На Донбасі 7 років тому відбувся так званий «референдум». Що змінилося там за цей час?

Сім років тому, 11 травня 2014 року, на Донбасі відбувся так званий «референдум» після якого бойовики на сході України оголосили про створення так званих «ДНР» і «ЛНР» («ДНР»/«ЛНР» – угруповання, що діють на окупованій частині Донбасу за підтримки Росії – рос.)

Луганський журналіст, головний редактор сайту «Реальна газета» Андрій Діхтяренко в інтерв'ю телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», розповів, як, на його думку, можна інтегрувати жителів окупованих територій з іншими українцями і чому навіть Росія не визнала так званий «референдум» на Донбасі.

– По-перше, я досить уважно стежив за ситуацією в Луганську на той момент, тому що сам перебував у Луганську, працював там головним редактором газети. І напередодні цієї події, і безпосередньо під час неї, постійно стежив за тим, як розгортається ситуація. Бойовики задовго до початку так званого «референдуму» попередили місцеву владу, яку вони змушували брати участь в організації цих «референдумів», до речі, досить небагато погодилися, змушували їх не обіцяти людям, що буде приєднання до Росії. Було відразу чітко проінструктовано, що ніякого приєднання до Росії не буде.

І сам так званий «референдум» вони проводили лише з одним питанням про створення так званої «Луганській народної республіки», в Донецьку – «Донецької народної республіки», на відміну від Криму, де теж так званий «референдум» проводили раніше, за кілька місяців. Там не було другого питання щодо приєднання до Росії. І на той момент в Луганську сприймалося, що цей так званий «референдум» – це, скоріш, перепис прихильників бойовиків. Ми тоді сприймали, що насправді ніякого приєднання не буде, швидше за все, український контроль буде забезпечений з плином часу над моїм рідним містом і просто бойовики хотіли зрозуміти, скільки ж у них прихильників.

Тут ще такий нюанс – картинка, яку ми зараз бачимо, здається, ніби «референдум» дуже добре підготовлений: стоять урни для голосування, комісії сидять. Але не потрібно забувати, що бойовики насправді просто захопили вже створені виборчі комісії, які готувалися до проведення президентських виборів у 2014 році, які на частині територій Донецької і Луганської областей були фактично зірвані. І на цих урнах наклейками з прапором угруповання «ДНР», фактично, просто заклеїли українські герби. Через таку картинку, яка була створена на невеликій кількості дільниць, нагадую, були дільниці для майбутніх президентських виборів, вони просто були закриті бойовиками і охоронялися, а на інших з'їхалися російські телекамери і була створена картинка, яку потім видали нібито за практично голосування більшості жителів Луганської та Донецької областей. Звичайно, це було далеко від реальності.

– Уже минуло 7 років, діти на тій території пішли в перший і в другий клас, і вони, в принципі, не знають, що таке Україна. Як вважаєте, якщо коли-небудь буде повернення цих територій під українську юрисдикцію, який можливий буде процес інтеграції з цими людьми?

– Зрозуміло, він буде дуже тривалий. Я сам багато думав над цим питанням, можу одне сказати. По-перше, не потрібно забувати, що зв'язки з підконтрольною владі України територією у людей, які залишилися в окупованому Луганську, в окупованому Донецьку, вони не припиняються практично ні на день. Люди телефонують до родичів, друзів, дуже багато людей, особливо до початку пандемії, перетинали лінію розмежування.

Вдумайтеся, в день близько 25 тисяч осіб перетинали лінію розмежування між непідконтрольною частиною Донбасу і рештою України. Тобто, в принципі, мені здається, ці зв'язки поки що не розірвані, і я думаю, що якщо мир відновиться і ця територія буде реінтегрована, то досить швидко процес реінтеграції між простими людьми відбудеться.

Інша справа, що я говорю про більшість, яка насправді на Донбасі досить давно аполітична, причому аполітична в тому числі і завдяки активній діяльності самих проросійських бойовиків, які дуже жорстко придушували будь-які прояви політичної активності, причому не важливо – проросійської чи проукраїнської.

Там найголовніше – це просто сліпо підкорятися інструкціям, які виходять з Донецька і Луганська, а їм, відповідно, спускаються з Кремля. Ось у цих умовах, на мою думку, населення досить легко повернеться назад. Інша справа, що, звичайно ж, є велика кількість людей – їх меншість, але їх все-таки багато, – які досить сильно проросійськи налаштовані.

І паспорти там роздають в тому числі для того, щоб створювати у людей точку неповернення, відмінності від інших громадян України. Коли ти громадянин України, у тебе є український паспорт, нехай навіть тобі всунули цей папірець «ЛНР» і «ДНР» – це одна справа. Але коли з'являється ще й російський паспорт і у тебе з'являється подвійне громадянство, напевно, все-таки частина цих людей, особливо ті, які брали участь в бойових діях проти України, врешті-решт просто виберуть Росію і поїдуть туди. Але залишиться частина людей із подвійним громадянством. Що робити з ними, як в українську юрисдикцію, в українську законодавчу систему вписувати цих людей, я думаю, це дуже велике питання, яке в принципі повинні вирішувати і наші депутати, і наші відповідні міністерства.

– За сім років існування ОРДЛО (окремих районів Донецької та Луганської областей) ви можете підвести якийсь підсумок?

– Головний підсумок – те, що дійсно ця територія перетворилася на «сіру зону». Багато хто розуміє, що, на жаль, це надовго, що не вийшло швидкого повернення в Україну, як хотіли ми, як хотіли проукраїнські луганчани. І точно так само сильно розчаровані прихильники приєднання до Росії, тому що цього теж не сталося.

І, загалом, ставка Росії на те, що в цій зоні хочуть створити таке «Придністров'я» – регіон, в який у будь-який момент можна ввести війська, або, навпаки, якимось чином відіграти назад, але регіон, який ніколи не буде приєднаний до основної території – до України – і існує тільки для того, щоб бути такою постійною раною, не давати рухатися вперед, негативно впливати на економіку, на соціально-економічну ситуацію, на перспективи входження в різні міжнародні союзи. Схоже на те, що, на жаль, Донбас надовго спіткала ця роль. Населення, швидше за все, буде залишати цю територію всіма правдами і неправдами. До цього йшов в основному потік в Україну – велика частина переселенців була. А зараз, напевно, кількість паспортів створить другу хвилю міграції з Донецька і Луганська вже в Росію.