Стратегія і тактика деокупації: як Україні повертати свої території?

Що українська влада зробила для деокупації Криму за сім років і чи впливають на цей процес санкції Заходу? Про це Радіо Крим.Реалії розпитало політолога, вихідця із Криму – Тараса Березовця.​

‒ Як ви вважаєте, що показали ці сім років з початку анексії Криму? Що ми маємо зараз?

‒ Я думаю, що треба починати з набагато ранішого періоду. Саме дії Леоніда Кравчука, а точніше бездіяльність, заклали основу для окупації Криму. Якби Кравчук не підписував у статусі першого президента України угоду з тодішнім президентом Росії Борисом Єльциним про перебування Чорноморського флоту на території Кримського півострова, ми б не мали ні Харківських угод, ні договору 1997 року, який закріпив базування Чорноморського флоту в Криму. Тоді існували абсолютно всі передумови ‒ ми пам'ятаємо, як пострадянські республіки та країни Балтії, Середньої Азії, Закавказзя домовилися про виведення російських баз. Але, на жаль, з якихось причин Леонід Кравчук цього не зробив. Як підсумок ‒ у 2014 році 16 тисяч російських військових опинилися в Криму, на жаль, на цілком законних підставах.

Минулі сім років ‒ це вже наслідки всіх попередніх років української незалежності. Починаючи з 1991 року, основна частина колабораціоністів, які зараз обіймають посади у Криму, ‒ це наші українські громадяни, наші українські політики, чиновники, які продовжують засідати в судах, які сьогодні здійснюють каральні функції щодо українських громадян у Криму. Сім років Україна використала надзвичайно неефективно, щоб здійснювати програму деокупації Криму. І звичайно, якщо ми виходимо з того, що деокупація відбудеться років через 40-50, нам нікуди поспішати, і ми можемо сказати, що сім років ‒ це насправді нічого. Ми виходимо з того, що не буде форс-мажорних обставин у Російській Федерації: розпаду, громадянської війни або чогось подібного. В іншому випадку повернення українського півострова цілком може зайняти десятки років. Але готуватися до цього потрібно вже зараз. Тому, дивлячись на ті сім років, ми бачимо, що вони були витрачені, по суті, тільки на декларативні заяви.

Фотовыставка и дискуссия к годовщине начала оккупации

Якщо ми зараз подивимося на кожен рік, який був витрачений, особливо в останні роки з президентом Володимиром Зеленським, ми бачимо відкат. Ось подивіться на ситуацію з кримськотатарським телеканалом ATR. Це, по суті, зараз головна ниточка, яка пов'язує інформаційно материкову Україну з Кримським півостровом. Що зараз відбувається?

Абсолютно ганебна історія. Це приниження наших громадян у Криму, які звикли дивитися його: і кримських татар, і українців, і росіян. І все це відбувається під цинічні заяви, що зараз ми будемо навпаки посилювати інформаційний вектор.

Декларативні заяви, під якими стоїть абсолютний відкат, тобто все робиться з точністю до навпаки.

По суті Україна не використала дипломатичні можливості сповна. Так, були запроваджені кримські санкції, але адміністрація американського президента Барака Обами, яка ці санкції запровадила, зробила абсолютно слабкий пакет. Більше того, продовжували ігнорувалися численні порушення українського та міжнародного законодавств. Згадаймо контракт із компанією Siemens. Чим він завершився? Були кримінальні справи? Були покарання? Були гучні дипломатичні заяви, але все на цьому закінчилося. Працюють зараз на території Криму міжнародні компанії ‒ естонські, литовські. Був нещодавно скандал: найбагатша людина Естонії має бізнес у Криму.

Прокурор Естонії говорить, що вони готові займатися цією справою, але після того, як до них звернеться українська сторона. Тобто естонський уряд дбає про цілісність України більше, ніж ми.

«Ми наближаємо час деокупації»: прапор України з посланнями для кримчан

‒ Як ви ставитеся до позиції Заходу щодо Криму й Донбасу?

‒ Немає такого поняття, як позиція Заходу, тому що кожна держава, за винятком Європейського союзу, здійснює свій пакет санкцій окремо. Треба розділяти санкції, що були запроваджені, наприклад, Канадою та Сполученими Штатами ‒ це суворіші санкції, і санкції з боку Європейського союзу, де дуже поблажливо дивляться на всю цю ситуацію. Я вже не кажу про те, що офіційні представники парламентів цих країн відвідують окуповану територію.

Подивіться на останній скандал з обладнанням збудованої в Сімферополі лікарні імені Семашка. Це величезний центр, вони дуже довго будували його з корупційними скандалами, затягли здачу в експлуатацію, але здали. Все обладнання там, і вони не соромляться це показувати на російських пропагандистських каналах, завезене з Німеччини.

Це вже сьомий рік окупації, і реакції на це взагалі немає. Я почав звертати на це увагу, інші кримські активісти, прокуратура Криму (що базується на материковій частині України ‒ ред.) цією історією зацікавилася. Але європейські країни не контролюють, тобто вони формально запровадили ці санкції, а далі закриваються очі.

До того ж будівництво Кримського мосту було б абсолютно неможливим. Росія сьогодні власними силами може тільки збудувати місток через невелику водойму. Вони навіть втратили ті технології, які були за часів СРСР.

Усе це здійснюється завдяки західним, європейським технологіям. Що вони роблять? Вони ставлять останнім власником цієї техніки якусь лікарню в Калузькій області, а потім завозять до Криму. Де реакція українських дипломатів? Де реакція європейських урядів?

Байден о Крыме: Санкции должны продолжаться, пока Россия не вернет полуостров

‒ Ви критично оцінюєте дії української влади щодо Криму. З чим, на вашу думку, пов'язана така слабка реакція?

‒ Тому що немає системної політики щодо деокупації Криму. І треба сказати, це не тільки за часів Зеленського, це взагалі за сім років. Так і немає досі державно затвердженої політики щодо деокупації Криму.

Цей план має стосуватися діяльності всіх причетних міністерств, починаючи від МЗС, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, інфраструктури, екології.

Всі абсолютно міністерства мають бути залучені до цього плану. Це насправді робота Ради національної безпеки та оборони України. Такий план, незважаючи на численні обіцянки, за сім років так і не з'явився.

Що стосується Зеленського, я думаю, що тут все перемішане. В чому причина?

Це хаос державного управління, випадають багато аспектів міжнародної політики, за яку президент відповідальний.

Друга причина ‒ страх перед Росією, страх створити ще одну лінію конфлікту, мовляв, у нас і так проблеми з Донбасом, куди там ще Кримом займатися.

Третя причина ‒ вони в усьому хочуть бачити інтерес, у першу чергу, фінансовий.

На кримській тематиці неможливо нічого вкрасти й роздерибанити, тому що тут немає масштабної міжнародної допомоги. Ось три основні причини, що лежать в основі відсутності зацікавленості нинішньої адміністрації Зеленського питаннями Криму.

Крим.Реалії і Радіо Свобода запрошують висловитися усіх, про кого йдеться у матеріалі

Читайте ще:

Окупація Криму відрізала шлях на Захід. Яке майбутнє чекає Росію?

«Ми підтримували українських військових, виходили на акції. Нам кричали: бандьори!». Спогади кримчан про початок окупації​

Чому не втримали Крим: стенограма РНБО від 28 лютого 2014 року​