Напередодні своєї найважчої передвиборчої боротьби за два десятиліття президент Туреччини Тайїп Ердоган без вагань критикував західних союзників, намагаючись зміцнити підтримку серед консервативних і націоналістичних виборців і відвернути їхню увагу від жахливих економічних результатів останніх років.

Ердоган проводив кампанію проти прав ЛГБТ-спільноти, затримував членство Швеції в НАТО та звинувачував Вашингтон у втручанні у травневі вибори, на яких він зіткнувся з серйозним викликом з боку лівоцентристського кандидата Кемаля Кілічдароглу на тлі шаленої інфляції.

Але він переміг. І тепер, отримавши новий п’ятирічний термін, Ердоган, схоже, намагається помиритися із західними країнами після років напружених відносин, провокуючи питання, що це означає для його теплих стосунків із президентом Росії Володимиром Путіним, для поглиблення економічних зв’язків Анкари з Москвою та для підходу Туреччини до Києва та війни в Україні.

Напередодні саміту НАТО в Литві 11-12 липня турецький лідер привернув увагу, надавши зелене світло вступу Швеції в альянс і закликавши відродити заявку Туреччини на вступ до ЄС – останнє було несподіванкою і здебільшого далеким замислом у часі.

Приймаючи нещодавно президента України Володимира Зеленського в Туреччині, він сказав, що Україна заслуговує на членство в НАТО – що Росія назвала твердою червоною лінією – і відпустив п’ятьох українських військових до Києва раніше, ніж він обіцяв Путіну, викликавши протест з боку Кремля.

Ердоган приймає президента Володимира Зеленського у Стамбулі 7 липня 2023 року напередодні саміту НАТО у Вільнюсі

Ці кроки принесли Ердогану дивіденди, враховуючи двосторонню зустріч із президентом США Джо Байденом, обіцянки про винищувачі F-16, яких вкрай потребує його армія, і зобов’язання Швеції сприяти оновленню митного союзу між Туреччиною та ЄС і співпрацювати проти тероризму – що в очах Анкари означає придушення курдів.

Але експерти стверджують, що очевидне зближення не означає, що Ердоган повністю налаштований на Захід або що він готовий поставити під загрозу свої відносини з Путіним, який поділяє опозицію турецького лідера до, як вони стверджують, спроб Заходу домінувати у світі.

Путін кинув Ердогану фінансове рятувальне коло під час президентської кампанії, оскільки західні лідери тихо сподівались на поразку Ердогана.

Нахил Ердогана в бік Заходу здебільшого зумовлений прагматичними фінансовими міркуваннями, а саме: необхідністю збільшення іноземних інвестицій для відновлення економіки Туреччини, хоча, на думку експертів, певну роль також може відіграти заплямований імідж Путіна після короткочасного заколоту групи найманців «Вагнера» в червні.

Відносини між Туреччиною та Росією здебільшого ґрунтуються на особистих стосунках двох авторитарних лідерів, але ослаблений Путін стає менш надійним партнером, вважають експерти.

Ердоган «намагається розморозити зв'язки із Заходом» зараз, коли вибори закінчилися, але він хоче, щоб зближення відбулося «на його власних умовах», сказала Радіо Свобода Аслі Айдінтасбас, співробітниця Інституту Брукінгса у Вашингтоні.

Вона сказала, що він поки що не виявляв наміру вирішувати проблеми його власного творіння, які призвели до спадної спіралі у відносинах із Заходом, таких, як його демонтаж турецьких інституцій.

Реджеп Ердоган звертається до прихильників, коли були оголошені результати екзит-полів під час другого туру турецьких президентських виборів, 28 травня 2023 року

Вирішення цих питань має вирішальне значення, якщо Туреччина серйозно налаштована на приєднання до ЄС і оновлення свого митного союзу з блоком, але це було поховано через хвилювання після заяви Ердогана напередодні саміту НАТО.

Ніколас Денфорт, експерт з Туреччини, попередив у твітері, що розігрування Ердоганом «великого перезавантаження» відносин із Заходом дає турецькому лідеру «саме ті економічні та політичні вигоди, яких він прагне, фактично не вживаючи жодних значущих кроків, наприклад, щодо прав людини чи верховенства права».

Співробітник бакинського Інституту розвитку та дипломатії Руслан Сулейманов зазначив у звіті, опублікованому Фондом Карнегі, що коментарі Ердогана щодо європейської інтеграції також спрямовані на сприяння збільшенню підтримки його партії серед прозахідних жителів міст перед муніципальними виборами наступного року.

Руйнівний союзник

Відносини між Туреччиною та Заходом загострилися під час правління Ердогана, прем’єра країни з 2003 року, коли він згортав демократію, ув’язнював опонентів, самостійно розпочав іноземне втручання, схрестив шпаги з державами-членами ЄС і поглибив зв’язки з Путіним.

Зв'язки між Росією та Туреччиною також часом були хиткими, але після суперечок швидко відновилися. У 2015 році Путін звинуватив Анкару в «ударі в спину» і заборонив імпорт з країни після того, як у 2015 році турецький військовий літак збив російський винищувач поблизу сирійського кордону, але через кілька місяців відносини знову потеплішали.

