15 травня президент Володимир Зеленський змінив командувача Сил територіальної оборони: замість Юрія Галушкіна ним став Ігор Танцюра. Цей рід військ виник за два місяці до широкомасштабного вторгнення, а з 24 лютого записатися до тероборони стало для багатьох чоловіків і жінок справою честі. У нещадній війні Росії проти України тероборона творила дива. Є напрямки, злам на яких стався завдяки цим – ще вчора цивільним людям. Але три місяці війни проявили і те, що система працює не зовсім так, як мала. Деякі підрозділи потрапили у ситуації, коли перед ними ставилися завдання, які вони не могли виконати. Опитування військових із багатьох бригад показало ймовірну причину: проблема є там, де командири не подбали про підготовку.
Що ж насправді відбулося із тими тероборонівцями, яких дехто вже почав називати «дезертирами»? І на що здатні ті підрозділи ТРО, якими керують професіонали?
«Хлопці рвуться в бій. Нам є, що там забрати, і є, за що мститися».
Це слова «Чілі», комбата, якого зустрічаємо на позиціях під Ізюмом. Поки ми говоримо, в стороні над землею здіймається велика помаранчева хмара. Військові таке бачать не вперше: російський снаряд потрапив у склад аміачної селітри.
Тут проходить бажаний для агресора шлях на Слов’янськ, який йому за три місяці так і не вдалося подолати. Але саме місто Ізюм було практично знищене ударами з повітря.
Бойовий досвід Ізюмської ТРО вже перетнув рубіж у три місяці і, хоча по інший бік лінії фронту їм протистоїть російська армія з аеророзвідкою, артилерією та авіацією, навіть у таких умовах тероборона успішно виконує задачі. Наприклад, на її рахунку – десятиденна оборона нафтобази зі стратегічним запасом палива Харківщини.
«В перший же день група наша зловила диверсанта, – пригадує боєць «Гном». – На третій день почалась повна евакуація дизпалива, порядка мільйона літрів, і обстріли районів навколо нафтобази. Група вела себе професійно. Втрат не було. Фактично, 10 днів ми тримали оборону нафтобази».
Цей батальйон постійно забезпечують усім необхідним для опору волонтери зі Слов’янська, Рівного, Чернівців, Черкас, Києва. Вони не мають прямих бойових зіткнень з російськими солдатами, але постійно зазнають обстрілів артилерією та з повітря – зокрема, і касетними боєприпасами.
Окремим завданням цих військових була евакуація цивільних з Ізюма, Сєвєродонецька, Лисичанська та Лимана. У бійця на псевдо «Кабан» та декількох його побратимів від тих рейсів лишився обстріляний автобус і осколкові поранення.
«В останній мій рейс з Ізюма ззаду вийшли 4 танки, як ми пізніше дізнались, і почали бити прямою наводкою по автобусу. Автобуса того не лишилось. Він згорів повністю. Зачепило мене в руку і ще одного хлопчика, він забрав останніх двох людей з буса, положив на землю і зверху накрив собою».
Ось кадри з тих евакуацій:
Тероборона, яку боїться друга армія світу
Ще один приклад надзвичайно успішних дій територіальної оборони можна побачити на Київщині.
До великої війни тут діяв один з найпотужніших рухів сприяння теробороні, багато людей готувалися воювати ще до того, як увійшли до складу Збройних сил. Хоча з початком широкомасштабного вторгнення їм довелося вступати не стільки в бої з піхотою, скільки знищувати російську бронетехніку.
«Те, що Ірпінь не був захоплений цілком, це заслуга саме ТРО Ірпеня, – говорить офіцер територіальної оборони Євген Лешан. – У людей була своя зброя, а держава змогла видати протитанкові засоби. І люди були готові діяти рішуче».
Ну Сумщині – ще одному плацдармі успішних дій тероборони, в одному з перехоплень російські військові висловились так: «Через город Сумы ни одна колонна живой не прошла».
