«Битва за Україну – це там, де українець хоче жити вільно й гідно» – капелан морпіхів Андрій Зелінський

Два дні кореспондент Радіо Свобода супроводжував капелана Андрія Зелінського під час його обходу передових позиції морської піхоти на полях та в посадках біля селища Водяне, що під Маріуполем. На кожній з них отець Андрій проводив коротку проповідь (хоча це радше можна назвати психологічними та мотивуючими лекціями), спілкувався з вояками, вислуховував, радив.

Пробувши якийсь час на одній позиції, ми йшли далі стежками крізь заміновані поля і посадки, на наступну в лінії оборони морпіхів. На одній з позицій ми потрапили під кулеметний обстріл, довелося падати на землю та ховатися. Після чергового обходу позицій ми записали з капеланом окрему розмову про військове капеланство, морську піхоту та роль армії у сьогоденні та в майбутньому України.

«Битва за Україну – це там, де українець хоче жити вільно й гідно» – капелан морпіхів Андрій Зелінський

– Отче, чому в окопах немає невіруючих?

– Мені здається, вони існують в українському суспільстві, відтак вони існують і в окопах. Доволі часто в українському публічному просторі можна натрапити на фразу про те, що на війні або в окопах невіруючих немає, але я завжди спростовую це. І після чотирьох років перебування на війні, я кажу, що вони існують в українському суспільстві, і я їх зустрічав таки на передку. Передова – це такий собі зріз того, що відбувається у широкій великій Україні.

Єдине, про що я завжди говорю, коли ставлять це запитання, – людина, коли потрапляє в ситуацію бойових дій, на передову, дійсно доволі часто радикально змінює систему своїх цінностей, пріоритетів.

І тут з’являється запитання про сенс життя, про призначення людини, чому вона тут. Людина чекає чогось більшого та ширшого, ніж саме життя. Вона намагається знайти якийсь зміст у хаосі та безладі, яким є війна.

Тому, чи існують атеїсти на фронті? Напевно, існують, вони існують в Україні. Чи існують люди, які ні в що не вірять на фронті? Напевно, ні. Бо без цінностей на передовій вижити важко. Точно це люди, які у щось вірять.

«Перебуваючи тут, я зрозумів, чого хочу в житті» – боєць морської піхоти в зоні бойових дій на Донбасі

Я зазвичай якось намагаюся допомогти, аби кожен боєць відчував віру в себе, у те, що він здатний на більше, здатний на добро, здатний справді бути воїном, захисником і справжнім побратимом.

– У чому особливість морської піхоти?

– Перш за все, слід зазначити, що це чи не найбільш притаманний Україні рід військ. Ми говоримо про походи князів, про їхні амфібійного типу операції десь у гирлі Дунаю ще тисячоліття тому.

Ми говоримо про те, як формувалися запорожці, і, знову ж таки, які операції їм доводилося робити. Адже запорожці – це класичний приклад морської піхоти. Зрештою, ми говоримо про значення, яке надавали морській піхоті архітектори Української Народної Республіки. Про один з перших наказів гетьмана Скоропадського, з усвідомленням того, що берегова смуга – це одна з важливих компонентів національної безпеки, а відтак обороноздатності Української держави.

Отже, у нашій військовій культурі ми говоримо про воїнів трьох стихій: повітря, землі, моря. Ми говоримо про певний дух, який підштовхує людину рухатись вперед, досягати перемоги за будь-яких обставин.

У клятві морського піхотинця дуже чітко зазначено, що не залишаємо своїх не лише на полі бою, але також і після того, коли люди повертаються у цивільне життя. Ми говоримо про певне братство, братство воїнів. Під воїнами завжди розумію людей, відданих перемозі у будь-якій сфері життя, людей, які знають, навіщо вони у цьому світі, мають мету і готові за неї боротися до кінця. Бо саме таких нам треба для того, аби сучасна Україна відбулася остаточно.

Морській піхоті, власне, притаманні система цінностей, сукупність традицій, які виражають ті цінності, певний тип відносин. Коли ми говоримо про військо назагал чи про морську піхоту зокрема, ми говоримо про певний соціальний колектив. І соціальна дійсність – це завжди певні відносини. Відносини поміж людьми вибудовуються на основі відповідних цінностей.

