«Вони стежать за лояльністю». Навіщо в інститутах і вишах Росії куратори від ФСБ

У петербурзьких наукових інститутах і навчальних закладах з’явилися куратори з ФСБ. Хто вони, як давно відновлюється стара радянська традиція, як до неї ставляться у науковому середовищі і як це вплине на науку – з'ясовувала кореспондентка сайту «Север.Реалии», проєкту Радіо Свобода.

29 грудня в Інституті історії Російської академії наук відбулися збори, присвячені Новому року. Співробітників привітали директор і заступник директора, після чого всім запропонували виступити і сказати колегам добрі слова. У якийсь момент вперед вийшов нікому незнайомий чоловік, назвав своє ім'я і повідомив, що він – куратор від ФСБ в Інституті історії. Пізніше, ділячись один з одним враженнями, присутні на зборах зізналися, що під час його слів відчули справжній шок. У радянські часи інститут вважався ідеологічним, в ньому, як і всюди, був 1-й відділ, який курирував КДБ. Але сьогодні ніхто не був готовий до повторення цієї ситуації. Провідна наукова співробітниця Ірина Левінська каже, що на зборах ніхто не поставив куратору ніяких запитань.

Ірина Левінська

– Це було абсолютне остовпіння. Ніхто такого не очікував, і всіх потрясла його відвертість: людина нічого не соромиться і каже відкрито, що він курирує інститут від ФСБ. З’ясувалося, що він у нас вже з жовтня. Наш інститут – не закрита установа, прийти туди досить просто. Це шокуюча ситуація, я не розумію, які для неї існують юридичні підстави і що потрібно ФСБ в науковому інституті історії. Важко сказати, що його цікавить, але явно не античний період. І не середньовічний, яким у нас дуже багато займаються, у нас приголомшливий архів по Середньовіччю. Я думаю, що, швидше за все, його цікавить більше сучасна історія, наприклад, Друга світова війна.

– Не так давно з'явилася якась структура щодо боротьби з переписуванням історії – може, йому доручено стежити, щоб ви в потрібному ключі інтерпретували історичні документи?

– Це перше, що спадає на думку. Хоча, з точки зору історика, це жахливе, немислиме втручання в нашу професію. Ми ж працюємо з документами, з фактами, і втручання в цю роботу неможливе, подобається це начальству чи ні. Ми займаємося виключно наукою, а якщо висновки, яких ми дійшли, не подобаються начальству, це не наші проблеми.

– Ви можете уявити, що до вас приходить такий ось куратор і каже: ми вам не радимо згадувати у вашій роботі такий-то документ?

– Для мене це абсолютно неможливо. Заняття наукою – це дуже важливо для нас, дуже серйозно, ми витрачаємо на це своє єдине життя, і будь-яке втручання в інтелектуальний дослідний процес – це просто образа професії.

– З гіркого досвіду радянського часу ми знаємо, у що виливалося таке кураторство – серед іншого, вченим диктували, з якими іноземними структурами і колегами їм співпрацювати, а з якими ні, кого зі співробітників пускати за кордон, а кого ні – і нерідко найталановитіші ставали невиїзними.

– Нічого подібного в моєму інституті ніколи до цього не було. Я досить багато публікуюся за кордоном в англомовних виданнях, свої публікації я вказую у звітах. Наша робота оцінюється за бальною системою, в якій такі статті важать набагато більше, ніж ті, які ти публікуєш російською. Але сама ідея, що перед публікацією я комусь повинна показати свою статтю, з кимось її узгодити, божевільна і неможлива. Таке кураторство вбивче для науки, воно її знищує. Наука або є, або її немає. І якщо над нею стоїть куратор з ФСБ, це означає, що її немає. Ми шукаємо – якщо не істину, то закономірності і підстави історичних процесів, ми використовуємо певні наукові методи, і коли в це втручається держава, ідеологія, наука закінчується. У нас ніхто не має доступу до закритих документів, всі наші архіви виставлені на сайті інституту. Я сама колись намагалася потрапити в архів ФСБ, написала запит, але мені відмовили.

– Чи не бачите ви якогось зв’язку між недавніми розкопками поховань у Сандармоху, котрі проводилися Російським військово-історичним товариством, і появою у вас цього куратора?

– Тут є прямий зв'язок, і ці розкопки були абсолютно антинауковими. Там шукали червоноармійців, розстріляних фінами, щоб нівелювати значення розстрільного полігону НКВД, але при цьому порушили будь-яку історичну логіку. Адже всі документи фінською стороною опубліковані, все можна перевірити. Це справжня, огидна спроба переписати історію.

«З якого переляку в мирному академічному інституті з'являється «куратор від ФСБ»? На якій законній підставі? Куди ще спрямовані ці «куратори» і навіщо? Стільки нероб набрали в ФСБ, що нічим їх зайняти?» – написав депутат Законодавчих зборів Петербурга Борис Вишневський.

Борис Вишневський

– Кураторам від ФСБ нічого робити в мирному академічному закладі, який не має стосунку до національної безпеки і де в принципі не працюють із закритими документами. Ніяких законних підстав для спрямування туди таких кураторів не може існувати. Мене дивує не тільки те, що він прийшов туди відкрито і представився, дивно, що керівництво інституту тут же не вказало йому на двері. Інститут не займається розробкою нових систем озброєнь, нічим, що може цікавити ФСБ.

Я відправив в управління ФСБ у Петербурзі і Ленінградській області депутатський запит, в якому вимагаю пояснити, чи дійсно вони направляли в Інститут історії цю людину або когось іще, на яких підставах і для виконання яких функцій це було зроблено, і куди ще вони спрямували своїх кураторів. Я, звичайно, припускаю, що мені дадуть відповідь, що нікого нікуди не відправляли – так, звичайно, ми знаємо, що «корочки» ФСБ можна купити в будь-якому «Воєнторзі», але все ж якось відповідати їм доведеться. Я вимагаю посилань на законодавство.

На думку Вишневського, якщо не зупинити розповзання кураторів від ФСБ по установах, ця тенденція буде тільки розширюватися. Дійсно, куратори з’явилися не тільки в Інституті історії. Сергій (ім'я на його прохання змінене) стверджує, що вони є в багатьох вишах і наукових інститутах, в тому числі в Інституті прикладної астрофізики, де він працює.

– Перший відділ обов'язково є, якщо, наприклад, робота інституту пов'язана з виконанням державного оборонного замовлення. Ті співробітники, які з цим пов'язані, повинні мати форму допуску: без неї вони навіть не зможуть ознайомитися з дисертаціями, які розглядаються на радах при Міністерстві оборони. Але якщо в Інституті історії немає допуску до таких секретів і, відповідно, 1-го відділу, то поява куратора від ФСБ у них виглядає абсолютно дико. Саме слово «куратор» звучить дуже неприємно. У нас в інституті є 1-й відділ, і ми жартома говоримо, що – так, у нас є куратор. Але впродовж останніх років будь-яка публікація в обов'язковому порядку повинна бути схвалена спеціальною комісією, в яку входить в тому числі начальник цього 1-го відділу. За моїми спостереженнями, це відбувається не тільки в нашому інституті. Раніше цього не було. А тепер серед документів, необхідних для публікації, потрібно надати довідку про те, що в статті немає відомостей, що містять державну таємницю. Але я помітив, що якщо подивитися на останні кримінальні справи, пов’язані з секретністю, хоч на справи в «Роскосмосі», хоч на справу Кудрявцева, – то там на всі роботи якраз були отримані дозволи у всіх інстанціях. Але всі ці дозволи не стали гарантією того, що людину не притягнуть до відповідальності за статтями про шпигунство або державну зраду.

– Участь кураторів від ФСБ в роботі вашого інституту обмежується тільки контролем за публікаціями?

– