«Мене витягли з безодні». Жінки ВПО про програму підтримки матерів 

Анастасія Моголюк

Ірину війна вже двічі змушувала залишати домівку, у 2022-му їй довелося залишити в окупації найближчих. Євгенія покинула рідний Харків зі своєю сімʼєю, а вже через рік мусила облаштовувати нове життя самостійно. Олександрі здавалося, що у всьому світі немає того, хто б переживав ці події так, як вона.

Цих жінок звела програма підтримки ВПО-матерів TakTion від громадської організації «Так Штаб». Проєкт «Ти як?» від Радіо Свобода поговорив зі співзасновницею Ксенією Букшиною про те, як працювати з жінками у травмі. А також про те, яким може бути життя українок у майбутньому.

Офіс організації

Інвалідність у дитини і онкологія у чоловіка

«Сама я з Криму, там народилася, жила, викладала в університеті, народила дитину. Ми з сімʼєю одразу вирішили виїжджати, але якийсь час жили в окупації, поки закінчували курс лікування нашої дитини, вона має інвалідність. Тоді я поступово змогла вивезти всю родину. Коли війна застала нас вдруге, у 2022-му, ми з чоловіком якраз були не вдома – поїхали в Київ, на операцію, у нього четверта стадія онкології. Добре, що він переконав мене їхати власним авто, бо додому ми більше не повернулися».

Це розповідь Ірини. Жінка – учасниця програми підтримки ВПО-матерів, створеної громадською організацією «Так Штаб». Війна вже вдруге стукає у двері її дому, і якщо десять років тому у неї був чіткий план дій, то зараз, з її слів, вона відчула себе безпорадною.

Ірина, учасниця програми для жінок ВПО

«Коли я зустріла війну вперше, у мене була якась внутрішня сила і розуміння, що робити далі. А у 2022-му я раптово усвідомила, що ресурс просто вичерпано. Я спала про три години на добу, весь час думала про те, чого не в змозі змінити. Моя мама досі живе в окупації. Старша жінка, пересувається лише з чиєюсь допомогою, сусіди допомагають із продуктами. У неї часто проводять обшуки, приходять о четвертій ранку, озброєні, переривають весь дім. Перший рік повномасштабної війни я провела у дуже депресивному стані. А коли, нарешті, відчула хоч якийсь прилив сил, то почала шукати, де мені можуть допомогти. Тоді я познайомилася із психологом з «Так Штаб» і вирішила взяти участь у їхній програмі», – ділиться жінка.

Співзасновниця організації Ксенія Букшина до великої війни досліджувала питання гендерної нерівності і створювала соціальні програми. Від початку повномасштабної агресії у «Так Штаб» почали збирати та передавати гуманітарну допомогу, проте вже за кілька місяців команда зрозуміла, що прийшов час шукати новий формат допомоги суспільству.

«Ідея створити програму підтримки ВПО-матерів не виникла сама по собі, спершу ми провели дослідження, воно називається: «Українські матері під час війни: чинники вразливості, можливості та динаміка змін».

Для цього ми опитали 2700 тисяч жінок, які отримували допомогу в нашому штабі. Під час цих інтервʼю нашу увагу привернуло ставлення матерів, які, першочергово, дбали про дітей. Для нас це стало сигналом, що фокусуватись потрібно саме на цих жінках, і це їм потрібна програма допомоги», – пояснює Ксенія.

Співзасновниця організації Ксенія Букшина

Зі слів жінки, їхня група експертів ознайомилася зі схожими програмами інших країн, проте дійшли до висновку, що вони не є ефективними в українських реаліях. Особливо тому, що пропонують лише тимчасові рішення проблем, не мають системності, а отже – не дають відчуття впевненості.

Також, зауважила вона, організатори багатьох програм очікують від учасників швидких результатів: одразу знайти високооплачувану роботу, пристойне житло та повноцінно функціонувати у новому, незнайомому соціумі.

«Людина елементарно не знає, куди їй піти до лікаря у новому місці, вона ментально травмована, їй може бути навіть важко зрозуміти, що їй лікар потрібен. І говорити людині у травмі, як добре їй буде, коли вона цю травму проживе і піде на роботу, не має сенсу. Тому перший крок нашої програми – ментальне відновлення. Ми зробили так, щоб наші учасниці відчули, що вони нарешті у безпеці, і вона нікуди не зникне. І вже потім, другим кроком, стане інтеграція у нову громаду», – розповіла співзасновниця організації.

«Мене витягли з тої безодні»

«Ми з сімʼєю переїхали до Києва, але за рідний Харків тримались до останнього. Через рік життя тут ми з чоловіком розійшлись, дитина залишилась з ним, думаю, через кращі умови проживання, а я пішла, фактично, в нікуди. За два місяці потрапила на проєкт. Важко описати той мій стан, я була така якась розбалансована, ніяка…

У мене ні цілей не було, ні бажання щось робити. А там мені показали, що не варто замикатися у собі, не боятись говорити про проблеми з іншими, шукати шляхи розвʼязку. І якось отак, потроху, мене витягли з тої безодні. Зараз я влаштувалась на роботу, маю житло. Тепер я краще розумію себе та свою дитину, стало легше спілкуватись», – ділиться пережитим Євгенія, яка долучилася до програми соціально-психологічної допомоги.

«Ми зробили так, щоб наші учасниці відчули, що вони нарешті у безпеці, і вона нікуди не зникне»

Жінка, за словами експерток проєкту, зіткнулася з поширеною проблемою для ВПО: соціальна ізоляція. Люди виїжджають зі складних, часто критичних умов і потрапляють у незнайомий соціум, де у них, часто, нікого нема. Цю проблему важко вирішити самостійно.

Саме тому одним із ключових завдань програми є інтеграція учасниць у громаду, каже Ксенія:

«Для комфортної інтеграції ми вирішили залучати не лише тих жінок, які переїхали, а і місцевих мешканок, які опинились у схожих умовах. Самотнє материнство, втрата роботи, втрата помешкання, переїзд близьких – це все спільне, і допомагає зрозуміти, що ти не опинилась сам на сам зі своїми проблемами, а є ті, хто переживає схожий досвід».

Ще одна учасниця програми, Олександра поділилась, що їй дуже допомогло усвідомлення, що вона не сама.

Після психологічного відновлення та інтеграції у нове середовище третім кроком є працевлаштування

З її слів, особливо цінним були було спілкування і досвід інших учасниць та менторок проєкту: «Я дуже сильно хотіла в собі розібратися. І для мене було дуже цінним оце розуміння, що я більше не одна. Я вважаю, що це важливо, щоб проєкт і надалі існував, бо, я думаю, зараз дуже багато жінок, яким потрібна допомога, підтримка, навіть просто посидіти, поспілкуватися – це теж дуже важливо».

Після психологічного відновлення та інтеграції у нове середовище третім кроком є працевлаштування. Утім, тут, зі слів Ксенії, вони з засновниками зіштовхнулися з певними складнощами.

«Наприклад, наш донор хоче, щоб ми працевлаштували учасників. Звісно, це нормальний запит, але ми створили нашу програму для жінок у важкій психічній травмі, відновлення після неї може тривати і до півроку. Ми розуміємо, що це не той стан, у якому людина може шукати роботу. Тобто ми маємо памʼятати, що у такій роботі із травмою важлива поступовість», – наголошує вона.

Ксенія ділиться, що їхня довготермінова стратегія – посилювати роль жінок у громадах, і, на її переконання, у суспільства росте запит на лідерство жінок.

«Наше завдання, яке вже, частково, втілюється – це залучення наших випускниць до наступних програм. Вже є жінки, залучені у «Так Штаб». Серед наших тренерок, менторок – 50% є ВПО, нам важливо показати учасницям, що експерти, яким вони довірились, не відірвані від реальності, а люди з Маріуполя, з Херсона, які пройшли схожий шлях. Думаю, далі тільки більше».

• 1 квітня набула чинності постанова Кабінету міністрів України щодо змін у наданні допомоги на проживання для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). У постанові також розширили перелік ВПО, які можуть отримати грошові виплати, а також уточнили процедури. Разом з цим, з 1 березня виплати для переселенців нараховують за новими правилами.
• Представниця уповноваженого з прав громадян Ольга Алтуніна: програма «єОселя» недоступна для більшості ВПО – минулого року нею скористалися лише 70 осіб
• з 1 квітня 2024 року роботодавці, які наймають внутрішньо переміщених осіб, можуть оформити через портал «Дія» оновлену компенсацію. Тепер розмір компенсації становить 8 000 грн, що є еквівалентом офіційної мінімальної заробітної плати, і він буде зростати пропорційно до її збільшення. Раніше, до оновлення, компенсація була 7 100 грн. Компенсація нараховується за перші три місяці найму ВПО, а у випадку зайнятості особи з інвалідністю – за перші шість місяців. Це стосується як ФОП, так і юридичних осіб, які працевлаштовують ВПО.