У морській піхоті честь, відвага, відданість – три ключові цінності, на основі яких має вибудовуватися ціла логіка відносин. У першу чергу, як будь-який рід військ і, зрештою, кожен бойовий підрозділ морської піхоти зорієнтований на ефективне виконання завдань за призначенням. Саме для цього існує армія. Для того, аби забезпечити обороноздатність держави, аби захистити її від зовнішньої агресії, аби Україна залишалась незалежною, а відтак могла також розвиватися і забезпечити гідне життя для своїх громадян.

Честь. Людина, яка живе на основі певних принципів, розуміє, що життя має зміст, має смак тоді, коли живеш відповідно до певних принципів, коли вимагаєш від себе чогось більшого, коли є якісь цінності, які орієнтують тебе у твоїх стосунках з іншими людьми.

Воїн морської піхоти на передовій під Маріуполем. За декілька сот метрів звідси вже селище Пікузи та укріпрайон бойовиків угруповання «ДНР»

Відвага – коли людина не боїться вилазити з окопу чи з власної зони комфорту, аби досягти кращого варіанту себе чи кращого варіанту нашого суспільства. Зрештою, говоримо про людину творчу. Ми потребуємо творчості у нашому суспільстві, але творчості не існує без відваги.

Люди, які навчилися відваги тут, на передовій – у нас є багато прикладів, коли, повертаючись у мирне повсякдення життя, вони не складають рук, а творять нову країну у різних царинах суспільного та державного життя.

Там вже ворог. Вигляд з передової позиції морської піхоти на зерновий тік у контрольованому бойовиками селищі Пікузи

Відданість. Перемоги не досягне той, хто виліз з окопу, якщо йому забракне відданості перемозі. У нашій класичній українській літературі, як правило, дуже трагічні, драматичні історії. Такою була наша історія, таким було наше життя, там дуже мало історій успіху. Саме тут, на передовій, у зоні бойових дій ми бачимо людей, які, попри всі можливі виклики, залишаються відданими перемозі.

Тризуб з відстріляних гільз в окопі на передовій морпіхів під Водяним. P.S. Це точно не для преси. Сюди вона зазвичай не доходить

Мені доводилось доволі часто зустрічати стільки прекрасних людей упродовж чотирьох років війни, тому що вони були людьми цінностей, людьми честі, були відважними людьми та залишились людьми відданими. Вони уможливлюють майбутнє для нашої країни.

Морська піхота – це школа життя, але це школа, яка продукує певний характер, певний стиль і певний погляд, певне ставлення до життя, до себе і до тих, хто тебе оточує. Це школа життя, яка допомагає змінювати цю країну. Тому що бути морським піхотинцем – це бути людиною певних вищих моральних якостей, яка вимагає від себе чогось, яка не лише про це говорить, але й демонструє це тихим і спокійним, відданим служінням своєму народові.

Часто кажу про морську піхоту, що йдеться про той рід військ, де людина формує в собі, викарбовує десь глибоко в серці, воїна, характер воїна. Бути воїном – це щось інше, ніж бути військовослужбовцем.

Під час жартівливої розмова з бійцями у ДОТі на передовій

Військовослужбовець – це юридичний статус, це обов’язок громадянина перед державою. А воїн – це тип характеру, те, як людина дивиться на світ і як вона відповідає на виклики, з якими у цьому світі їй доводиться зустрічатися. Це те, як вона творить себе і світ навколо себе. Відтак дуже важливо, аби Збройні сили стали цією школою життя, колискою, з якої потім виходять у ширшу країну люди, віддані перемозі над собою, над життєвими обставинами, над ворогом. Люди, які готові боротися до кінця для того, аби країна, за яку так багато вже українців віддали своє життя, стала колись дійсністю.

– З якими проблемами стикаються військові капелани у сучасній українській армії?

– Найбільший виклик капеланові Збройних сил України, – а ми вже можемо говорити як про штатну одиницю, професію, яка з’явилась в Україні з 2017 року, – чи не найбільший виклик – те, що суспільство, як і армія, мені здається, досі не дуже добре розуміє, хто такий військовий капелан. Широкого резонансу ця тема набула під час бойових дій в Україні, з початком війни.

