Собор святої Софії у Києві або Софія Київська – одна з уцілілих споруд часів України-Русі, зведена у другому десятиріччі XI століття (1011–1018 роки). Ця пам’ятка української архітектури та монументального живопису внесена до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Радіо Свобода з допомогою історика, фахівця з епіграфіки Вячеслава Корнієнка підготувало розповідь про написи на стінах собору.
Вивчення цих написів допомагає дослідникам більше дізнатися про життя людей тих часів, і зрозуміти, якою ж мовою вони розмовляли.
(Ця публікація з'явилася на сайті Раді Свобода ще у 2021 році. Знову пропонуємо її вашій увазі з нагоди Дня Української Державності, який у 2022 році Україна відзначає вперше)
На княжих хорах Софії Київської виявлено, зокрема, графіті:
- з іменами княгині Олисави та її онуків – матері й синів князя Святополка Володимировича, зроблені на їхнє замовлення в 1019 році;
- до цього ж року відносяться й графіті, написані отроками (дружинниками) посадника Костянтина Добринича, які були у війську Ярослава Мудрого;
- серед графіті – перша відома купча ХІІ століття, що засвідчує купівлю «княгинею Всеволодовою» Боянової землі. Ця земля, куплена Марією Мстиславівною – дружиною Київського князя Всеволода Ольговича, – можливо, належала славетному поету-співцю Бояну, що згадується в «Слові о полку Ігоревім»;
- про поставлення в митрополити «русина» Іларіона 12 лютого 1051 року;
- про «успіння» Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 року;
- про мир на Желяні, укладений наприкінці ХІ століття між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом і Олегом Святославичем, які правили тоді у трьох головних центрах України-Русі – Києві, Переяславі й Чернігові;
- Найдавніші графіті датовані 1018 і 1019 роками, вони доводять, що собор зводився у другому десятиріччі ХІ століття.
Софійський собор у Києві – пам’ятка української архітектури і монументального живопису, споруда часів України-Русі (1011 рік). Одна з найголовніших християнських святинь Східної Європи, історичний центр Київської митрополії. Ансамбль Софійського монастиря занесено до спадщини ЮНЕСКО
Під час представлення томосу про автокефалію ПЦУ у Софійському соборі. За день до того Вселенський патріарх Варфоломій І вручив томос про автокефалію Православної церкви України митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Київ, 7 січня 2018 року
Таємниці графіті Софії Київської розгадує дослідник епіграфічних пам’яток, історик Вячеслав Корнієнко. Радіо Свобода розпитало про його роботу та результати досліджень.
– Перший мій контакт із графіті Софії Київської – не науковий – відбувся, коли я десь у 1995 році разом із класом був на екскурсії. Нам розповіли про графіті храму. Я тоді дуже зацікавився цими написами, навіть деякі спробував прочитати, хоч цього не було заплановано в екскурсії.
Наступний «контакт» був вже під час навчання в університеті, коли ми вивчали епіграфіку (історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи – ред.) в курсі «Спеціальних історичних дисциплін».
Мене тоді більше цікавила нумізматика, але я перечитав усі три книги дослідника Сергія Висоцького про графіті Софійського собору.
Вячеслав Корнієнко під час презентації 10-томного видання у 12 книгах «Корпус графіті Софії Київської». Київ, 28 травня 2021 року
У 2000 році ми працювали над дослідженням Варязьких печер у Києво-Печерській лаврі. Там на стінах, з-поміж написів ХХ століття, були виявлені написи XVII століття. Я їх прочитав, що й зумовило поновлення інтересу до епіграфіки.
Коли я працював над темою кандидатської дисертації, присвяченої питанням висвітлення історичної інформації засобами туризму, зацікавлення епіграфічними пам’ятками постійно підживлювалось знайомством із ними на різних пам’ятках.
Ще тоді, в період власне формування зацікавлення самою темою графіті, у мене визрівала ідея необхідності публікації всіх епіграфічних пам’яток, адже більшість із них не була опублікована.
– Коли ви розпочали працювати у Софії Київській і яке перше графіті почали самостійно досліджувати?
– У 2006 році я прийшов працювати до Національного заповідника «Софія Київська».
Тоді мені запропонували перевірити на хорах прочитання напису, в якому латиницею добре читалось ім’я «Богдан», а від прізвища можна було розібрати першу «К» та закінчення «ки» – чи це бува не Хмельницький?
Виявилось, що ні, тут розписався Богдан Кадинський.
Напис на перилах, виготовлених із овруцького пірофілітового сланцю, з якого, власне, почалися планомірні дослідження софійської епіграфіки у 2006 році. Напис на плиті – Богдан Кадинський 1626 року
Тоді я звернув увагу на латиничні графіті XVI–XVII століть, яких у працях Сергія Висоцького не було. Їх виявилось дуже багато. Тоді вирішили дослідити ці написи та доповнити працю Висоцького.
Графічне відтворення напису з книги Сергія Висоцького «Давньоруські написи Софії Київської ХІ–ХІV ст.» Напис: «ГОСПОДИ ПОМОЗИ РАБУ СВОЄМУ ПАВЛОВИ». Молитовний напис завершується ім’ям у типово українському давальному відмінку «ПавлОВИ». «В українській мові від найдавніших писемних пам’яток і до 16–17 століття закінчення у давальному відмінку (-ОВИ) було твердим» – історик мови, доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко
У процесі роботи з’ясувалось, що величезна кількість написів залишилася недослідженою, зокрема багато середньовічних написів, а також малюнків.
А деякі, вже опубліковані Висоцьким написи, дослідники (В. Німчук, В. Янін, А. Турилов, А. Залізняк, Т. Рождественська та інші) пропонували читати з деякими уточненнями та виправленнями.
Саме тому об’єктивною необхідністю ставало фронтальне дослідження усіх стін та публікація усіх графіті на них.
Запис про поховання Ярослава Мудрого у Софійському соборі 20 лютого 1054 року. Текст: «В літо 6562 (1054) 20 лютого успіння царя нашого у неділю в тиждень мученика Феодора». В тексті вказаний рік від створення Світу. За літописними даними відомо, що князь помер у Вишгороді 19 лютого 1054 року, а завдяки графіті знаємо, що його поховали у Софійському соборі наступного дня, 20 лютого 1054 року, про що невідомий автор і зробив напис на фресці
Так і викристалізувалась ідея проєкту дослідження та видання графіті Софії Київської, що тривала від 2006 по 2020 рік.
Паралельно із дослідженням епіграфіки собору, здійснювались дослідження графіті церкви Спаса на Берестові, Золотих Воріт та давнього Галича (церкви святого Пантелеймона в селі Шевченковому, Успенської церкви та Василівської каплиці у селі Крилосі).
Церква Спаса на Берестові в Києві, яка є національною пам’яткою архітектури XII століття
Храм святого Пантелеймона – церква романського стилю поблизу міста Галича Івано-Франківської області. Храм Галицько-Волинського князівства, збудований 1194 року волинським князем Романом Мстиславичем. Пам'ятка архітектури національного значення
Фундамент Успенського собору XII століття, каплиця Святого Василія XV століття (ліворуч) і церква Успіння XVI століття (посередині) в селі Крилосі на Івано-Франківщині. Фото Катерини Москалюк
На передньому плані фундамент Успенського собору XII століття, каплиця Святого Василія XV століття (ліворуч), а за ними церква Успіння XVI століття в селі Крилосі на Івано-Франківщині. Фото Ігоря Мартиніва
Дослідження спирались на напрацьовану ще Сергієм Висоцьким (1923–1998) методику з певними удосконаленнями.
– Яка технологія дослідження графіті?
– Раніше, поверхню стіни фотографували при бічному освітленні, а потім виготовляли фотографію кожного графіті.
Традиційні для середньовіччя записи молитви. Посередині - «Господи, поможи рабу своєму Костянтину грішному та збав від усякої біди». Внизу – «Господи, поможи рабу своєму Костянтину, амінь». Такі тексти дуже поширені серед графіті не лише в Софії, але й в інших пам’ятках (Кирилівська церква, Золоті Ворота, церква Спаса на Берестові тощо). Ці написи датуються ХІ–ХІІ століттями. Праворуч вгорі бачимо напис XVII століття «Шаимов Назар», можливо, він був київським міщанином, який відвідав Святу Софію та залишив на її стінах напис. Такі графіті мали на меті підкреслити факт здійснення паломництва до храму та особистого виконання, чим автори сподівались отримати підтримку для висловлених тут молитовних сподівань
Я почав застосовувати методику вивчення графіті не у кабінеті за фотографіями, як це робилось до цього, а безпосередньо в соборі.
Для цього друкувалась фотографія, яка закріплювалась на планшеті, і прорисовка виконувалась біля самої епіграфічної пам’ятки в соборі, що дозволяло максимально повно висвітлити всі прорізи та відрізнити їх від випадкових пошкоджень, які на фотографії могли здатись саме прорізами.
Потім прорисовки на склі з підсвіткою переносилися на чистий аркуш паперу та сканувались. В результаті ми отримували і фотографію, і прорисовку графіті у тому ж масштабі.
Фрагмент фрески із зображенням імператора у північній сходовій вежі Софійського собору буквально вщент вкритий різноманітними написами, здебільшого пізнішого часу. Внизу ліворуч запис Яна Студницького 1636 року, а вгорі праворуч – великий напис Григорія Дідовича-Трипольского: «Був тут Григорій Дідович на поклонінні Святої Софії». Григорій Дідович-Трипольський був автором віршу «Корінь умілості перший Граматика, учить слів та мови» книги «Євхаристіон» (Київ, 1632) – збірки віршів, якими професор риторики лаврської школи Софроній Почаський та спудеї вітали Петра Могилу зі святом Воскресіння Христового. У центрі помітні написи ХІ–ХІІІ століть, що починались зі слів «Місяця липня…», проте про подію жоден не повідомляє. Також на поверхні фрески видряпано багато малюнків коней, а також зображення жирафа (праворуч біля запису Яна Студницького)
– Скільки на цей час вдалося вирізнити таких написів на стінах Софії Київської?
– На поверхні стін Софійського собору виявлено майже 7500 графіті, які датуються часом від другого десятиліття ХІ століття до першої третини XVIII століття (написи ХІХ та ХХ століть сюди не включені).
– То якою мовою писалися ці графіті?
– На сьогоднішній день серед дослідників не існує єдності щодо терміну, яким варто називати мову часів Руси-України. Найчастіше вживається термін , яким намагаються пояснити наддіалектну мову всіх слов’ян, що входили до складу Руси. З ідеологічної точки зору це використовують ті, хто говорить про «спільну колиску трьох братніх народів».
Терміном «давньоруська мова» в радянські часи замінили термін «церковнослов’янська мова», яка була спільною для населення Русі як мова писемності та Богослужіння (подібно латини для Західної Європи), але не була мовою спілкування.
Люди писали так, як розмовляли
Графіті Софії Київської писалися здебільшого церковнослов’янською мовою. Проте, у тих випадках, коли текст не передбачав сталої формули-кліше – люди писали так, як розмовляли.
Саме ці вкраплення розмовної мови до написів церковнослов’янською дозволяють зробити висновки щодо тієї мови, якою власне люди розмовляли.
З часом таких вкраплень ставало все більше й більше, із XIV століття в писемності запанувала «староукраїнська мова».
Словник староукраїнської мови 14-15 століть у двох томах. Київ, видавництво «Наукова думка», 1977, 1978 роки, кількість сторінок: 632 + 592
«Мати, не бажаючи того, дитину зобижає. Господь, не бажаючи цього, людину бідами врозумляє. Розум який відійшов від звичного порядку усім гріхам вмістилищем буде». Переклад із церковнослов'янської, напис із періоду XI – початок XII століть. Автор цього графіті цитує текст з твору «Разуми складання Варнави неподобного», тести якого входили до поширених на теренах Руси-України збірників повчальних цитат, який називається «Бджола»
– Мови не виникають раптово, це тривалий процес. З якого часу ця «староукраїнська мова», на вашу думку, почала формуватися?
До тексту потрапляли елементи розмовної мови, які прийнято називати «староукраїнською», саме нею розмовляло населення
– Звісно, ця мова не виникла на порожньому місці. Це був певний процес, початки якого фіксуємо вже у писемних та епіграфічних пам’ятках від ХІ століття. В останніх до церковнослов’янського тексту потрапляли елементи розмовної мови, які прийнято називати «староукраїнською», що й дозволяє робити висновок про те, що саме нею розмовляло населення цього регіону (до речі, фіксуються в графіті й елементи розмовної мови вихідців із Чернігівщини та Новгородщини).
Розглянемо ці вкраплення на конкретних прикладах.
Графіті про Боянову землю. Кінець ХІ – початок ХІІ століття. Сучасний переклад «Місяця січня 30 на день пам’яті святого Іполита княгиня Всеволодова торгувала землю княгині Бояновою перед Святою Софією перед попами. А тут були попин Яким, Дмило, Пантелей, Стіпко, Міхалько Нежонатий, Михайло, Данило, Марко, Семьюн, Міхал Єлисавинич, Іван Янчин, Тудор Туубинов, Ілля Колпилович, Тудор Борзятич. І перед тими послухами княгиня Всеволодова купила землю княгині Боянової всю, заплативши за неї 70 гривен соболиних, що складає 700 гривень драничних» (утім, існують інші переклади та тлумачення цього напису)
- У написі про купівлю Боянової землі форми написання імен послухів виконані відповідно до норм розмовної мови, а не церковнослов’янської, мають наприкінці не «єр» (ъ), а «о»: Данило, Марко, Михалько, Стипко (6-7 рядки).
Запис на південних хорах. ХІІ століття. Текст «Господи, поможи рабу своєму Володимирові на многая літа і прощення гріха на суді». Не виключено, що це автограф Володимира Мономаха
- У написі-молитві Володимира вжито «на суді».
- Але найпромовистіше про це говорить напис про Андроника, який мав звучати приблизно так: «О горе тобі, Андроніче, ох тобі нібоже, чему єсі зло створіл, то не відає нікто же, толі тє звілі Кузма».
Графіті про Андроника. Напис ХІ–ХІІ століть. Автор у формі зітхання про нещасну долю Андроника сповістив оточуючих про те, що саме Андроник за велінням Кузьми зробив поганий вчинок щодо автора графіт
Насправді таких вкраплень дуже багато, це і закінчення в давальному відмінку -ові, єві, і кличний відмінок із закінченням на «о», у власне збережені в сучасній мові слова «кволий», «поратися», «росзмаглитися» та інші слова, які й досі є в українській мові.
Це «Малюнок качки» над ним надпис «псах Петро», тобто писав Петро, і вказаний рік написання «1076». Як зазначає науковець, в цьому написі ми бачимо притаманні українській мові «О».
Нарівні із писемними пам’ятками, де дослідники фіксують такі вкраплення, графіті надають багато цінної інформації для різник напрямків наукових студій.
Тож, протягом 2010–2020 років у 12 книгах був виданий «Корпус графіті Софії Київської (ХІ – початок XVIII ст.)». Там опубліковані усі виявлені під час досліджень у 2006–2020 роках графіті Софійського собору.
Під час презентації 10-томного видання у 12 книгах Вячеслава Корнієнка «Корпус графіті Софії Київської». Київ, 28 травня 2021 року
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Населення Київської держави розмовляло староукраїнською мовою – історик ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Княжа Україна-Русь у графіті Софійського собору. Кияни писали і про особисте життя ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Україна-Русь» чи «Київська Русь»? Ці поняття мають різний зміст – історик