Що буде з українськими в’язнями Кремля в 2018-му?

Українська православна церква (Московського патріархату) подала списки для нового обміну полоненими за принципом «10 на 10» – про це повідомив предстоятель УПЦ (МП) митрополит Онуфрій, на зустрічі зі звільненими українськими військовослужбовцями. 27 грудня 2017 року біля Горлівки в Донецькій області відбувся найбільший за час конфлікту на сході України обмін полоненими – бойовики звільнили 73 громадян України, а представникам угруповань «ДНР» і «ЛНР» були передані 306 осіб. Обмін полоненими – це крок уперед у вирішенні конфлікту, але не варто забувати про тих, хто юридично не є військовополоненим, але фактично став заручником, – про політичних в’язнів.

Справу одного з них, українського журналіста Романа Сущенка, російський суд може почати розглядати по суті вже в січні. Таку ймовірність не виключає його адвокат Марк Фейгін.

– Наразі з десяти томів справи ми разом з моїм підзахисним ознайомилися з вісьмома томами, з дев’ятим зараз знайомимося. Певно, остаточне ознайомлення з матеріалами справи і речовими доказами завершимо після свят. Я припускаю, що десь 20 січня справу буде передано до прокуратури, яка, я думаю, дуже швидко затвердить обвинувальний висновок. Тож до кінця січня справа точно надійде до суду і, можливо, вже будуть призначені попередні слухання.

Марк Фейгін

​– Минулого року родичі українських в’язнів напередодні візиту Володимира Путіна до Франції надіслали звернення до Емманюеля Макрона з проханням порушити тему українців на зустрічі з російським президентом. Чи слід чекати якихось позитивних зрушень у цьому напрямку?

– Процес почався десь восени 2017 року. Я маю на увазі обмін на двох оперативників колишнього очільника Бахчисарая Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза, які були засуджені у вересні в Криму. І в Києві вже лунають заяви про те, що процес переговорів і подальших обмінів триватиме. Російські громадяни, які засуджені в Україні, такі, як Агєєв, наприклад, якого зараз судять у Старобільську Луганської області, інші люди, не потрапили до списку на обмін саме тому, що Київ має намір міняти їх на тих громадян України, які засуджені й перебувають під слідством у Росії. Сущенко до них точно належить. Тож переговори тривають. Наскільки я розумію, частина з них відбувається в тристоронній контактній групі за участю Медведчука, а якась і за участю міжнародних посередників. У будь-якому разі, в історії з Сущенком роль президента Макрона надзвичайно висока зі зрозумілих причин: Сущенко працював у Парижі шість років постійним кореспондентом агентства «Укрінформ». І в цьому сенсі, звичайно, це питання для французької сторони не чуже.

—————————————————————————————————

Про те, що український журналіст Роман Сущенко перебуває в російській в’язниці, стало відомо завдяки членам Громадської спостережної комісії (ГСК) за місцями примусового утримання громадян. До складу тієї московської комісії входила журналістка Зоя Свєтова. Сьогодні Свєтова, вже не будучи членом ГСК у Москві, продовжує стежити за долею тих, хто опинився заручником російсько-українського конфлікту. У грудні вона відправила лист кінорежисерові Олегу Сенцову в колонію, але відповіді досі не отримала – це може означати, що Сенцов переведений в інше місце, наприклад, у Москву для майбутнього обміну.

– Я, дійсно, йому відправила лист електронною поштою, і дуже довго не приходило підтвердження, що лист був вручений, але все-таки потім, днів через п’ять, прийшло повідомлення, що мій лист пройшов цензуру і направлений адресатові. Але Олег мені так і не відповів. Я знаю, що він не любить відповідати на електронні листи і вважає за краще писати звичайні листи. Але в мене була надія, що Олега, можливо, відправлять до Москви для ймовірного обміну і помилування. Але поки немає ніякої інформації про це. І, певно, він, як і раніше, перебуває зараз у селищі Лабитнангі, в ВК-8 строго режиму, в Ямало-Ненецькому автономному окрузі, куди його перевели наприкінці вересня – початку жовтня. Олександр Кольченко, який разом з Сенцовим проходив по тій же справі, продовжує відбувати термін у Челябінській області. Загалом, нічого не змінилося, поки нікого з них до Москви не перевезли для можливого якогось обміну або помилування.

Зоя Свєтова

​– Ті українські громадяни, які перебувають у російських в’язницях, не підпадають під категорію військовополонених. Чи можна їх назвати політичними заручниками?

– Звичайно. І наскільки я знаю, мені здається, ці політичні заручники або політичні в’язні не фігурують у Мінських угодах. Там начебто йдеться про обмін людей, які брали участь у воєнному конфлікті на сході України, з обох сторін. Хоча мені здавалося, що завжди між Україною і Росією мова все-таки йшла про можливості обміну політичних в’язнів, і ми знаємо, що Надію Савченко обміняли на двох російських військовослужбовців, яких затримали на сході України. Потім так само обміняли Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенка. І останнім часом точаться розмови про те, що цих самих українських політичних в’язнів, які сидять у наших російських в’язницях, повинні обміняти на російських військовослужбовців, яких зараз судять в Україні. Зазвичай обмін відбувається через помилування, тобто Путін повинен підписати указ про помилування, і для цього навіть не потрібно ніякого прохання з їхнього боку, а в Україні президент Порошенко повинен помилувати російських військовослужбовців, яких засудили до якихось певних термінів.

– Незадовго до обміну Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза була зустріч Ердогана й Путіна. З огляду на те, що в Туреччині велика й впливова громада кримських татар, а Умеров і Чийгоз були відправлені спочатку до Туреччини, ймовірно, був деякий тиск з боку Туреччини. З якого боку зараз можна чекати тиску на російську владу, щоб інші українські заручники були відпущені?

– Я б у цьому випадку вжила слово «посередництво», тому що ми знаємо, що російська влада не сприймає ніякого тиску. Хочеться сподіватися на якісь непрямі переговори Порошенка й Путіна, які б допомогли закрити цю ганебну сторінку в історії російсько-українських відносин, коли люди сидять за сфабрикованими справами в російських колоніях. Ми знаємо, що є і важливі дійові особи цього процесу. Наприклад, Віктор Медведчук, який, наскільки я знаю, брав участь в обміні Юрія Солошенка і Геннадія Афанасьєва, ледь не сам був у Лефортові. Крім того, зараз Росія стоїть на порозі двох великих подій – це президентські вибори і чемпіонат світу з футболу. І що б ми не говорили, не думали про те, що російська влада загалом не сприймає ніякого тиску, все-таки чемпіонат з футболу – велика подія, важливо, щоб «наші західні партнери» приїхали до Росії. І тут можна було б наполягати на звільненні політичних в’язнів, українських громадян у Росії, – і російських в’язнів в Україні. Це було б, на мою думку, актом доброї волі.

——————————————————————————————————

За різними даними, українських громадян, які перебувають у російських в’язницях, сьогодні близько тридцяти.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода