Для Сербії «Крим і Донбас – це Україна»: на часі українсько-сербська культурна дипломатія

(Рубрика «Точка зору»)

Сербія належить до небагатьох європейських країн, яких сприймають як союзників Росії. Й справді, союзні відносини між цими двома країнами мають давню історію. Хоча не все так у цій історії було просто й однозначно. Натомість сербсько-українські відносини в останні роки складалися не найкращим чином. Та все ж, здається, в Сербії відбуваються зміни, що можемо вважати змінами на користь України.

Сербія не підтримує російське вторгнення в Україну

Так, нещодавно президент Сербії Олександр Вучич в інтерв'ю американському виданню Bloomberg заявив, що відносини Росії та Сербії переживають складний період через російське вторгнення в Україну.

«Ми з самого початку говорили, що не в силах і не можемо підтримати вторгнення Росії в Україну. Для нас Крим – це Україна, Донбас – це Україна. Так і залишиться», – сказав він. І хоча Сербія не приєдналася до санкцій Євросоюзу щодо Росії, однак вона заборонила польоти над своєю територією російським літакам

До того ж 19 січня сербський уряд заявив, що надасть Україні гуманітарну допомогу. Йдеться про обладнання для підтримки української енергосистеми.

Під час акції проти візиту керівника МЗС Росії Сергія Лаврова до Сербії. Белград, 6 червня 2022 року. Лавров не зміг потрапити до Сербії, бо Чорногорія, Північна Македонія та Болгарія закрили небо для прольоту його літака

Певно, в контексті цих подій Україні варто активізувати контакти з Сербією. Сумнівно, що вдасться зробити її відвертим супротивником Росії й близьким союзником Української держави. Але, як бачимо, позитивне тут для нас просування можливе.

Культурна дипломатія

Тут немала роль належала б дипломатії. У тому числі й культурній.

Про останню й варто сказати кілька слів. Саме для культурної дипломатії між Сербією й Україною є чимало можливостей. Однак вони якщо й використовуються, то дуже мало.

Ось, наприклад, не так давно в нас широко відзначалося 300-ліття з дня народження Григорія Сковороди (1722–1794). Чого лише не було наговорено про цього філософа. Навіть такого, що було далеким від дійсності. Але щось не доводилося чути, щоб говорили про вчителів Сковороди, зокрема про його вчителя філософії Мануйла Козачинського (1699–1755).

А даремно. Завдяки йому Сковорода не лише отримав хороші філософські знання.

Портрет Григорія Сковороди (1722–1794)

Мануйло (Мануїл) Козачинський є цікавою й багатогранною фігурою. І він займає помітне місце в сербській культурі. Про нього в Сербії написано чимало робіт – схоже, більше, ніж в Україні.

Учитель філософії Сковороди й сербський культурний діяч

Народився Мануйло Козачинський у містечку Ямпіль на Поділлі в збіднілій українській шляхетській родині. Освіту здобував у Києво-Могилянській академії. Студентом багато мандрував, побував у багатьох слов’янських країнах, Німеччині.

Спочатку Козачинський викладав у Києво-Могилянській академії риторику. Був посланий митрополитом київським Рафаїлом Заборовським до Сербії, де реорганізував у Сремських Карлівцях школу на зразок Києво-Могилянської академії, в якій викладав латину, поетику й риторику, був її префектом та ректором. Фактично, ним була започаткована перша школа вищого типу на сербських землях. І його можна вважати «батьком» сербської вищої освіти.

Київський митрополит Рафаїл (миру Михайло Заборовський), який відправив Мануйла Козачинського до Сербії

У Сербії мав поширення писаний латинською мовою курс риторики, прочитаний Козачинським. Його назва «Мистецтво риторики у чотирьох книгах іллірико-ретійської молоді, викладене і витлумачене вперше у словено-латинському Карловецькому колеґіумі року Божого 1735, місяця жовтня 26».

У Карловецькому шкільному театрі в 1734 році була поставлена створена Козачинським «Трагедіа, сиріч печальная повість про смерть послідняго царя сербскаго Уроша Пятаго і о паденіи Сербскаго царства». Написана ця п’єса була книжною українською мовою. Й користувалася надзвичайною популярністю в Сербії. Вона відіграла важливу роль у становленні сербського театру. Цю п’єсу переписували, вона йшла на сценах театрів у сербській Воєводині. У 1798 році її надрукували в тодішній угорській столиці Буді. Навіть на початку ХІХ столітті «Трагедію…» ставили у головному місті Воєводини – Новому Саді.

Повернувшись в Україну, Козачинський у 1739 р. почав викладати філософію в Києво-Могилянській академії, де прочитав три дворічні курси. Якраз тоді в нього й навчався Сковорода.

Козачинський вважався одним з найкращих знавців філософії Аристотеля. Збереглися три латиномовні курси його філософських лекцій від 1739, 1741 та 1743 років. А в 1745 році «Філософія Аристотелева…» Козачинського навіть була видана у Львові книжною українською мовою.

Після закінчення викладання в академії Козачинський став ігуменом Гадяцького Красногірського Миколаївського монастиря, а пізніше – архімандритом Слуцького Троїцького монастиря, в якому й закінчив дні свої. За відгуками сучасників, цей діяч жив чесно й добре господарював, залишивши добру пам’ять про себе.

Отже, Козачинський був автором курсів лекцій з риторики та філософії, а також послань, віршованих творів, діалогів, диспутів, проповідей, панегіриків, драматичних творів. Деякі з його п’єс були написані в київський період, зокрема «Образ страстей міра сего образом страждущего Христа исправися». У цьому творі йдеться і про події в тогочасній Україні – повернення запорізьких козаків з теренів Османської імперії та заснування Нової Січі.

Козачинський був автором п’єси «Благоутробіє Марка Авреліа Антоніна Кесаря Римскаго…», яка була поставлена в 1744 році в Києво-Могилянській академії спеціально до приїзду в Київ імператриці Єлизавети Петрівни. Твір цей також був опублікований. Схоже, з цим твором, де йшлося про правителя-філософа, Сковорода був ознайомлений. Адже він тоді якраз у складі придворної капели супроводжував імператрицю в її поїздці.

Козачинський був типовим представником Просвітництва, зорієнтованим на несхоластичну філософію. Він вважав, що основним рушієм суспільного розвитку є освіта і саме вона допомагає вдосконалювати світ. Вищим суддею в житті й діяльності як окремого індивіда, так і цілого суспільства визнавав розум. Використовуючи його, людина досягає щастя. Подібний «розумний підхід» у пошуках щастя спостерігаємо і в Сковороди.

Очевидно, варто було б зайнятися «розкруткою» в Україні та Сербії цієї постаті. Принаймні видати його твори, підготувати статті й передачі про нього. Це зробити варто. У тому числі й для покращення сербсько-українських відносин.

Петро Кралюк – професор, голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода