Трудові мігранти в Італії: кому і як можна легалізуватися?

Рим – У трудових мігрантів з України, які незаконно перебувають в Італії і задіяні у сфері домашніх послуг та сільського господарства, з’явилася можливість отримати легальний статус жителя країни. Вперше за останні вісім років італійські урядовці оголосили (вибіркову) міграційну амністію. Це передбачено в останньому законі про подолання соціально-економічних наслідків епідемічної кризи коронавірусу. Планують узаконити понад 200 тисяч мігрантів. Нелегали-українці вже активно шукають місцевих правників та консультантів з трудового права, щоб вчасно подати запит і після років поневірянь отримати омріяне «пермессо» (дозвіл на проживання в Італії). Термін подачі документів – від 1 червня до 15 липня.

За тридцять років масової економічної міграції українців на Апеннінах сформувалася стала діаспора людей з так званим довгостроковим міграційним проєктом. Вони гідно називають себе «трудовими мігрантами, інтегрованими у суспільство», і важке життя у статусі нелегала для них – гіркий спомин минулого. За італійською державною статистикою, близько 240 тисяч вихідців з України мають дозвіл на проживання в Італії (permesso di soggiorno).

Є й інша категорія українських громадян, невидима, – це люди без дозволу на проживання. За різними даними українських джерел, неврегульованих мігрантів може бути щонайменше удвічі більше. Найчастіше йдеться про жінок, які працюють у сфері домашнього господарства (догляд за хворими і літніми, за дітьми, прибирання). Вони називають себе «тимчасовими заробітчанами у підвішеному стані», і питання документів для багатьох – давня мрія закріпитися в країні на законних підставах.

«Відчути себе вільною»

«Сподіваюся, що зможу відчути себе вільною людиною тут», – говорить 52-річна доглядальниця Катерина (ім’я змінене) із Рима. Українка з 2002 року працює, як каже, «наїздами»: прибуває і залишає країну з польською короткотривалою візою. Так робить більшість її співвітчизників. Ця віза з терміном дії на 6 і більше місяців дає право на роботу лише у Польщі, але з нею жінка вільно пересувається країнами зони Шенгену. Якою б обачною вона не була, 2005 року її нелегальний статус викрила поліція – жінка вимушено покинула Італію. Через шість років вона знову в той же спосіб прибула на заробітки і нині, доглядаючи 85-літню неповноспроможну синьйору, щомісяця отримує 900 євро.

«На скількох роботах я була, мені всі хотіли законний контракт зробити, але за відсутності «пермессо» це не виходило. Адвокат родини вже працює над моїм питанням, господарі дали згоду врегулювати мій статус і скоро будемо подавати документи. Повернуся додому, а там що, сидіти у дітей на шиї? Треба чіплятися тут і заробляти гроші», – розповідає для Радіо Свобода Катерина. За увесь період їй ніколи не вдалося отримати дозвіл на проживання і тепер уродженка Івано-Франківська вірить, що настав таки її час.

Хто виїхав, тому не можна

Протягом останніх трьох років, відколи між Україною та ЄС діє безвізовий режим перетину кордонів, чимало українців дістаються також Італії як туристи або гості родичів і протягом дозволених 90 днів перебування прилаштовуються на роботу, свідомо порушуючи законодавство країни. Біометричний паспорт не дає дозволу на працевлаштування в країнах ЄС, за винятком Польщі.

Частина мігрантів з короткотривалими візами або той, хто був по безвізу, залишили Італію у березні-квітні в період дії карантину. Вони автоматично вилучені з когорти потенційних претендентів на легалізацію. Одна з вимог закону наступна: заявник-іноземець не повинен був залишати Італію з 8 березня 2020 року і слід довести своє перебування в країні до цієї дати.

«Серед українців поширене нарікання на те, що через вірус та пов’язану з ним кризову ситуацію люди змушені були виїхати додому і тепер не можуть повернутися. Багато працювали роками нелегально і відчувають соціальну несправедливість, адже вони не підпадають під дію положення про легалізацію», – розповідає Радіо Свобода український юрист з Неаполя Ігор Дорош.

Кому можна

Дія програми легалізації поширюється лише на тих, хто працює або має намір працювати у сфері агропромислового комплексу, догляду за літніми людьми та домашнього господарства. Про це говорить стаття «Виявлення трудових відносин», над якою тижнями сперечалися в урядовій коаліції, готуючи до ухвалення закон (третій за ліком) про надзвичайні заходи медичної та соціально-економічної підтримки населення у зв’язку з епідемією COVID-19. Кабінет міністрів керувався двома нагальними потребами: посилити епідеміологічний контроль населення після карантину та врегулювати і надолужити робочу силу, яка збиратиме врожай на сільгоспугіддях і доглядатиме літніх людей чи дітей в італійських сім’ях.

Положення закону говорить про два основні шляхи легалізації. У першому випадку роботодавець заявляє про укладення трудової угоди з іноземним працівником, заплативши при цьому 500 євро збору. У другому випадку сам іноземець із простроченим «пермессо» від 31 жовтня 2019-го подає запит на отримання тимчасового дозволу на проживання (на 6 місяців) з метою пошуку роботи у визначених секторах економіки. У такому разі заявник-мігрант сплачує 130 євро. За попередніми підрахунками, нова хвиля легалізації іноземців поповнить держскарбницю Італії на 94 мільйони євро.

Фахівці ще очікують від уряду додаткових роз’яснень про вимоги до кандидатів на легалізацію. Але вже надрукована редакція закону, на думку багатьох, дає можливість подавати запит і прохачам міжнародного захисту, серед яких від 2014 року помітно побільшало й українців. Останніми роками через брак програм легалізацій в Італії значне число економічних мігрантів вдаються саме до такої практики отримання «пермессо».

Прохачі притулку на період розгляду свого запиту отримують тимчасовий дозвіл на проживання з дозволом працювати. І якщо роботодавець має намір оформити з ним трудові відносини офіційно, то це в рамках нового закону. Але не факт, що роботодавець захоче це робити, застерігають правники. Не слід недооцінювати, що через відсутність чітко прописаних норм у законі роботодавець може відмовитися від врегулювання трудових відносин і, відповідно, легалізації іноземця.

Наразі виникає низка інших технічних питань, як діяти саме цій категорії претендентів, зауважує римська адвокатка з питань імміграції Кармен Ковеллі.

«Наприклад, на момент подачі запиту, який документ на посвідчення особи вони мають пред’явити, оскільки паспорт згаданих прохачів утримують правоохоронні органи? Чи тимчасове «пермессо» на стадії розгляду прохання про міжнародний захист може слугувати посвідченням особи? Подаючи запит на оголошену легалізацію, прохачі притулку повинні відмовитися від процедури на отримання міжнародного захисту? Ми очікуємо відповіді від Міністерства внутрішніх справ на уточнення багатьох нюансів», – зазначила адвокатка Кармен Ковеллі для Радіо Свобода.

Корисне рішення уряду

Відповідно до приблизних оцінок італійського уряду, планують легалізувати трохи більше ніж 200 тисяч мігрантів. Йдеться про надзвичайну легалізацію і законом встановлені конкретні обмеження. Критики вже назвали оголошену нормативу екстремальною і дуже вибірковою (секторальною). З цієї причини її вагаються називати справжньою санаторією, коли врегулювати статус перебування в країні дозволяють працівникам з різних сфер зайнятості.

Під час дебатів у середині коаліційної більшості лівоцентристи намагалися просунути більш амбіційні наміри і легалізувати значну частину з-поміж 600 тисяч іноземців без дозволу на проживання, які, за останніми підрахунками, живуть на півострові. Та популісти «Руху 5 зірок», особливо його праве крило, наполягли на суттєвих обмеженнях, щоб скоротити число претендентів і пов’язати положення з гострою проблемою нестачі робочих рук для збору овочів і фруктів на полях Італії.

Саме у цьому останньому секторі найбільш поширені незаконні трудові відносини та експлуатація дешевої робочої сили, коли робітники змушені жити й працювати в нелюдських умовах, кажуть фахівці. Згодом під тиском профспілок, економістів і медиків урядовці розширили дію закону і на працівників-нелегалів домашнього сектору. Як результат народився загальний і недосконало прописаний текст, що не повністю враховує інтереси зацікавлених мігрантів та їхніх роботодавців, вважають фахівці з імміграційного права. При цьому більшість експертів позитивно оцінює нововведення уряду.

Правник Ігор Дорош вважає нормативу цікавою і дуже потрібною: «Що це дасть трудовим мігрантам? Це виводить людей з тіні, надає їм соціальні права і гарантії, що є дуже важливим для їхнього щоденного життя за кордоном, дасть можливість укладати офіційні контракти на оренду помешкання, на купівлю нерухомості і бути резидентом Італії, відчувати себе людиною. Мігранти отримають ідентифікаційний код та медичну картку, щоб стати на облік до дільничого лікаря».

«І головне, – зауважив він, – ніхто не зможе використовувати нелегальне становище іммігрантів як метод тиску на них. З моменту отримання «пермессо» і прописки вони стають резидентами країни і потім дозвіл на проживання поновлюють у відповідності до норм місцевого законодавства».

На думку українського правника, вибірковий принцип легалізації за кризових обставин цілком виправданий з боку місцевого законодавця. За його словами, для узаконення трудових відносин обрали саме ті сектори економіки, де найбільше «на чорно» задіяні іноземні робітники, в тому числі й українці, і де роботодавці частіше вдаються до зловживань.

Сумнівні моменти програми легалізації

Італійські фахівці зі свого боку зауважують, що часткова легалізація не призведе до помітного зменшення числа нелегалів на півострові і тим паче не сприятиме вирішенню болючого для країни феномену незаконної імміграції. Ба більше, вказані реквізити не гарантують успіху навіть потенційним кандидатам із заявлених сфер діяльності, що є також слабким місцем статті закону, вважає римська адвокатка з імміграційного права Кармен Ковеллі.

«Слід документально довести своє перебування в країні до 8 березня 2020 року (ще чітко незрозуміло, як саме), або треба мати попередній дозвіл на проживання, термін дії якого закінчився після 31 жовтня 2019 року, або пред’явити старий контракт на роботу у зазначених сферах… Ця секторальність ризикує збільшити спекуляцію фіктивних трудових угод та інших документів, необхідних для оформлення запиту. Ділки-спекулянти за високими цінами можуть скористатися відчайдушною ситуацією тих, хто живе й працює в Італії роками і бачить цю легалізацію як єдину можливість для отримання давно бажаного дозволу на проживання», – коментує для Радіо Свобода Кармен Ковеллі.

Щоб уникнути подібних ситуацій і не потрапити в халепу, правники радять звертатися за допомогою до компетентних фахівців-консультантів і не довірятися послугам псевдопомічників на лавочках у парках. «Слід затямити, що до пакету документів не можна долучати підробні папери, бо за це передбачена кримінальна відповідальність. Не пробувати подавати заявку, перебуваючи за межами Італії, бо це можна перевірити, адже закон чітко говорить про безвиїзне перебування в країні після 8 березня цього року. Краще утриматися від порушень закону», – радить юрист Ігор Дорош.

Від 1986-го до 2012 року в Італії відбулися сім санаторій, якими скористалися понад півтора мільйона нелегальних іммігрантів. Найбільш масовими стали легалізації 2002 року (понад 630 тисяч осіб) та 2009-го (майже 300 тисяч). Міграційну амністію 2020 року пов’язують насамперед з критичною епідемічною ситуацією, хоча такі наміри уряд прем’єра Джузеппе Конте обговорював і напередодні кризи коронавірусу.

Через сильний супротив ультраправих опозиційних сил, для яких антиімміграційна пропаганда є провідною у виборчій риториці, предметний розгляд питання хитка правляча коаліція відкладала. Через два місяці буде відомо, скільки зареєстровано кандидатів на отримання дозволу для проживання в Італії. Очевидно, що нинішня міграційна амністія змінить і офіційний кількісний склад української громади на півострові.