на Венеційському кінофестивалі із «Цензоркою»

РИМ – Вперше за 30 років незалежності Україна представляє на міжнародному кінофорумі у Венеції відразу три фільми власного виробництва. Кульмінацією такої помітної присутності на 78-у Венеційському фестивалі (1–11 вересня) стане прем’єра військової драми «Відблиск» Валентина Васяновича 7 вересня. Саме цей фільм змагається за «Золотого лева», головну нагороду найдавнішого світового кіноконкурсу. Це також вперше: через 29 років після «Чутливого міліціонера» (1992) знаменитої Кіри Муратової фільм від України – серед 21 стрічки головної програми. Прем’єрний показ довгоочікуваного «Носорога» Олега Сенцова у конкурсі нових імен «Горизонти» запланований на 10 вересня.

У цій же секції Україна вже стартувала 2 вересня із соціальною драмою «Цензорка» у співвиробництві з Чехією та Словаччиною. Прем’єра стрічки словацького режисера Петера Керекеша привернула увагу багатьох учасників кіноогляду сильним зображенням важкої долі жінки-матері. Це стало ніби продовженням теми іменитого іспанця Педра Альмодовара, фільм якого «Паралельні матері» Madres paralelas відкрив у середу основний конкурс Венеційської Мостри.

Картину двічі «оскароносця», одного з конкурентів Валентина Васяновича, хоч і високо оцінили кінокритики, але не назвали її роботою найвищого ґатунку від Альмодовара. Кіноісторія на межі мелодрами та історичної повісті розкриває долю двох матерів-одиначок Яніс та Ани (Пенелопа Круз і Мілена Сміт), які діаметрально протилежно переживають випробування пологами та подальше материнство. Глядачу представили двох жінок, життя яких проходить паралельно і змінюється під впливом драматичних обставин іспанської реальності з поглядом у трагічне минуле країни.

107 матерів в одному фільмі

Повертаючись до «Цензорки», початкова назва стрічки «107 матерів», це 107 історій жіночої долі, які перетворилися в один фільм. Протягом довгих шести років зйомок стрічки через ворота Одеської жіночої колонії пройшли 107 матерів з дітьми. Їхні життєві історії і надихнули документаліста на створення ігрового художнього кіно. Так про свою дебютну повнометражну картину розповідає в інтерв’ю Радіо Свобода режисер зі Словаччини Петер Керекеш.

Режисер Петер Керекеш

Він не приховує емоцій від прем’єрного показу стрічки саме у кінозалі на венеційському острові Лідо, де проходить конкурс.

«Коли я вперше почув, що «107 матерів» були відібрані для участі у Венеції, я був дуже щасливим, що три жінки, які грають героїнь моєї кінорозповіді, пройдуться червоним килимом фестивалю. Люба, життєва історія котрої лягла в основу сюжету стрічки. Ірина, реальна наглядачка в тюрмі, яка грає себе, і Марина (Клімова), молода актриса з Одеси. Три дуже різні жінки, пов’язані моїм фільмом», – розповів Керекеш.

За його словами, спочатку не думалося, що йтиметься про материнські долі. «Ми планували знімати документальний матеріал про останні цензури людини, – продовжує режисер Керекеш. – Нині цензуру здійснюють за допомогою алгоритмів, але подекуди ще є люди, які цензурують жіноче тіло з глянцевих журналів за допомогою маркера, бо це суперечить релігійним принципам суспільства, цензори перевіряють фільми у Голівуді через політичні мотиви, а цензори в тюрмах через листи співкамерників, щоб запобігти подальшій злочинній діяльності».

«Під час нашого дослідження ми і познайомилися з Іриною, оперуповноваженою Одеської жіночої тюрми. Через листи, які вона перевіряла, через свою роботу вона відкрила нам вікно у зовсім новий світ жіночої в’язниці», – додав творець «Цензорки».

Кадр із фільму «Цензорка»

Леся – видуманий персонаж. Вона відбуває сім років за злочин у стані аффекту: убивство власного чоловіка. Жінка потрапляє до в’язниці, і вона вагітна. Мати може зберегти свого первістка протягом перших трьох років його життя, але потім повинна знайти для нього дім, бо інакше дитину відправлять до притулку. У Лесі є час, але три роки пролітають миттєво і жінка переживає біду кожної матері, яка прощається зі своїм сином.

На думку українського співпродюсера «Цензорки» Дениса Іванова, попри психологічно важку тему, стрічка словака наповнена добротою. І це головна причина, яка спонукала його взятися за продюсування картини. «Я познайомився з режисером Керекешем 2018 року на кінофестивалі у Карлових Варах, де він презентував цей кінопроєкт. Мене вразила гуманність погляду режисера на зображення людей у складних життєвих обставинах», – зазначив Денис Іванов у розмові з Радіо Свобода.

Кадр із фільму «Цензорка»

Жіночі долі і жінки на Мострі

Як уже згадувалося, тема жіночої долі стала одним з лейтмотивів нинішнього Венеційського кінофесту, програма якого налічує майже 70 стрічок від 59 країн. До неї також звертається акторка та режисерка-дебютантка Меггі Джилленгол в екранізації роману італійської письменниці Елени Ферранте «Жінка в темряві». У фільмі головного конкурсу «Загублена донька» The Lost Doughter героїня Леда (Олівія Колман, володарка «Оскара») днями спостерігає на пляжі за мамою з донькою. Це повертає жінку в часи, коли її власні вже дорослі дочки були малечами.

Свідомо чи ні, а такий акцент на темі жіночої долі ніби надолужує менш помітну присутність жінок-режисерок на Лідо, порівняно з попереднім роком, зауважують досвідчені відвідувачі Мостри. Директор Венеційського кінофесту Альберто Барбера презентуючи програму, жалкував, що нині менше режисерок беруть участь в основному конкурсі: лише пятеро, минулоріч їх було вісім.

«На жаль це є підтвердженням тривалого сповільнення кіновиробництва через пандемію, що найбільше вдарило по жіночій складовій кінематографу, призупинивши процес досягнення гендерної рівності у галузі, на що всі ми сподівалися», – сказав Альберто Барбера.

Щоправда, з-поміж сімох членів венеційського журі, більшість – жінки, їх четверо. Очолює суддівську команду південнокорейський режисер Пон Чжун Хо («Паразити»), лауреат «Оскара».

Хоча претенденти на «Золотого лева» Альмодовар і Джилленгол не є конкурентами Керекеша у «Горизонтах», спільність тематики картин взагалі не слід розглядати як умовну складність для перемоги. «Кіно – це не лише тема, – говорить продюсер Денис Іванов. – Це і погляд на проблему, персонажі та культура країни, де відбувається дія. Усі фільми різні. Перемога на фестивалі може бути часто як лотерея». Та найбільше творці «Цензорки» очікують від Мостри міжнародної уваги до картини, вихід фільму у широкий прокат за кордоном, а для режисера – це й початок нових перемовин про фінансування наступних проєктів.

Українське тріо на Лідо

На 78-у Венеційському міжнародному кінофестивалі відразу три стрічки українського виробництва беруть участь у двох конкурсних програмах. Деякі медіа в Україні вже назвали факт «українським вторгненням у Венеції», а фахівці говорять про «безпрецедентну подію в українському кінематографі».

Генеральний продюсер фільму «Носоріг» та співпродюсер «Цензорки» Денис Іванов пояснює помітну участь України кількома причинами: «По-перше, три фільми реально дуже потужні проєкти, по-друге, стався приємний збіг обставин, що картини були завершені, вчасно подали заявки для участі у кінофорумі і що селективна комісія у Венеції обрала їх. Нарешті останнє – це свідчення системності, бо вже 10 років в Україні діє Державне агентство з питань кіно, яке фінансує перспективні проєкти і це дуже допомагає розвитку кінематографії».

Італійський режисер Джованні Дота, котрий недавно завершив зйомки своєї комедії «Коза Ностра» в Карпатах, уважно стежить на Лідо за українською програмою.

«Я не здивувався, почувши про три українські фільми на кінофесті. З мого досвіду роботи у вашій країні, можу сказати, що кіно там цілком зріле, люди підготовлені і працюють за стандартами європейської кіноіндустрії. Я з особливим ентузіазмом чекаю на «Відблиск», дуже цікава тема. Знаючи українців та вашу історію, цей фільм відображає гарячу тему війни на Сході країни. Мені цікаво, як це кінематографічно буде представлено. «Носоріг» – близька мені та італійцям тема, зображення злочинного світу, мене цікавить точка зору українського режисера», – поділився думками режисер Дота у спілкуванні з Радіо Свобода.

За його спостереженнями, Україна вже має технічно добре підготовлених фахівців кіно. Це великий плюс. Серед мінусів він називає обмежену типологію кіноісторій та не завжди високу якість розказаного у фільмі, тобто брак яскравого творчого компоненту. Словом, підсумовує фахівець, є добра техніка та серйозне професійне ставлення до роботи, але креативність ще слід гарно розвивати.

Україна почала активно писати новітню історію на Венеційському кіноконкурсі від 2019 року. Тоді режисер Валентин Васянович став переможцем програми «Горизонти» із фільмом «Атлантида» про життя Донбасу після майбутньої перемоги України у війні з Росією. Інша картина про війну на Донбасі «Погані дороги» Наталії Ворожбит 2020 року здобула нагороду на Тижні кінокритиків від Веронського кіноклубу як «Найбільш інноваційна стрічка конкурсу».