Отець Андрій читає провідь у черговому бліндажі на передовій позицій морських піхотинців

Але насправді військове капеланство притаманне розвиненим вже військовим культурам впродовж століть. Воно також існувало в Україні в Збройних силах, в інших силових структурах ще задовго до початку війни.

Ідеться про те, що в Україні, напевно, самі капелани до кінця не розуміють, а що робити після того, коли закінчується війна, як бути капеланом у мирному повсякденні, як бути капеланом, коли бригада чи інший бойовий підрозділ повертається на ППД. Для мене дуже важливо, щоб у нашій державі сформувалося професійне капеланство.

Отже, йдеться про, у першу чергу, священнослужителя, про особу духовну, яка до кінця лишається особою духовною і яка ділиться тим духовним багатством, здобутим впродовж своєї особистої формації, впродовж власного вишколу.

Ідеться також про систему цінностей, про життя відповідно до тієї системи цінностей, щоб цим можна було ділитися в умовах не лише війни, не лише передової, але й в умовах військової культури.

Отже, йдеться про зустріч двох культур, про дуже збагачуючу зустріч двох культур. Культура духовна, яка проникає у культуру військову для того, щоб там зміцнити цінності.

Без цінностей Збройні сили стають загрозою для людини, для держави, для українського суспільства, зрештою. Військо – це те середовище, де люди йдуть захищати, йдуть заради перемоги, заради свободи, та можемо далі перелічувати усе те, чим ми пишаємося, чим дорожимо, що творить наш народ, нашу історію.

Коли цінності зникають з армії, залишаються люди зі зброєю в руках, і це, як правило, завжди небезпека цивілізації та людському суспільству.

Матрос морської піхоти з позивним «Анархіст» у бліндажі на передових позиціях під Маріуполем

Ще одна серйозна небезпека капеланів сьогодні – професійний підхід до військового капеланства, а не просто відповідь на породжені бойовими діями виклики. А друге, коли ми говоримо про професійне фахове капеланство, це є завжди, я казав про зустріч цих двох культур, це спроба у зв’язку зі ще недостатнім розумінням феномену військового капеланства в пострадянському українському суспільстві, коли ми говоримо про Сполучені Штати Америки, до прикладу, це вже інститут, який триває понад двісті років. Коли ми говоримо про будь-яку європейську країну, цей інститут триває там теж протягом століть.

А в українському суспільстві все ще існує дуже серйозна загроза, коли представники військового командування, зрештою, не до кінця розуміють, що це і намагаються якось секуляризувати, адже доволі часто розглядають священика як просто держслужбовця, чиновника або просто працівника Збройних сил України.

На жаль, це доволі часто трапляється з боку працівників відділу морально-психологічного забезпечення. Вони ще не вміють розмовляти культурою духовною, їм бракує категорій. У той час як духовенство, мені здається, робить доволі такий прогрес у плані інтеграції в культуру військову. Культура військова у пострадянському українському суспільстві все ще не готова до кінця зрозуміти роль капелана. Приклади секуляризації або лаїцизації, коли є певні звертання до священиків, які починають опускати та зводять лише до ім’я і по-батькові, дуже цивільного формату відносин.

Працівник Збройних сил України – це юридичний статус, але священика, який прийшов для того, щоб збагатити тим, чим має, своїм багажем, якщо комусь він виявляється корисним, – а практика показує, що корисним виявляється... І запит цей існує в українському суспільстві, в українській армії. Тому є брак цього розуміння місця капелана з боку представників державних структур, зокрема у війську.

– Які поради ви можете дати, аби врятувати бійців від вигорання на війні?

– Один з дуже ефективних механізмів запобігання вигоранню, а зрештою, також запобігання розвитку посттравматичного синдромного розладу згодом – допомогти бійцю зрозуміти, навіщо він тут, де він сьогодні знаходиться. Отже, допомогти відшукати певний сенс у тому, що відбувається.

У морській піхоті ми часто кажемо, що морпіх – воїн, захисник, побратим. Це три важливі виміри ідентичності морського піхотинця, які дозволяють пам’ятати про ті цінності, які допомагають йому бути справді воїном, людиною, яка живе заради перемоги у будь-яких обставинах. Справді захисником свого народу, своєї країни. Разом із тим, справжнім побратимом, тим, який дійсно в умовах, у яких доводиться жити, не лише пам’ятає про себе, але й уміє брати відповідальність за того, хто поряд.

Отець Андрій часто робить селфі з матросами та офіцерами. Каже, що це вже стало традицією, яка допомагає налагодити контакт із хлопцями. Морпіхи підхопили традицію і вже самі роблять селфі з отцем. Хештаги #ялюблюморськупіхоту та #ЗавждиВірні тепер можна майже щодня побачити у Facebook та Instagram

Ми часто кажемо, що у морській піхоті навіть один у полі воїн, але перемога – це завжди досягнення команди, завжди досягнення спільне.

Отже, зміст, сенс того, що відбувається в житті морського піхотинця, зрештою, будь-якого воїна, у зоні бойових дій, дає сили. Для того, щоб був сенс, мусить бути чітко сформована система цінностей, на яких вихований воїн, на яких сформований захисник, на яких живе і вступає у повсякденну взаємодію з іншими бійцями кожен військовослужбовець. Отже, йдеться про систему цінностей, які творять воїна, захисника і побратима.

– З чим зазвичай до вас звертаються матроси морської піхоти? І що ви їм радите?

– Це дуже індивідуально, спектр запитань важко визначити. У когось з’являються проблемні питання в родині, й він звертається. Це дуже широкий спектр питань, і дуже важко сформувати певну парадигму чи єдину концепцію, із чим звертаються.

Хтось може зателефонувати пізно вночі, хтось напише зранку, хтось просто поспілкуватись про якісь цінності, про традиції морської піхоти. Хтось про щось дуже родинне, інтимне. Хтось про питання власне релігійні, хтось із проханням бути охрещеним, повінчати. Хтось приходить до сповіді.

Ми щойно говорили про проблеми, з якими можуть зустрітися капелани в сучасних Збройних силах України, і я назвав кілька проблем із боку ставлення Збройних сил, або державних структур, до духовенства. Так от проблема, яка може виникнути у капеланів, – це інколи ще й неготовність відповідати на такий широкий спектр, широке поле зацікавленостей, інтересів, запитань, з якими звертаються військовослужбовці.

Отець Андрій розповідає морпіхам на передовій історію про одного із грецьких героїв Троянської війни –​ Філоктета:

Проповідь-лекція капелана морпіхів Андрія Зелінського на передовій під Маріуполем

У цьому плані ми з вами говоримо про необхідність для капеланів інтегруватись не лише у військову, а й у сучасну культуру також. Якщо ми говоримо про підрозділи морської піхоти, це дуже молодий особовий склад. І, відповідно, дуже ідеалістичне, ціннісне, прогресивне суспільство. Капеланові у таких умовах треба працювати над собою, вчитися, уміти слухати, почути. Але для того, аби адекватно відповісти, треба бути на рівні, постійно наздоганяти цю сучасну молодіжну культуру, в якій він себе знаходить, прийшовши у бойовий підрозділ.

Разом з тим, ми говоримо з вами про воєнну культуру, про культуру бойову. Коли говоримо про морську піхоту, говоримо про рід військ, який має тривалу глобальну універсальну військову культуру зі своєю специфікою у нашій вітчизняній історії.

Але це культура, яка формує в житті окремо морського піхотинця низку цінностей. І це надважливо. Дуже хочеться, щоб командування Збройних сил усвідомило, наскільки важливим механізмом у формуванні держави, українського суспільства є Збройні сили.

Тому що люди, які проходять крізь Збройні сили, а на сьогодні ми говоримо про сотні тисяч наших громадян, зрештою, навіть після того, як спливає термін військового контракту чи попередньо термін мобілізації військовослужбовців, повертаються у цивільне життя, і це їм творити цю країну. Війна за Україну, битва за Україну – це не лише «нуль». Битва за Україну – це там, де українець хоче жити вільно й гідно, де він бореться за певну систему цінностей. Цього слід, у першу чергу, навчати у Збройних силах.

Матрос морської піхоти вказує капеланові Андрію на ворожі позиції та інструктує, що робити у випадку початку стрільби по нашій групі