«Те, що ми чули в 60–70-х по Радіо Свобода, побачили по телевізорі і прочитали в газетах у 90-х» – Ілько Лемко

ЛЬВІВ – На початку 70-х років ХХ століття радянська влада почала наступну хвилю масових репресій проти української інтелігенції. Декого арештовували вдруге і відправляли вкотре у тюрми та на заслання. Про ці ув'язнення люди дізнавались, зокрема з Радіо Свобода.

У цей час у Львові формувалось молоде покоління, яке не сприймало «совка» і всієї радянської пропаганди і брехні. Покоління, яке слухало Beatles, Pink Floyd та іншу західну музику, яку транслювали різні служби Радіо Свобода, які не глушили в Україні. Ці молоді неформали збирались у Львові у монастирському саду. Там народилась їхня «Республіка Святого Саду» як спротив усьому радянському.

70 років тому, 16 серпня 1954 року, вперше вийшла програма Української служби Радіо Свобода (тоді воно мало назву Радіо Визволення).

«Ось через цей паркан я перелазив у сад, як тільки навчився ходити», говорить Ілько Лемко. Власне під цим іменем його знають у Львові, хоча справжнє прізвище Семенов. У саду він грав у футбол. Вікна будинку, в якому мешкає, виходять у сад Святомихайлівського монастиря.

Львовознавець, музикант Ілько Лемко у монастирському саду

У радянський час, коли Кремль заборонив діяльність Української греко-католицької церкви (УГКЦ), храм монахів-студитів перетворили у склад, монастир – у гуртожиток. Але група молодих львів'ян наприкінці 60-х років облюбувала закинуте місце, оточене старими мурами.

І говорили одне одному: «Ходімо у святий сад». Так це місце і отримало назву, а невдовзі, 12 жовтня 1968 року народилась «Республіка Святого саду», президентом якої був Ілько Лемко.

«Я сам себе призначив президентом, до речі. Слухали музику, витягували сюди магнітофони, програвачі. Тягнули дріт від гуртожитку. Слухали нові альбоми. Це була музична тусовка. Тут формувалися затяті антирадянщики. Напевно, від радянського контексту нас оберігали монастирські стіни навколо. І я так деколи дивуюся, що народився у радянський час, а погано орієнтуюся в радянському контексті», – розповідає Ілько Лемко, львовознавець, автор багатьох книг, присвячених історії Львова.

Ілько Лемко біля прапора Республіки Святого саду

Тому що цей контекст радянський, зауважує, був просто вимитий з його свідомості, бо він від цього світогляду відмовився і його не сприймав.

Сад, де збиралась молодь

«Супер Вуйки» і вільний світ

У монастирському саду народився рок-гурт «Супер Вуйки». На цьому клаптику вільного світу формувався світогляд багатьох молодих людей, шанувальників року і гіпі, які приходили з усього Львова. Міліція ганяла молодь через «не таку» музику, одяг, довге волосся. Вони почувались, немов у паралельному світі, за мурами, який ховав їх від радянщини.

Між львівськими гіпі і «деендешниками» (добровільна народна дружина) не раз виникали бійки.

Тут усі принципово розмовляли українською. А єднало це середовище саме спілкування, схожі музичні смаки, літературні, художні.

«Ми хотіли почуватись не іншими, а вільними. Тут сформувалася нонконформістська тусовка, антирадянська, рокова, вільна, з елементами українського націоналізму. До речі, коли наш художник Казік намалював прапор нашої республіки, то це був стилізований тризуб під дві львівські вежі», – каже Ілько Лемко.

На одному з мурів досі зберігається напис, зроблений Ільком Лемком. Це частоти Угорської служби Радіо Свобода, яку у Львові не глушили і по якій транслювали західну музику.

«Скільки себе пам’ятаю, стільки у моєму помешканні, з самого дитинства, грали «ворожі голоси». Ми слухали Радіо Свобода. У нас був ламповий приймач, литовський. Хвилі 13, 16, 19 метрів, які радянським людям слухати було заборонено. Це був експортний варіант. І, власне, коли на хвилях для всіх відкритих 25, 31, 41, 49 метрів усе глушили, ті «ворожі голоси», на хвилях 13, 16, 19 метрів, можна було деколи послухати. Десь ті глушилки відставали. Взагалі, саме радіо Свобода в моєму житті має два компоненти – музичний і інформаційно-політичний. Три години чудової західної музики рокової, попсової, будь-якої, з перервою на десятихвилинні новини – п'ята, шоста і сьома. Це чеське, угорське Радіо Свобода. Причому ті десять хвилин інтенсивно глушили.

Українська служба Радіо Свобода прорвалась у наше середовище в другій половині 70-х. Але пробивалась зрідка, дуже її глушили. І що цікаво, що навіть в кінці 70-х, на початку 80-х років, «Голос Америки», «ВВС», «Німецьку хвилю» і «Радіо Швеція» не глушили. Глушили тільки «Радіо Свобода». З кінця грудня 1988 року вже зняли ті глушіння і Радіо Свобода можна було спокійно слухати», – розповідає Ілько Лемко.

Ілько Лемко

Про дисидентський рух, підпільну діяльність УГКЦ дізнавались із передач Радіо Свобода.

«Про Геля, Чорновола, Калинців ми знали. Ми слухали, а потім вони сюди приїхали. Те, що ми слухали по радіо в 60–70-х, ми побачили аж у 90-х по телевізорі і прочитали в газетах. Так що, інформація деколи долає шлях на Заході в межах одного дня, а в нас – у межах десятиріч. Якщо сказати, що Beatles і Led Zeppelin розвалили тоталітарну систему, і якщо це буде перебільшення, то невеличке. А те, що вплив так званих ворожих радіостанцій, «ворожих голосів» з-за кордону на мешканців Радянського Союзу був глобальний – це беззаперечно. У той час радянської тоталітарної системи «ворожі голоси» слухали всі. Може, мені зустрічались такі люди, але я питав своїх однолітків, і жоден у приватному спілкуванні не хвалив радянську владу. Кляли ту радянську владу, на чому світ стоїть, того Хрущова, того Брежнєва. Так що вплив інформації з-за кордону був просто глобальний», – каже Ілько Лемко.

Ілько Лемко показує написи хвиль Радіо Свобода

Наприкінці 70-х до молодіжної тусовки у Святому саду вже пильніше приглядались радянські органи. Ще у 1976 році молодь наважилась провести всесоюзний з’їзд гіпі. Приїхало чимало людей з різних міст. КДБ ще не дуже звернуло увагу на молодь, яка не так десь вбирається і співає. Але це тривало недовго. І вже на початку 80-х організація чергового фестивалю закінчилась арештами і розгоном, ліжками у психлікарні для багатьох гіпарів.

Востаннє у Святому саду «Супервуйки» зіграли у 1982 році, пригадує Ілько Лемко. Міліцейські облави почастішали і тому довелось покинути Святий сад.

«Після цього вже тут нічого не було у саду. Ми у різних місцях збирались малими групами. А потім сюди прийшов монастир. Монахи повернулися на своє законне місце, і це дуже добре. Це чудово, що все вічне повертається, а все таке скороминуче, грішне, зникає. Тільки треба дочекатися, поки воно зникне, і боротися з тим, як зараз з Росією. Все погане мине, а все добре повернеться на своє законне місце», – наголошує Ілько Лемко.

Радіоприймачі, по яких слухали Радіо Свобода, на виставці «Говорить Радіо Свобода. 70 років». Львів, 14 серпня 2024 року

У грудні 1988 року Радіо Свобода перестали глушити. 29 жовтня 1989 року, після 43 років підпілля, греко-католики повернули Преображенський храм у Львові. Вже через місяць із Москви повідомили про дозвіл реєструвати громади УГКЦ. І греко-католицькі монахи почали повертатись у свої монастирі, які радянська влада перетворила з 1946 року до 1989 року у склади, спортивні зали, помешкання, гуртожитки, психлікарні, тубдиспансери.

Монахи Студійського уставу посадили новий сад, але у пам'яті львів'ян він далі залишається Святим, дорогим місцем для Ілька Лемка і його друзів. Адже це сакральне місце рятувало їх від радянщини і брехні.

Інші публікації про історію Української редакції і Радіо Свобода загалом читайте тут: ІСТОРІЯ РАДІО СВОБОДА