Перший із розстрільного списку. Справа репресованого дяка Каракаша, якого можуть канонізувати

На Дніпропетровщині розпочали збирати дані про репресованого священнослужителя Олексія Каракаша. Він був першим у розстрільному списку за однією з гучних «справ церковників», яку сфабрикували радянські репресивні органи в період Великого терору. Чоловік, який віддав понад 20 років свого життя служінню церкві, був розстріляний 1938 року. У селі, де він народився, вважають: якщо вдасться знайти достатньо даних про життя й загибель Олексія Каракаша, можна буде клопотатися про його канонізацію.

Каракаш із роду волохів

Олексій Каракаш народився у селі Волоському 1897 року. Він походив з великого і відомого в селі роду Каракашів, за однією з версій, – волохів, які оселилися на цих землях дуже давно, ймовірно, за доби козацтва. Прізвище «Каракаш» має тюркське походження й означає – «чорні брови». Один з родини Каракашів, Бенедикт, був старостою сільської церкви до 1917 року, розповідає настоятель церкви у Волоському Андрій Пінчук.

Що ж до Олексія Каракаша, то про нього, каже отець Андрій Пінчук, наразі відомо небагато.

«Він був селянином, мав початкову освіту й був висвячений дяком на служіння в Микільській церкві, це на лівому березі Дніпра, в Амур-Нижньодніпровському районі. 1938 року він був звинувачений в антирадянській діяльності й через 12 днів був розстріляний. Швидше за все, судила «трійка». У розстрільному списку він був перший. За логікою, можливо, його вважали «організатором»… Чому ми маємо вже зараз про це говорити? Треба підняти цей пласт історії, це – історія села Волоського й історія Дніпра, зрозуміти, що це була за особистість. У церкви ставлення до людей, які віддали своє життя за віру, таке: це – мученики. Якщо підтвердиться, що він постраждав за Христа, постраждав від богоборчої влади, то він заслуговує не тільки на вшанування, а й на канонізацію – долучення до лику святих. Що це дає? Розуміння, що не святі горщики ліпили, що святість – вона поруч з нами і її можна досягти», – сказав Андрій Пінчук.

Немає фотографії

Дніпровський краєзнавець Микола Чабан, автор книги про село Волоське «Волоський літопис», розповідає, що дослідити життя й смерть священнослужителя Каракаша – справа непроста. Дослідник уже працював з його кримінальною справою в обласному архіві. Каже: серед документів, написаних «під копірку» репресивного конвеєра, немає навіть його фотографії.

«Уявіть цей час, коли до областей доводили «планові» цифри: Дніпропетровщина – 3 тисячі «ворогів народу». Уявіть, як працював цей маховик! Священники, журналісти, директори заводів – брали всіх. Ці справи по-своєму нецікаві. Якщо у справах 1931 року, наприклад, можна знайти й фотографії, і якусь докладну автобіографію, то у 1937-38-х роках все фабрикувалося конвеєром, спішно, квапливо. У справі Каракаша є суто анкетні дані, сухі, нема особистості. Є документи про допити, очні ставки і так далі, я в процесі ознайомлення», – зазначив Микола Чабан.

Мапа розташування концтаборів ГУЛАГ

Шукають онуків і правнуків

Краєзнавець каже: наразі треба йти й іншими шляхами – шукати нащадків розстріляного священнослужителя. Зокрема, він вже з’ясував, що в того було двоє дітей, один з яких брав участь у Другій світовій війні.

«На час арешту з дружиною вони були розлучні, але – фіктивно. Бо дружина фігурувала за тією самою адресою. Було двоє дітей. Один син – фронтовик. Радянська влада розстріляла батька, він жертвував собою на фронті. 1985 року, це я знайшов на сайті «Меморіал», сина нагородили «орденом Вітчизняної війни». Ймовірно, жив там же, на Амурі. Можливо, знайдуться якісь онуки, правнуки», – сказав Микола Чабан.

У селі Волоському сподіваються, якщо дані про репресованого священнослужителя зберуть і їх буде достатньо, можна буде клопотатися про його канонізацію, а згодом – збудувати капличку на його честь.

Один із багатьох, страчених за віру

За інформацією з обласного державного архіву, серед документів, які передало управління Служби безпеки в Дніпропетровській області, є 158 карних справ православних «служителів культу», репресованих у 1927–1939 роки. Це – тільки частина справ, які існують. Зі 158 священнослужителів 61 був розстріляний, четверо померли в тюрмі, решта були засуджені від 3 до 10 років ув’язнення в таборах, заслані до Сибіру та Казахстану.

У більшості справ є досить великий обсяг інформації про засуджених та, як правило, короткі відомості про їхніх близьких родичів. Зокрема, документи розстріляних містять акти про виконання вироків і ніяких відомостей про місця їхніх поховань.