Азербайджану знадобилося лише 43 дні, щоб повернути собі свою територію навколо сепаратистського регіону Нагірного Карабаху – сім районів гір та передгір’я, що були окуповані вірменськими сепаратистами під час принизливих бойових поразок Баку на початку 90-их.
Аналітики вирізняють три фактори, які пояснюють успіхи Азербайджану у бойових діях цього розу: технології, тактика і Туреччина.
Аналітик ризиків компанії IHS Markit Алекс Мелікішвілі каже, що саме підтримка Азербайджану Туреччиною зробила війну «якісно іншою у порівнянні з усіма іншими гарячими точками».
Мелікішвілі каже, що наявність турецьких винищувачів F-16 на військовому аеродромі Гянджі, другому за розміром місті Азербайджану, була «реальним підтвердженням» того, що геополітичний баланс на Південному Кавказі зсунувся на користь Азербайджану.
Перевага у військових технологіях
Поки Азербайджан не оприлюднював дані щодо втрат серед своїх військ, однак, не приховував, що використовував передові безпілотники, які придбав у Туреччини та Ізраїля, для ударів з повітря та розвідки.
На зйомці з дрона, яку оприлюднило азербайджанське міністерство оборони на початку бойових дій 27 вересня, видно яких руйнувань здатні завдати безпілотники Баку: знищення танків Вірменії, наземних укріплень і навіть російських зенітно-ракетних систем протиповітряної оборони С-300.
Етнічна вірменка та ветеран війни 1992-1994 років з містечка Гадрут Маргарита Карамян, каже, що була шокована, коли побачила формування з майже 30 азербайджанських дронів, які «затьмарили небо» над південно-східним кордоном Нагірного Карабаху під час першої хвилі наступу Азербайджану.
Карамян змушена визнати, що нинішня війна відрізняється від війни початку 90-их. Вона каже, що зараз вірменські військові, включаючи її сина та чоловіка, мали швидко вчитися шукати підземне укриття від непілотованих нападів з повітря.
Вірменські сили були просто «приголомшені технологічною перевагою Азербайджану на полі битви», – каже директор Програми безпеки та оборони Центру економічних та зовнішньополітичних досліджень (EDAM) у Станбулі Кан Касапоглу.
Він каже, що у вірменської армії не було «адекватних сенсорів, електронних систем прикриття, або засобів проти дронів», щоб захиститися від азербайджанських безпілотних літальних апаратів.
«Перший урок зіткнень Азербайджану з Вірменією полягає у тому, що традиційні наземні одиниці – броньовані, механізовані та моторизовані формування – вразливі перед безпілотними озброєннями та концептами», – підсумовує Касапоглу.
Як результат, каже Касапоглу, вірменські війська швидко відступили у межах «нерівного і недисциплінованого виведення» із позицій, які вони утримували на «лінії зіткнення» з часу домовленості про припинення вогню 1994 року, яке поклало кінець попередній війні.
«Розвідувальні дані, які доступні публічно, свідчать про 175 головних бойових втрат вірменських окупаційних військ у Нагірному Карабасі впродовж місяця», – каже Касапоглу.
Нагірний Карабах: руйнівні наслідки бойових дій у фото
Фуад Шахбазов, аналітик Центру стратегічних комунікацій у Баку, погоджується, що найбільш значною перевагою Азербайджану у бойових діях була саме передові технології.
Шахбазов каже, що Вірменія, як член Організації договору про колективну безпеку (ОКДБ), «здебільшого мала змогу отримати лише російське озброєння, отримуючи партії зброї з Росії».
«Приблизно 90-95% свого арсеналу Вірменії походить з Росії, – каже Шахбазов у коментарі Радіо Свобода. – Натомість Азербайджан зміг диверсифікувати свій арсенал, купуючи зброю в Туреччини та Ізраїля».
Шахбазов відзначає, що Баку використовує прибутки від продажу нафти і газу за останні десятиріччя, щоб купляти зброю у країн-членів НАТО.
Він каже, що серед іншого Азербайджан придбав системи радіозаглушення з Іспанії, отримав самохідні гарматні гаубиці «Дана» з Чехії, а також «нещодавно імпортовані дрони «Байрактар», вироблені у Туреччині».
«Дрони «Байрактар» переносять чотири ракети, які також вироблені у Туреччині – так звані «розумні мікробоєприпаси» ракети MAM із лазерним наведенням, – каже Шахбазов. – Ці дрони використовували у Лівії та Сирії, де вони були дуже ефективними проти озброєння російського виробництва».
«У Сирії ці дрони дуже легко знищували російські системи протиповітряної оборони, такі як С-300 та С-400 – ракети «земля-повітря», – стверджує він.
У Лівії приблизно два десятки російських систем протиповітряної оборони «Панцирь-С1» також, як повідомляють, були нещодавно знищені турецькими «Байрактар ТБ2» і бойовими дронами Anka-S. Останні розробила компанія Turkish Aerospace Industries (TAI).
«У Росії це викликало паніку, адже Туреччина виробила дрони, які можуть легко вразити усі системи протиповітряної оборони, які Росія рекламувала як одні з найбільш ефективних у світі», – каже Шахбазов.
Касапоглу каже, що технологічна перевага Азербайджану полягає не лише у бойових та розвідувальних дронах, які придбала держава.
Він каже, що визначальним фактором було те, що Туреччина також передала Азербайджану «повну роботизовану доктрину ведення війни і концепцію операцій».
«Цікаво те, що азербайджанський наступ дронами сильно нагадував операцію Туреччини «Весняний щит» проти сирійської армії на початку 2020 року», – пише Касапоглу в аналізі, який опублікував Джеймстаунський фонд, що у Вашингтоні.
Він каже, що військове планування та операція Азербайджану «імітують бойові дії, які вели збройні сили Туреччини під час операції «Весняний щит».
Касапоглу каже, що це видно з того, як азербайджанські наземні артилерійські комплекси та реактивні системи залпового вогню працювали «у координації з безпілотними повітряними системами, які виконували завдання розвідки, виявлення цілей та оцінки завданих ушкоджень».
«Друга значна схожість полягає у системному переслідуванні мобільних систем протиповітряної оборони противника», – каже Касапоглу.
Шахбазов додає, що Азербайджану вдавалося виманювати і виявляти вірменські системи ППО (протиповітряної оборони), віддаючи на знищення біплани «Антонов АН-2» радянського виробництва, які він «ймовірно закупив в Україні».
Вірменські солдати на лінії фронту, 25 жовтня 2020 року
Розроблені наприкінці 1940-их, ці біплани зараз здебільшого використовуються як «кукурудзяники», щоб боротися із лісовими пожежами. Їх здебільшого вважають «непридатними» для сучасної війни.
Але Шахбазов каже, що Баку переробив свої АН-2 так, щоб ними можна було керувати віддалено на малих висотах над вірменськими системами ППО.
«Вони розробили камуфляж, щоб ті виглядали як дрони, – пояснює Шахбазов. – Вірмени постили відео таких «дронів», які збивали їх системи ППО».
«Насправді ж, коли вірмени збивали АН-2 своїми ППО, справжні розвідувальні дрони Азербайджану на більших висотах могли виявити їх точні позиції і легко знищувати всі ці системи ППО».
Тактики командос НАТО
Туреччина, яка є членом НАТО, поділилась із Азербайджаном не лише передовою роботизованою доктриною.
Кадри бойових дій на таких платформах як Telegram, які очевидно завантажили азербайджанські солдати, дають змогу припустити, що Баку також засвоїв тактики коаліційних сил на чолі зі США, які вони застосовували проти «Талібану» у горах Афганістану з кінця 2001 року.
У цих операціях війська НАТО не скупчувались тисячами, що характерно для введення війни у двацятому столітті. Ця стратегія передбачає логістичні ускладнення для ліній постачання, які вразливі перед партизанськими контратаками.
Вздовж 3300 кілометрів кордону з Пакистаном, а також вглиб Афганістану надсилали спеціалізовані американські командос, які проникали на території «Талібану» та виконували місії «виявлення і знищення».
Кожна така команда складалась із приблизно десяти солдатів: представників американських Сил спеціального призначення, легкої гірської піхоти, морської піхоти, підрозділу «Морських котиків», а також парамілітарних офіцерів ЦРУ.
Працюючи разом із солдатами з менш досвідченої афганської Національної армії, ці командос використовували пристрій під назвою SOFLAM (з англ. абревіатура розшифровується як «лазерний маркер набуття Сил спеціальних операцій» – ред.), щоб націлюватись на позиції «Талібану» поблизу, що вони виявили у гірській місцевості.
Коли командос «зафарбовують» ціль за допомогою SOFLAM, літак сил коаліції, який кружляє над полем битви, може зреагувати на сигнал і скинути бомбу із лазерним наведенням JDAM (з англ. абревіатура розшифровується як «боєприпаси прямої об’єднаної атаки» – ред.) на ціль.
Під час наступу Азербайджану на південному сході Нагірного Карабаху, коли у лініях захисту Вірменії з’являлися проміжки завдяки попереднім ударам дронів, командос Баку проникали у ліси і захоплювали височини навколо містечок та сіл на шляху просування.
У Гадруті, за кілька днів до того, як сторони пішли у бій там, етнічні вірмени казали про «дивних людей, не вірмен», які проникали у покинуті будинки, щоб залишитися у містечку.
І Єреван, і Баку описували командос як «групи диверсантів». Вони могли надавати координати з їхніх наземних позицій – спрямовувати вогонь з азербайджанських ракетних установок та з гаубиць, або з повітря.
Мустафа Гаджибейлі, азербайджанський ветеран війни початку 90-их, сказав у коментарі Радіо Свобода, що тактику повторювали кожного разу, коли війська Баку брали містечка та села на півдні Нагірного Карабаху та вздовж кордону з Іраном, «змушуючи противника здавати міста без значних зіткнень».
«Так вони зробили у Фюзулі (вірм. Варанда – ред.) та Джебраїлі (вірм. Джракан – ред.), беручи під контроль над горами поблизу і намагаючись перерізати дороги до міст – так вони змушують противника покидати свої важкі укріплення і тікати», – каже Гаджибейлі.
Нагірний Карабах: вірменські селяни воюють проти азербайджанських військових (фотогалерея)
Шахбазов погоджується, що тактика командос, яку застосовували американські та натовські війська в Афганістані, були також застосовані Азербайджаном у Нагірному Карабасі. Імовірно, за підтримки збройних сил Туреччини, що відіграли ключову роль в Афганістані, коли брали участь в місії Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF) в Афганістані.
«Азербайджанські сили спеціального призначення здебільшого навчалися у турецьких військових академіях багато років, а також у пакистанських військових академіях», – каже Шахбазов у коментарі Радіо Свобода.
«Азербайджан засвоїв добрий урок зі своїх втрат у 90-их і зі своєї чотириденної війни проти вірменських сил у 2016 році, – каже Шахбазов. – Цього разу, на відміну від попередніх битв, Баку розгорнув маленькі диверсійні групи, які були дуже активними вздовж лінії зіткнення».
«Якщо ви розумієте цю тактику, ви можете побачити її ознаки у багатьох відео, які постили у соціальних мережах з зони бойових дій», – каже він.
«У Шуші, коли збройні сили Азербайджану зайняли місто, це не був повномасштабний наступ азербайджанської артилерії та дронів», – каже Шахбазов. – Шушу взяли за допомогою близького бою, коли ці диверсійні групи, різні групи, увійшли в місто і змусили вірменські сили вийти з центра міста, а потім витисли їх з міста».
«Вперше Азербайджан так активно застосував так багато спеціальних сил», – каже він. – І вони використали їх у цих малих диверсійних групах, щоб перемогти вірмен».
Над матеріалом додатково працювали вірменська та азербайджанська служби Радіо Свобода.