Місцева влада зробила опору на стрілецькі клуби і не прогадала. Подивіться захоплюючий репортаж Ukrainer про конкретних людей, які організували таку ефективну оборону міста.
Неправда, що вся ТРО не вчиться
На відміну від сумчан, до ізюмського підрозділу прийшли здебільшого люди, які не тримали зброї у руках. Але командири знайшли інструкторів та подбали, щоб люди опанували максимум з того, що може знадобитися в бою. Навіть вже виконуючи бойові завдання, військові їздять на тренування прямо з позицій!
У наявності різна зброя: від декількох гвинтівок мосіна 33-го року до сучасної стрілецької та протитанкової зброї від західних партнерів. Але треба більше, кажуть бійці: вони чекають насамперед протитанкові комплекси і ПЗРК.
«Це мій дім, моя країна, – розповідає боєць з позивним «Лука». – Тут живуть мої батьки, дружина, діти, ми всі тута… Тоді (у березні) в Ізюмі протистояла Росії, скажемо, рота ТРО і рота десантників. І вони так і загрузли в Ізюмі. Вони не пройшли далі».
Дуже мотивоване військо платників великих податків
Відмінна риса цих військ – те, що більшість їхнього складу, «фермери і стартапери», могли б і далі чудово справлятися із українською економікою та утриманням армії. Але перемогло бажання дати відсіч агресору власноруч, і ось вони тут.
Це люди не вважали себе хоч якоюсь мірою професіоналами у військовій справі й чесно про це говорили. Вчилися.
Попри те, що ці люди опинилися по інший бік бюджету – не платника податку, а його споживача – вони і тут здебільшого продовжили витрачати своє. Вони досить спокійно сприйняли те, що забезпечити себе – їхня задача.
«Видали радянський підсумок, це просто шматок радянської тканини, який ти ніяк не використаєш. Видали по 2 футболки, дві пари шкарпеток трусів, та б-ушну форму з в/ч, тобто – у кого з діркою, у кого з кров’ю, у кого з фарбою, у кого без кишені. Тому ми «мутили» свої гроші, ще друзів попросили і накупили собі усього. Ще скинулися й купили машину. А числиться на мені: 4 форми – дві літні і дві зимові; одні берці, напівберці і кирзові черевики; бронежилет, розгрузки, 4 підсумки для магазина, сумка скиду, панчо, якась папка для документів офіцера, шлем, кепка, чохол для шлема, спортивний костюм, 6 футболок. Багато чого на мені числиться, чого немає взагалі. Бронежилети доставив фонд Притули».
Це розповідає командир відділення ТРО однієї з областей, звичайний хлопець зі спального району, який пішов на війну із шістьма друзями.
Вдягнувшись, новобранці почали шукати способи навчитися бодай чомусь із військової справи. Бо головний принцип бійця територіальної оборони: краще не чекай, а шукай ветерана, який тебе навчить, щоб не дістати проблем у бою.
А ці проблеми бувають.
Деякі підрозділи потрапили у зону бойових дій без мінімальних знань про способи виконання тих задач, які перед ними ставили. Бо поля і балки Донбасу, де російські та українські сили заривалися в землю вже вісім років, – це все ж не шляхи Сумщини, на які армія Кремля ступила вперше; і не агломерований Ірпінь, де бронетехніку було чим знищувати.
«Проживемо добу»
Так, в одному з батальйонів у квітні повідомили, що його бійці не проходили жодної підготовки, яка б дала їм розуміння, як можна окопатися під артилерійським і мінометним вогнем – такий висновок бійці зробили після обстеження майбутньої позиції командиром.
«Він сказав, що половину складу втратить ще на етапі окопування, решта проживе добу, – розповів один з бійців. – Попереду там *** бригада, яка тримає лінію фронту вже понад рік, маючи бетоновані укріплення. Наше завдання – окопатися приблизно за кілометр позаду в районі, де відбувається змагання артилерії та мінометів, літають гради».
Проте, через відмову частини тероборонівців висуватися на рубіж, довкола бригади, замість вирішення проблеми, розгорівся скандал: її звинувачували в дезертирстві, а деякі популярні спікери поширювали думку, що неготовність тил ТРО є суцільною, а отже – нормальною.
Коли ми побачили цей (найбільш гучний) та кілька менших ексцесів (пости у соцмережах та відеозвернення бійців), то вирішили поспілкуватися з іншими бригадами територіальної оборони: півночі, півдня, сходу і заходу.
Ми навмисне поставили ці запитання не тим бригадам, які фігурували в скандалах – щоб зрозуміти, чи справді проблема у «боягузстві», як про це заявляють багато коментаторів у соцмережах.
Ось відповіді, які ми отримали.
Як готують тероборону
Один з батальйонів бригади A, перебуває на передовій в ООС:
«З підготовкою в нашому підрозділі більш-менш все було ок, хоча це і не заслуга керівництва: просто були бійці з бойовим досвідом, які не сиділи на дупі, а навчали азів новачків. Але це стосувалося тільки роти. Проблем було тільки дві – одяг та амуніція. 95 %, якщо не більше, ми не отримали від держави: крім автомата і 4-х ріжків з набоями, ну і шоломи ще, але теж не всі. Бронежилети привіз перед виїздом фонд «Повернись живим», декому, як мені, діставали родичі-друзі-колеги. Але найбільша проблема, це всі так говорять – відсутність важкого озброєння. Наш напрямок – танконебезпечний, а з засобів ураження у нас хіба що *** NLAW та *** РПГ. Просили додатково важке озброєння, хоча б СПГ та великокаліберні кулемети, але нам кажуть – нє положено. З кулеметів, до речі, кулемети Дягтєрьова тридцятих років і Максими 44-го року, які не працювали, і які хлопці лагодили вже тут, на місці. Штатні ПКМ у нас забрали ще в Києві. Резюмую: головна проблема – у відсутності більш важкого озброєння. Решта проблем, як от одяг та амуніція, більш-менш вирішується за допомогою волонтерів та рідних».
В іншому батальйоні цієї бригади теж кажуть, що заняття були адекватними до поставлених задач. Опановували як різні види зброї, так і тактику, переміщення на полі бою, спостереження і ведення розвідки. Проводив заняття командир роти-учасник АТО, але також можна запросити штатних інструкторів з інших підрозділів бригади.
Наш співрозмовник акцентує: проведення бойової підготовки – відповідальність командирів. Вони мають постійно порушувати цю тему.
Командир відділення в іншому баті цієї ж бригади вважає, що отримали майже нульовий рівень підготовки, але розповідає, як вийшли з цієї ситуації.
«Основне навчання було присвячене тому, як проводити допит на блокпосту в машині: ми кілька днів вбили на це. Також вчили, як поводитися зі снайперською гвинтівкою. Копати окопи возили на чотири дні лише половину відділення, хоча за документами їздили всі. Стріляли з моїх – людей вісім. Але хлопці, які були в АТО, нас піднатаскали. Ми самоготувалися, познайомилися з мужиками, які брали нас ***(розповідає, як самовільно виходили на чуже бойове завдання). Ми їздили і вчились самі, робили усе, щоб бути корисними. Коли ми приїхали в інше місце дислокації, нас відправили на навчання на 4 дні. Там ми вистріляли по 25-30 патронів. По підготовці, щоб я не був багатослівним – нас не готували. Хто хотів, той готувався сам. Зараз частину нашої роти відправляють на бойові дії. Я дивлюсь на них і розумію, що з них відсотків 70 – «гарматне м’ясо». Автомат неправильно тримають, неправильно з ними лягають, неправильно одягають магазини. Їх буде крити артилерія, вони нічого не зрозуміють і нічого не зроблять. Впадуть і будуть плакати. Як копати окопи, пересуватися полем бою, ми вивчали вже самостійно з хлопцями, які були АТО».
Один з батальйонів бригади B, перебуває зараз на першій лінії в ООС:
- «Нас вчили працювати на блокпостах; зачищати поміщення; працювати в патрулі; затримувати ДРГ. Все. Вже тут, в зоні бойових дій перед виїздом на позиції нам показали NLAW, фаустпатрон та РПГ. Коли я підняв галас, а хлопці мене підтримали – нас на півтори доби вивели в ***, де ми кинули по одній гранаті і вистріляли три магазини з патронами! От цих півтори доби і вчили, попередньо потримавши нас як купки лайна під артою і градами. Зараз нас знову кидають на першу лінію, як звичайний піхотний підрозділ, хоча нас не вчили ні окопуватись, ні тактиці бою. Хоча ми приїхали на війну на власних авто, які заправляли за власний рахунок…»
Інший військовий цієї бригади додав, що задачі підрозділам ставились як для механізованих бригад, але при відсутності всіх тих засобів, якими ті володіють.
Один з батальйонів бригади C, перебуває зараз на першій лінії:
«Підрозділи ТРО використовують на передовій як «гарматне м’ясо». В нас після мобілізації було два тижні «підготовки», під час якої намагалися навчити усьому одразу, окрім єдиного, що нам потім знадобилось би – риття окопів, так як роль нашого підрозділу – зайняти позиції, які знаходяться під постійними обстрілами. Позиції, само собою, на прямій лінії зіткнення з ворогом (відстань до ворога – 300-400 метрів). Матеріально-технічне оснащення – майже відсутнє, на позиції відправляли з одною лопатою на взвод (а окопи треба було копати вже під обстрілами). Зброя – в умовах постійних обстрілів не той набір, що міг би забезпечити ефективне виконання завдання. Також відсутнє прикриття позицій з боку ЗСУ (які повинні на тих позиціях стояти). Важка бронетехніка противника стоїть і розстрілює позиції, вогонь артилерії чи мінометів задля знищення техніки та прикриття позицій – не ведеться. Чому саме – через відсутність засобів на позиціях, чи просто з шкідливості – питання відкрите».
Один з батальйонів бригади D, ще не виконував завдань у зоні ООС, але вважає, що готовий:
«До війни держава не готувалася загалом, тому й бригади ТРО формувалися в авральному режимі вже після її початку. Замість того, щоби поступово набирати охочих. Плюс – переважна більшість у нашій бригаді реально добровольці. Мінус – у людей це було, швидше, рішення на емоціях (треба захистити країну і піти садити городи), аніж виважене. Тому матимемо ще проблеми, бо люди йшли на спринт, а отримали марафон. Нас забезпечили автоматами, б/к, формою, це плюс. Аптечки на бригаду, турнікети – все через волонтерів. Місяць годували приватні підприємці на волонтерських засадах, два місяці вже через Міноборони. З бронежилетами і шоломами – як скрізь, в основному це була волонтерка. Бойові підрозділи на позиціях забезпечені, і це чудово. Керівництво бригади регулярно організовує тренування і стрільби для новоспечених військовослужбовців. Я не компетентна, щоби оцінювати якість, але на мою скромну думку – з навчанням все добре».
Your browser doesn’t support HTML5
Один з батальйонів бригади E, ще не виконував завдань в зоні ООС:
«Особисто мій підрозділ за наказом керівництва самостійно вивчав теоретичну частину – від статуту до методів маскування та орієнтування на місцевості. Добровольці (у нас один такий) постійно відвідують тренінги із парамедицини, організовані як військовими, так і цивільними. Декілька разів був на полігоні із залученням іноземних інструкторів (США, ВБ), де не тільки теорію вивчали, а й практику (на свинячих тушках практикували уколи тощо). Інші по 1-2 рази теж були на уроках першої домедичної допомоги (як накладати турнікети, транспортувати поранених тощо). Коли були в обласному центрі – досить рідко виїжджали на стрільби. Тепер, коли релокейтнулися до області – обладнали полігон і частіше стріляємо з АК та пістолетів. Ви можете стикнулися з наріканнями, мовляв, мало дають тренуватися, мало стрільб тощо. Проте ситуація постійно змінюється. У нас теж нарікали на це, а тепер вже самі настрілялися вволю і відмовляються. Розумію, що, певне, виглядає так, ніби я сам з управління і розганяю «переможеньку», але ні, я солдат. І не виключаю можливість, що подекуди і дійсно може замало навчання».
Ми також подивилися на проблему з іншого ракурсу та спитали бійців ЗСУ, як вони оцінюють участь територіальної оборони у боях.
Вони називають проблемою:
- бойове злагодження з військами ТРО
- і відсутність у деяких з них компетентного керівництва на місці.
Декілька професійних військових у розмові з нами акцентували увагу на тому, що дії непідготованих бійців інколи наражають інші підрозділи на небезпеку. Звісно, ми не переповідатимемо тут, як саме.
Який вихід пропонує командування
Ми планували записати інтерв’ю зі штабом Сил територіальної оборони, де б детально обговорили ці ситуації. Проте, у зв'язку зі зміною командувача нам відповіли, що це зараз не на часі.
Також з 19 травня ми чекаємо на розмову із радником командування.
Бійці озвучували штабу і запитання про медичні комісії: кілька бригад розповіли, що вони формальні, в одному випадку в бійців взагалі просто зібрали військові квитки, занесли в амбулаторію та повернули.
Жоден з наших співрозмовників не скаржився на власний стан здоров’я, але вони наводили непоодинокі приклади інших бійців із медичними проблемами. Так, один з них «не може просунути палець на курок через вкрай вражені псоріазом руки», розповів військовий.
Позиція Міністерства оборони і Генерального штабу полягає у тому, що жоден підрозділ ТРО не повинен висуватися на позиції без підготовки. На цьому наголошують і заступник міністра оборони Ганна Маляр, і начальник штабу ТРО Сергій Собко.
Про підготовку ТРО Собко повідомляв не раз ще від моменту початку її формування, а востаннє наголосив на цьому 17 травня.
Він уточнив, що підготовка здійснюється до прибуття підрозділу в район виконання бойових завдань або вже на місці у разі, якщо прямо туди надходить позаштатне важке озброєння: «Бувають випадки, коли назване озброєння надходить безпосередньо в район виконання бойових дій. Тоді ми змушені виконувати допідготовку бійців безпосередньо там, в тилових смугах», – зазначив Собко.
Водночас, дієвих інструментів для виправлення ситуації, схоже, поки немає.
Наприклад, «проблемний» батальйон, той що зрештою не вийшов на завдання та став «дезертиром», скористався пропонованою Ганною Маляр гарячою лінією Міноборони. Жодного результату це не мало.
Штаб ТРО також запустив у квітні сайт для дистанційної самопідготовки тероборонівців. Там є матеріали з вогневої підготовки, тактичної медицини, тактичної підготовки, виживання солдатів у різних умовах, військової топографії, підготовки зі зв’язку та інших дисциплін.
Має бути хоча б двотижневий інтенсив
Офіцер територіальної оборони Євген Лешан – давній популяризатор масової військової підготовки цивільних. Ми спитали його думку про те, як це вдалося втілити в ТРО.
«Що стосується задумки, то задумка була трохи інша: йшлося про масову військову підготовку цивільних у мирний час, – каже він. – На жаль, держава знехтувала цим часом, і її робили лише небайдужі громадські організації та люди, які хотіли цим займатись, за власний кошт. Люди були готові захищати Україну, але вони були непідготовлені. Ті, хто навчився в мирний час, доклали багато зусиль, але їх не вистачило на всіх. ТРО не вся підготовлена достатнім чином. Перш за все, їм потрібна базова військова підготовка: базові піхотні вправи, як поводитися з автоматом, як діяти в групі або в двійках. Хоча б двотижневого інтенсивного курсу вистачило би, щоб люди хоч щось могли робити. Деякі ентузіасти, які потрапляють у такі підрозділи, беруть це на себе. Але не завжди. Як це організувати, залежить від командування, керівництва бригади і батальйону: нічого надскладного тут немає, потрібна просто навчена людина і місце».
Євген наголошує, що саме у Київській бригаді найбільший відсоток тих, хто готувався завчасно, бо там існував потужний рух сприяння теробороні.
«Я вважаю, – додає він, – що держава у цьому цейтноті зробила те, що могла. У цій – готовій – ситуації війни вона більшого зробити не могла: це треба було робити до повномасштабної війни. «Дело новое, незнакомое», тому тут факапи неминучі. Вже в процесі війни має вибудовуватися така тероборона, яка має бути. У бойовому злагодженні багато залежить від командування: я чув різні відгуки: від катастрофічно-негативних до цілком схвальних. Думаю, і ті, й інші, мали всі підстави».
Важливо, що у деяких підрозділах військовим вдається домогтись від вищого командування зміщення некомпетентної середньої ланки. В одному баті аж третій за рахунком комбат нарешті почав займатися підготовкою своїх підлеглих.
В іншій бригаді керівника, який серйозно нашкодив підрозділу (ситуація дійшла до того, що перебування особового складу на позиціях взагалі не відображалося у документах) змогли зрештою і усунути, і відправити під слідство.
«Хлопці виконали першочергове завдання – забезпечили безпеку своїх регіонів, – коментує секретар комітету Верховної Ради з національної безпеки і оборони, депутат від фракції «Голос» Роман Костенко. – Але зараз попри те, що мало часу для підготовки і створились так умови, що більше нікого не було, вони виконують бойові завдання на лінії зіткнення і дають можливість готуватися резервам».
«Це очевидно, що ми як країна не встигли розгорнути повноцінну систему територіальної оборони і провести всі підготовчі заходи, – каже старший аналітик БФ «Повернись живим» Антон Муравейник. – Це навіть стало одним з приводів для вторгнення Росії саме зараз, у сукупності з іншими факторами. Другий момент полягає в тому, що деякі бійці, поки вони перебували в тилу, дійсно виконували завдання, притаманні більше територіальній обороні, як то охорона, патрулювання… Можливо, вони банально не встигли вчасно отримати наказ про те, що будуть висуватися на схід. Також я абсолютно припускаю, і це стосується не тільки підрозділів тероборони, що рівень підготовки особового складу дуже залежить від командирів на місцях».
Висновки
- Ситуація з відсутністю належної підготовки ТРО є поширеною, однак не тотальною.
- Ситуація швидше залежить від командирів, і чимало з них працюють над підготовкою своїх підрозділів дуже якісно, що приносить Україні дивовижні перемоги на полі бою.
- Інше – вочевидь треба виправляти. Адже якщо люди вибули з економіки країни й замість платників податків стали їхніми споживачами, вони мають бути дійсно корисними в бою.
- Територіальна оборона найбільше з усіх армійських сил фінансує себе самотужки, її забезпечення не є першочерговим. Тому навряд чи підрозділи ТРО можуть виконувати завдання на найгарячіших ділянках фронту, там де діють професійні, оснащені і досвідчені підрозділи.
У нашому матеріалі ми не розкривали ані номерів підрозділів, ані місць їхньої дислокації, щоб інформацію не могла використати Росією у плануванні своїх дій на місцевості.
Нашою метою залишається не лише показати проблему, а й дати військовим відповіді, як усувати ці серйозні баги, не ставши мішенню для звинувачень – тому ми й надалі сподіваємося на інтерв’ю штабу Сил територіальної оборони.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ: