14 осіб сьогодні мають можливість стверджувати, що вони є нащадками італійського архітектора, скульптора, художника і винахідника Леонардо да Вінчі (1452 – 1519 рр.). Такого висновну дійшли науковці, які займались дослідженням генеологічного древа да Вінчі.
Леонардо да Вінчі (гравірування Cosomo Colombini)
Дослідники встановили, що за період від 1331 року (рік, від якого вивчалась генеологія ймовірних нащадків мистця) і до нинішнього дня генеалогічне древо да Вінчі «розтягнулось на 690 років, 21 покоління і 4 гілки роду». Серед родичів є особи від 1 до 85 років, більшість сьогодні живе неподалік від місця народження Леонардо – містечка Вінчі на тосканському побережжі. Однак серед них мистців немає, переважно далекі родичі Леонардо займаються «звичайною роботою, наприклад, працюють адміністраторами, геодезистами чи ремісниками». Оскільки у самого Леонардо да Вінчі прямих нащадків не було, всі 14 осіб, за даними науковців, є нащадками його 22 зведених братів, у яких був спільний батько П’єро Фруозіно ді Антоніо да Вінчі.
Вивчення історичних архівів та інших документів, що стосуються життя і творчості Леонардо да Вінчі, є складовою проєкту «ДНК Леонардо да Вінчі», метою якого є підтвердити автентичність останків геніального мистця. І нині не втратило актуальності прагнення вчених щонайкраще зрозуміти джерела «небувалих дарувань, гостроти бачення, коріння геніальності Леонардо, віднайти інформацію, що стосується його фізичних здібностей і правдоподібно передчасного старіння, вживання лівої руки».
Фото «Мони Лізи», Лувр, 5 квітня 2005 року
«Мона Ліза» Леонардо да Вінчі сьогодні прикрашає експозицію паризького Лувру, незмінно збираючи навколо себе тисячі зацікавлених відвідувачів – фахівців і просто шанувальників мистецтва. Багато з них кажуть, що відвудують цей один з найвідоміших музеїв світу, лише щоб зустрітись з «Моною Лізою» і з надією розгадати таємницю її особливої посмішки. Леонардо да Вінчі працював над портретом «Джоконди» – дружини флорентійця, купця Франческо дель Джоконда продовж чотирьох років – від 1503 р. до 1505 р. (є також інше датування створення портрету: 1500-1505 рр.).
Відомий мистець, біограф й історик італійського мистецтва Джорджо Вазарі (1511 – 1574 рр.) високо цінив «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі, виділивши надзвичайні якості твору: одухотвореність й іскру в м’якій природі рис обличчя – очей, носу, вуст, а також волосся. Серед рис Вазарі вказав також на немов би загорнені, але все ж «живі», ледь відкриті вуста, які й через п’ять століть не відкрили, що ж «Мону Лізу» потішило, чи що вона, можливо, хоче приховати за цією легкою посмішкою.
Вазарі також згадує, що «Мона Ліза» («Джоконда») сучасників захоплювала своєю красою. Захопила вона, за його словами, й Леонардо да Вінчі, захопила настільки, що під час праці над портретом «Мони Лізи» її своїми грою, піснями й музикою забавляли комедіянти, співаки, музиканти, яких спеціально для своєї моделі запрошував Леонардо да Вінчі, запрошував, щоб не дати своїй гарній «Моні Лізі» ні на мить засумувати чи задуматись.
Джорджо Вазарі також зазначив, що Леонардова «Джоконда» є переконливим свідченням того, що з мистецтвом можна краще пізнавати світ, що тільки справжня, непідроблена природна творчіть вміє передати тонкощі людської природи, самого життя, яким би незвичним воно не було.
На початку липня цього року на аукціоні Christie's в Лондоні невеликий ескіз ведмедя – всього 7 х 7 см – Леонардо да Вінчі був проданий за 12 мільйонів доларів США (в перерахунку понад 320 мільйонів гривень). Чи матимуть право на свою долю спадщини нащадки Леонардо да Вінчі, наразі не повідомляється.