Сенцов: «Я готовий бути останнім цвяхом у домовину Путіна»

Український режисер, колишній в'язень Кремля Олег Сенцов проголосив: «Я готовий бути останнім цвяхом у домовину Путіна», виступаючи перед переповненою аудиторією Джорджтаунського університету США 27 січня 2020 року.

«Я вас запевняю, цей цвях не гнеться», – додав він під оплески аудиторії.

Усе своє перебування у США він присвятив спілкуванню з політиками, урядовцями, українцями. Він дякував за підтримку, розповідав на Капітолійській гірці про в'язницю та тортури і закликав підтримувати Україну. В інтерв'ю редактору Української служби «Голосу Америки» Мирославі Гонгадзе Олег Сенцов частково відкрив світ своїх переконань.

– Ви виростали в Криму в часи Радянського Союзу і потім вже за часів незалежної України. Ви, напевно, добре пам'ятаєте часи, коли Україна стала незалежною. Чи був такий момент, коли ви усвідомили себе українцем?

– Українцем я себе усвідомив лише на Майдані.

– Коли Україна здобула незалежність, які у вас були відчуття?

– Мені було 14 років. І у 14 років таке не дуже розумієш, не зосереджуєшся на цьому. Був Союз, розпався Союз, якось це було не так важливо.

– Може, у 18 чи вже в 20 років, яке було відчуття в Криму, що це була за територія, що це була за країна, чи було взагалі відчуття, що це була Україна?

– Ніколи, на жаль.

– Чому?

– Питання не до мене, а до усіх тих, хто повинен був займатися національною політикою, державною політикою. Ніколи не було якоїсь зосередженої та відповідальної політики у нас в країні взагалі, не тільки у Криму. У нас ніколи ніхто не намагався робити державну політику. Ніхто не думав про державу, скоріше, прикривався (інтересами держави – ред.), а захищав власні інтереси.

– Зараз ми повторюємо, що Крим – це Україна. Це гасло звучить всюди. Чи Україна робила і робить достатньо для того, щоб це було не просто гаслом, а реальністю? І що треба було зробити, з вашої точки зору, ще тоді для того, щоб Крим залишався українським?

– Треба було проводити більш зрозумілу національну політику. У Криму була якась офіційна українська влада зверху, яка не працювала, а викликала у місцевого населення якесь відторгнення.

– Місцеве населення не сприймало місцеву українську владу в Криму?

– Не сприймало. Була якась влада, але Крим завжди був таким собі островом – це одна помилка нашої держави, нашого керівництва. А друга помилка – це було залишити російський флот в Севастополі. Це друга стратегічна помилка, яка призвела до цієї катастрофи в 2014 році.

– Реальність сьогодні є такою, що Крим окупований Росією. Коли президент Зеленський був тут, у Сполучених Штатах, ми питали його, чи є у нього план, яким чином можна повернути Крим Україні. Він сказав, що такого плану немає. Яким, з вашої точки зору, мав би бути план для того, щоб повернути Крим Україні, і чи взагалі це можливо?

– Ні у кого немає плану. Ніхто не знає, що робити. Ну я завжди говорю, що питання повернення Криму – це стратегічне питання і на довгі роки. Це не можна вирішити завтра шляхом переговорів з Путіним. Путін взагалі не хоче нічого про це чути. Повернути Крим і Донбас під контроль України можна лише після того, як влада Путіна рухне, тому що він не віддасть це ніколи. Водночас ми повинні продовжити натиск на нього, і Україна, і Америка, і Європа, усі наші союзники, щоб не дати Путіну цю ситуацію зафіксувати, якось домовитися з усіма і якось уникнути цього протистояння, санкцій, щоб ця ситуація стала нормою. Ми повинні підвищити ставки, а не умиротворяти цього агресора.

Олег Сенцов під час виступу у Гельсінській комісії США

– Що значить підвищити ставки?

– Нові санкції

– Від Європи, від Сполучених Штатів?

– Так. Від України також. Україна має бути в ешелоні цих санкцій. Я розумію, що ми дуже прив’язані до Росії економічно, що ми – більш слабка економіка, але нема іншого шляху, якщо ми хочемо бути незалежною державою, протистояти нашому ворогу, це повинна бути наша стратегія. Якщо ми будем його умиротворяти – це поразка.

– Зараз ви перебуваєте у США. Україна тут на порядку денному усюди. Що ви кажете сьогодні американським посадовцями, законодавцям, з якими зустрічаєтесь?

– Я говорив про головне, про два питання, які стоять зараз перед Україною – це російська агресія в широкому сенсі цього слова та наші полонені у вузькому, і друге питання – це внутрішні проблеми України, головною з яких є корупція. Якщо ми її не подолаємо, то нічого не буде. Я зараз спілкувався з заступником Помпео по Україні і він питав: «Що ми можемо зробити? Що для вас головне?». Я йому відповів, що головне, чого нам не вистачає, без якої речі неможливе дійсно очищення, нам не вистачає незалежної судової системи. Поки її не буде, не буде нічого. Всі решта зусиль будуть марними. Навіть якщо ми матимемо незалежні ЗМІ, які будуть висвітлювати якийсь мутні схеми, корупційні, якщо матимемо чесну поліцію, яка буде хапати злочинців, відправляти до суду, все це буде марно, бо суд буде їх випускати, тому що хтось подзвонив, хтось приніс гроші, хтось вчинив якийсь вплив.

Цю систему необхідно зламати. Це єдиний шлях. На жаль, за шість років після Майдану – а це була одна із вимог Майдану – чесні суди не були в Україні створені.

– Наскільки важливою сьогодні, на вашу думку, є підтримка Сполучених Штатів, зокрема, в контексті допомоги з реформами в Україні?

– Надважлива, тому що це найвпливовіша держава у світі. Якщо вона буде нашим союзником, ми будемо відчувати цю підтримку. Цю підтримку будуть відчувати і інші країни, які будуть приєднуватися до сильного союзу, до сильної держави. Якщо США нас підтримують, інші також будуть підтримувати.

– Але зараз так виглядає, що Європа хоче повернутись до справ, як завжди, хоче умиротворити Росію. Сьогодні Росія вже повернулася до Ради Європи. Ви бачились з президентом Макроном, ви бачились з президентом Зеленським. Що ви вважаєте важливо для них зрозуміти, особливо для європейців в цьому контексті агресії Росії?

– У європейців – свої цілі. У Макрона – також своя ціль. Він хоче бути великим президентом Франції та лідером Європи. Пані Мекрель відходить з політичної арени, і Макрон хоче зайняти її місце і бути локомотивом Європи. Для цього йому потрібне якесь досягнення у політиці. Якщо це буде якесь вирішення української кризи – це буде великий плюс, і він хоче це зробити. Після цього піде зняття якихось санкцій і буде, можливо, у зв'язку з цим у Франції чи у Європі економічний зріст. Ось його мета. Нічого складного в тому, щоб його зрозуміти.

Але при владі Путіна це неможливо. У нас свої є цілі, ми хочемо незалежності, ми хочемо свободи та будувати багату та щасливу Україну, але при владі Путіна це неможливо.

– Чи ви говорили про це з президентом Зеленським?

– Я з Макроном спілкувався, у мене була окрема зустріч, а з Зеленським я не спілкувався. Ми лише двічі бачилися. В аеропорту, коли він нас звільнив і на форумі економічному YES, коли я йому банку подарував.

– Якщо б ви з ним зустрілися, що б ви йому сказали? Він готується зараз до зустрічі з Путіним знову в «нормандському форматі».

– Він – доросла людина, керівник нашої країни, знає, що робити, нехай робить. Я не даю порад. У нього є радники, у нього є своя голова на плечах. Він розуміє, як повинно бути.

– Тоді що для вас як для людини, українця, патріота важливо?

– Я маю свою власну думку, вона в якихось речах не збігається з думкою нашого президента.

– Не збігається в яких моментах?

– У відносинах з Росією. На мою думку, ми не можемо вести переговори з Путіним . Для нас єдиний шлях досягнення миру на Донбасі – це поразка. Ми повинні здатись і після цього мир на Донбасі наступить. Але це буде мир покореної держави.

– Яка альтернатива переговорам?

– Боротися.

– Як?

– Не здаватися. Ми не можемо перемогти Путіна, це об’єктивно, військовим шляхом. Ми не можемо його перебити економічно. Він має більше ресурсів, але можем просто не здатися, вистояти у цьому протистоянні. Я завжди порівнюю Україну з фортецею, на якій ми стоїмо, а нас штурмує орда, і треба тільки вистояти. Ми не можемо спуститися донизу, цю орду перебити – їх дуже велика кількість, тільки втриматися. Втримавшись ми переможемо. Орда ця схлине рано чи пізно.

– Але зараз відбувається розмежування. Зараз відбувається відхід з позицій на сході України. Чи це є правильною політикою?

– В плані стратегічному це не дуже велика територія, якщо враховувати те, що ми вже втратили. Це спроба виконати Мінські угоди, «формулу Штайнмаєра» і прийти до миру і інтеграції. Це політика Зеленського. Я його підтримую, але лише у перших кроках, якщо це може призвести до припинення вогню, якщо він зможе реально це зробити – і вогонь припиниться, і не будуть гинути наші хлопці, це буде дуже велике досягнення. Якщо він зможе усіх наших хлопців звільнити з полону. Він вже звільнив майже 100 людей – це досягнення. Але подальші кроки – я не вірю в їх можливість та необхідність. Я не вірю в те, що Путін дасть нам інтегрувати Донбас зараз. Він не вивів свої війська, він не забере своїх сепаратистів, він не віддасть контроль над кордоном.

– Це означає замороження ситуації?

– Я не бачу іншого виходу зараз.

– Ви російськомовний, виросли в Криму. Зараз ми з вами спілкуємося українською. Це був свідомий вибір чи вам все одно, розмовляти українською чи російською? Чому ви прагнете розмовляти українською?

– Якщо ми творимо нову українську націю, яка створюється за національними принципами, політичну націю, ми повинні мати якісь орієнтири. Це – наша незалежність, наші державні символи, наша історія, наша мова. Я українською розмовляю з україномовними. Я намагаюсь писати українською пости, я намагаюсь спілкуватись українською на офіційних заходах.

– Ви також пішли свідомо на Майдан. І насправді це були великі ризики для вас як кримчанина і, в принципі, бути там також був великий ризик. Чому ви йшли на ці ризики?

– Тому що я не хотів жити в тій Україні, яку будував Янукович. Янукович – це було абсолютне зло, я був проти цієї злочинної влади.

– Чи думали ви, що все може так повернутися, як воно повернулося?

– Ніхто не знає свого майбутнього, тому я не дуже полюбляю якісь плани творити, говорити про майбутнє. Ми не знаємо, що буде через день, через тиждень чи через рік.

– Ви відсиділи 5 років в тюрмі, готові були провести там 20 років…

– Не хотілось би, але був готовий.

– Звідки ви черпали сили?

– Мене часто про це запитують, але справді я не знаю відповіді. Чому так склалось, що я не здавався? Ну я ж не один такий. Багато хто не здавався, просто про цих хлопців мало говорять. Прочитайте про Пантюшенка на Донбасі, як він тримався, він пережив набагато більше за мене, але про нього мало хто знає.

– Ви зразу після звільнення влилися у суспільно-політичне життя. Чи вдалося вам взагалі відновити свій психологічний стан. Чи відчували ви потребу в якійсь реабілітації, чи мали ви час для реабілітації?

– Я реабілітуюсь в праці. Я звик працювати, я 5 років відпочивав. Можна попрацювати.

– У вас є одне оповідання, яке називається «Заповіт». Ви у ньому пишете про те, де хочете і як ви хочете, щоб вас поховали чи не поховали, розвіяли попіл по морю. Що спонукало вас написати це оповідання і що для вас смерть, чому ви думали про смерть?

– Саме таке запитання мені поставили на курсах режисерів, коли я вступав у 30 років. Я написав це оповідання за 2 роки до того. Це моє перше оповідання у житті – «Заповіт». Саме було таке питання, дуже-дуже глибоке питання, дуже-дуже довге. І я просто відповів як є: не спалося, вночі написав.

– Але від безсоння можна було писати про будь-що?

– Я не знаю, чомусь написав про це. Я не знаю.