Ердоган розлютив НАТО через покупку російської системи С-400 після смертоносної спроби державного перевороту в 2016 році, в якій він звинуватив проповідника, який проживає в США, а також Вашингтон.

Після угоди з Москвою на 2,5 мільярди доларів США усунули Туреччину з програми винищувачів F-35 у 2019 році та відмовилися продавати Анкарі свій найсучасніший винищувач, оскільки двосторонні відносини досягли найнижчого рівня за десятиліття.

Відносини залишалися напруженими, коли президент США Джо Байден вступив на посаду в 2021 році. Під час кампанії Байден назвав Ердогана «автократом» і сказав, що США повинні допомогти турецькій опозиції перемогти його на виборчих ділянках.

«Ми можемо підтримати ті елементи турецького керівництва, які все ще існують, отримати від них більше та підбадьорити їх, щоб вони змогли протистояти та перемогти Ердогана», – сказав Байден у 2020 році.

Реджеп Ердоган та Джо Байден під час рукостискання на саміті НАТО в Мадриді. Червень 2022 року

У квітні 2021 року, через три місяці свого президентства та після дзвінків з багатьма світовими лідерами, Байден нарешті зателефонував Ердогану. Він повідомив турецькому лідеру, що визнає геноцидом масові вбивства вірмен в Османській імперії під час і після Першої світової війни.

Попередники Байдена уникали робити таку заяву, щоб не відштовхнути Туреччину, стратегічного союзника, чия армія є другою за чисельністю в НАТО. Однак Байден, який поставив демократію та права людини як центральний елемент своєї зовнішньої політики, не збирався віддавати пріоритет відносинам з Ердоганом, зазначали тоді експерти.

Вторгнення Росії

Однак повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року – яке відбулося в один із найнижчих моментів за його 20-річне правління – відкрило Ердогану можливість зробити себе незамінним для НАТО та Вашингтона, водночас ще більше їх дратуючи.

Він єдиний лідер НАТО, який регулярно контактує з Путіним, а також має хороші стосунки з Зеленським, що робить його потенційно ефективним посередником між Росією та Україною.

Ердоган зберігав крихкий баланс після вторгнення, засуджуючи Кремль і допомагаючи Україні, нарощуючи торгівлю з Росією та закриваючи очі на ухилення від санкцій.

Туреччина продовжувала постачати Україні летальне озброєння, і зробила це задовго до інших членів НАТО. Безпілотники Bayraktar від турецької компанії Baykar мали вирішальне значення для оборони України на ранніх етапах війни. Компанія Baykar, яка частково належить зятю Ердогана, будує в Україні завод, відкриття якого очікується у 2025 році.

Ердоган допоміг укласти угоду між Москвою та Києвом, яка дозволила Україні експортувати зерно під час війни, пом’якшивши глобальну продовольчу кризу, але Росія допустила, щоб вона розвалилася 17 липня після року роботи. Туреччина є великим імпортером українського та російського зерна і отримувала пряму вигоду від угоди.

Володимир Зеленський, голова його Офісу Андрій Єрмак та міністр внутрішніх справ Ігор Клименко разом зі звільненими командирами «Азову» на літаку на шляху з Туреччини. 8 липня 2023 року

Ердоган також брав участь у переговорах про обмін полоненими, у тому числі у вересні 2022 року, який передбачав утримання Туреччиною кількох командирів полку «Азов» до кінця війни. Передача Ердоганом цих людей в руки Зеленського напередодні саміту НАТО підвищила його імідж в альянсі.

Але це викликало звинувачення російських пропагандистів у тому, що Ердоган поводився «недружньо» щодо Москви, тоді як деякі експерти сумнівалися, чи свідчить це про те, що Ердоган занепокоївся утриманням Путіна при владі після заколоту 23-24 червня під проводом керівника «Вагнера» Євгена Пригожина.

«Я вважаю, що Ердоган дуже обережний, щоб не зневажити Путіна, принаймні не в прямому особистому сенсі», – сказав Радіо Свобода Річ Аутцен, колишній чиновник Держдепартаменту, який є аналітиком «Атлантичної ради».

«Відбувається коригування або перебалансування, якщо хочете, [зовнішньої політики Туреччини], – сказав він. – І частково це зумовлено справжньою прихильністю до українського суверенітету».

Путін слухає Ердогана під час їхньої зустрічі в Сочі 5 серпня 2022 року

Аутцен сказав, що для Туреччини буде «стратегічною та геополітичною катастрофою», якщо Росія завоює Україну, оскільки Москва матиме контроль над широкою смугою узбережжя Чорного моря «і матиме набагато кращу позицію, щоб послабити Туреччину».

Після вторгнення Москви в Україну Анкара законодавчо заблокувала російським військовим кораблям доступ до Чорного моря через протоки Босфор і Дарданелли, перешкоджаючи її військовим зусиллям.

Туреччина ділить Чорне море з Росією, Україною, Грузією, а також з членами НАТО: Румунією та Болгарією. Між Москвою та Анкарою також існує напруга через переслідування Росією мусульманської, тюркомовної кримськотатарської меншини в окупованому Росією Криму.

Речник Кремля Дмитро Пєсков, схоже, применшив звільнення командирів «Азова», заявивши, що Анкара зазнала «великого тиску» перед самітом НАТО і хоче продемонструвати «солідарність» з альянсом.

Він також заявив, що Росія не була здивована рішенням Ердогана відмовитися від заперечень щодо членства Швеції, заявивши, що «Туреччина віддана своїм зобов’язанням» і «ми ніколи не дивилися на це крізь рожеві окуляри».

Ердоган під час рукостискання зі шведським прем’єром Ульфом Крістерссоном поруч з генсекретарем НАТО Єнсом Столтенберґом у Вільнюсі напередодні саміту НАТО. 10 липня 2023 року

Ердоган скористався своїм правом вето як члена НАТО, щоб затримати членство Фінляндії та Швеції, які захотіли швидко приєдналися до НАТО після повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Він вимагав від двох країн розправитися з курдськими групами, які його уряд вважає терористами. Його жорстка позиція здобула йому популярність удома перед виборами.

Це також дало Ердогану козир для переговорів зі США щодо літаків F-16, які адміністрація Байдена пізніше погодилася надати.

Хоча заявка Швеції на членство була явно спричинена російською агресією, речник Ердогана Фахреттін Алтун уникав виділяти Москву, заявивши, що підтримка Туреччиною розширення НАТО спрямована «не проти якоїсь конкретної країни, а для того, щоб зробити його всеосяжною організацією безпеки, яка допоможе досягти стабільності».

Ердоган також зазначив, що Москва зрозуміла причини його звільнення командирів «Азова» і більше не протестує. Більше коментарів у Кремлі не дали.

Візит Путіна

У Ердогана буде можливість обговорити з Путіним звільнення командирів і набагато більш нагальні питання, коли він прийме російського лідера в серпні в Туреччині. Кремль ще не підтвердив поїздку.

Путін зустрічався з Ердоганом, мабуть, частіше, ніж з будь-яким іншим лідером за межами колишнього Радянського Союзу, що є ознакою їхніх хороших робочих стосунків і здатності розділити їхні конкуруючі інтереси в Україні, Азербайджані, Сирії та Лівії.

Якщо візит відбудеться, то, ймовірно, вони обговорять війну в Україні, можливе відновлення зернової угоди та розширення економічних зв'язків, вважають експерти.

Судно під прапором Барбадосу «Норд Вінд», заповнене українським зерном, на рейді в Стамбулі перед перевіркою в рамках зернового коридору. 11 жовтня 2022 року

Ердоган «спонукатиме Путіна думати про вирішення конфлікту в умовах, які не призведуть до подальшої ескалації», – сказав Аутцен.

Оскільки вибори позаду, а напруга із Заходом зменшується, Ердоган цього разу матиме сильнішу руку на переговорах із Путіним, кажуть експерти.

Вразливість Ердогана полягає в сильній залежності Туреччини від російських енергоресурсів і в її слабкій економіці, що є результатом його власної політики.

У результаті Ердоган відмовився приєднатися до Заходу в накладенні санкцій на Росію, щоб покарати Кремль за неспровоковане вторгнення в Україну.

Аналітики кажуть, що він керується бажанням уникнути загострення економічних труднощів у країні, де інфляція становить 40 відсотків, а курс національної валюти щодо долара майже рекордно низький.

Минулого року Росія стала найбільшим експортером до Туреччини за вартістю, випередивши Китай, оскільки Анкара придбала більші обсяги російської нафти, газу та вугілля за зниженими цінами, яких уникає Захід.

І коли Європа закрита, російські туристи та бізнесмени стікаються до Туреччини, вливаючи іноземну валюту в економіку.

Проте нахил Ердогана на Захід і покращення зв’язків із сусідами на Близькому Сході показують, що тепер у нього є інші варіанти, крім Путіна та Росії, щоб допомогти йому вийти з економічних проблем, вважають експерти.

Напередодні очікуваного візиту Путіна Ердоган побував на Близькому Сході, заручившись обіцянками великих інвестицій.

І хоча Туреччина все ще потребує дешевої російської енергії, Путін і російська еліта потребують Туреччини більше, сказав Радіо Свобода Марк Кац, професор політології в Університеті Джорджа Мейсона в США, який вивчає відносини Росії з Близьким Сходом.

Туреччина була важливим каналом для товарів, які потрапляють під санкції, до Росії.

Крім того, оскільки доступ до західних фінансових ринків закритий, росіянам «потрібен доступ до Туреччини, щоб отримати доступ до своїх грошей», – сказав Кац.

«Вони не можуть дозволити собі бачити, як відносини з Туреччиною погіршуються по спіралі. Путін не хоче, щоб Ердоган і далі йшов на Захід», – сказав він.