Захист для народу: школярка з Харківщини шиє і дарує маски

В 11-річної Аліси Пономаренко з Балаклії на Харківщині є хобі – вона змалечку полюбляє шити. Під час карантину вона вирішила, що треба допомогти землякам – шити маски і безкоштовно роздавати їх людям. Не зважаючи на онлайн-уроки та додаткові заняття, вона може пошити близько 70 масок в день. А поширювати їх допомагають волонтери і місцеві жителі.

Школярка з Харківщини шиє і дарує маски

В одинадцятирічної Аліси Пономаренко, яка живе в Балкалії на Харківщині, карантин почався з шиття – хобі, яким вона займається п’яти років. Спочатку вона шила одяг для ляльок, а потім захопилася іграшками. Минулого року з мамою збиралися купувати їй телефон, проте у магазині техніки Аліса відволіклася на швейні машинки. Тож замість телефону з магазину родина повернулася з першим серйозним інструментом для творчості Аліси. З ним вона теж швидко розібралася: «Я просто взяла інструкцію, сіла, і стала шити». Зараз завдяки ній вона може пошити до ста масок в день і роздавати людям.

«Коли почався карантин, я спочатку на родину, напевно, пошила. Кожному по дві, по три маски. А потім я побачила, що багато людей не можуть собі їх купити, я підійшла до мами, сказала: «Треба шити маски і роздавати їх безкоштовно!» Мама погодилася, так все і почалося, – розповідає Аліса Пономаренко. – Через тиждень після карантину я стала шити вже масштабно».

Аліса Пономаренко

Дівчина розповідає, що спочатку мала амбіційні плани шити маски для людей по всій країні. Проте, коли побачила кількість замовлень, зрозуміла, що не в змозі подужати такий масштаб та вирішила зосередитися на рідній Балаклії та Харківській області.

Спочатку витратним матеріалом для саморобних масок стали залишки від тканин для звіряток, які Аліса любить шити: зайчиків, котиків та єдинорогів. Та дуже скоро матеріали закінчилися і довелося просити допомоги на фейсбуці Мама Аліси Юлія Пономаренко попросила в соцмережі людей поділитися зайвою тканиною. Допомога посипалася звідусіль. Крім того, що люди масово почали надсилати тканини, земляки з місцевого видання допомогли зібрати кошти на нову швейну машинку, тому що попередня потребувала ремонту, бо не була розрахована на великі потужності.

Крім того, Алісі Пономаренко подарували оверлок – спеціальну швейну машинку для обметування країв тканини, сточування елементів та декорування. Про це родина і мріяти не могла. І працювати, звісно, стало легше.

На день Аліса може пошити до ста масок, але, зізнається, це якщо сильно постаратися. Зазвичай робить близько 70. А відпочиває, коли робить іграшки.

«З перервами я шию, немає такого, що я сідаю вранці, а об одинадцятій ночі завершую. Я можу прокинутися вранці, хочеться мені пошити, я піду, пошию, скільки мені хочеться. Якщо є заготовки, взагалі ідеально, я швиденько наштопаю їх там, може, за годинку, біля тридцяти штук виходить. Три години можу пошити, а потім сяду робити якийсь предмет чи онлайн-урок подивитися. Знаєте, мама сміється з мене, коли втомлююся шити маски, я шию іграшки!», – каже дівчина.

П'ятикласниця шиє маски для земляків

Аліса Пономаренко розповідає, що колись мама навчила її шити руками, а вже працювати на машинці дівчинка сама вчить маму. Тож, коли вона втомлюється, Юлія Пономаренко теж намагається допомагати, але не завжди виходить.

«Я з радістю їй допомагаю, хоча й отримую від неї «триндюлів». Наприклад, вчора я хотіла швиденько прошити їй маски. Почала строчити, наплутала... Прийшла Аліса і каже: «Мамо, дивися, шпулька мотає по годинниковій стрілці. Якщо ти правильно заправила нитку – вона повинна мотати проти годинникової стрілки!», – каже мати юної швачки.

Юлія також розповідає, що люди підходять за масками до їхнього будинку, деякі замовлення масок вони відправляють поштою. Але до ініціативи приєдналися також волонтери й місцеві жителі. Зокрема, ветеринарний лікар з Балаклії Юрій Грошев. У нього є кіоск на ринку, де він продає медичні препарати. Там же він допомагає Пономаренкам роздавати маски людям на ринку.

Балаклієць Юрій Грошев роздає маски Аліси Пономаренко на місцевому ринку

«Я замовляю в пані Юлії маски, приїжджаю до них, забираю, приношу до себе на ринок, в кіоск, і всім охочим роздаю. Я забезпечив цими масками всіх працівників ринку. Люди вже знають, що в мене є безкоштовні маски, приходять і просять. «Будь-ласка, дайте мені, моєму чоловікові, дитині…». Думаю, що моя робота не пропаде даром і хочу захистити більшість людей від цієї зарази. Вчора в кінці дня у мене залишилося дві маски, які висять на вітрині – щоб люди бачили. Я вже розповсюдив, по меншій мірі, до тисячі масок. Їду на виклик – беру масочки. Приїжджаю, дивлюся: люди без масок. «А чого ви без масок? Ви знаєте, що це за хвороба?...». І я їм презентую, плати ніякої не беру. Вчора, правда, одна жіночка принесла шоколадку і попросила передати дівчинці. Інша сказала, що в неї десь в шафі лежить клаптик тканини, «то я принесу, передасте». Я кажу: «Обов’язково передам». Я думаю, що спільними зусиллями, ми поборемо цю нечисть, яка увірвалась до нас в Україну. Ця маленька дівчинка з великим серцем, у неї буде дуже велике майбутнє. Якщо людина у такому віці і веде таку громадську діяльність… молодець», – розповів Юрій Грошев Радіо Свобода.

«Я спочатку подумала продати іграшки своєї молодшої сестри, але мама сказала, що це дуже хитро»

«Мені часто кажуть: «Для чого ви такий розголос зробили, що дитина шиє, бо «добро робиться тихо». А я кажу, що «добро робиться тихо» тими, у кого є гроші, ті можуть собі дозволити робити його тихо, але в нас немає такої можливості, бо інакше наше добро завершилося ще у минулому квітні, коли вона тільки іграшки почала шити», – каже мати дівчинки Юлія Пономаренко.

Аліса Пономаренко збирала кошти онкохворим дітям, продаючи іграшки власного виробництва

Це вже не вперше Аліса Пономаренко займається благодійністю. Хоча сама вона соромиться про це розповідати, вважає, що це звичайний стан речей. Зокрема, у 2019 році вона шила іграшки, які її мама викладала у фейсбук-спільноті «Зайка змінить світ» за символічні кошти, наприклад, 100 гривень за зайченя. Кошти за іграшки вони відправляли родинам з онкохворими дітьми. Часто люди переводили вдесятеро більші суми, тож мати дівчинки попросила надсилати кошти напряму родинам. Самі ж вони лише відправляли іграшки благодійникам у знак подяки. Юлія Пономаренко каже, що за рік вдалося зібрати близько 500 тисяч гривень. А почалося все зі збору коштів на лікування хлопчика з Алісиної школи.

«Минулої весни в школі у нас був благодійний ярмарок. У нас був хлопчик в школі, Валєра, він у 10-му класі був. У нього щось з кров’ю було, але я не знаю точно. І почався благодійний ярмарок, щоб зібрати йому на лікування гроші. Ми з мамою, напевно, півночі робили цукерки на паличці, карамельні. Я тоді їх продала на 80 гривень, але я розуміла, що цього недостатньо, тому що в мене бабуся від цієї хвороби померла, коли мені було півроку. Я кажу мамі, що треба якось допомогти. Мама сказала: «Шукай, як ти можеш допомогти». Я спочатку подумала продати всі іграшки своєї молодшої сестри, але мама сказала, що це дуже хитро. І от, я вам уже казала, коли ми пішли купувати мені телефон, а я вибрала машинку, в той же вечір я пошила перше зайченя. Ми пішли з моєю сестричкою в магазин, з татом і мамою. Сестричка тримала це зайченя, і до нас підійшов знайомий і пожартував, що купить його за 100 гривень. Я тоді сказала ні, він не продається, я вам його пошию, і з цього все і почалося. Я зрозуміла, що цим можна заробити гроші на благодійність», – розповідає Аліса.

Зрештою, хлопцю на лікування вдалося зібрати близько 200 тисяч гривень.

Аліса, поміж шиттям масок, встигає займатися в школі, бо вона п’ятикласниця, а всі уроки тепер онлайн. Крім того, вона також дистанційно займається у музичній школі, танцює і грається зі своїми братом і сестрою. На кошти, які їй продовжують надсилати небайдужі, щоб допомогти втілювати ініціативу в життя, батьки Аліси планують влаштувати їй окреме робоче місце.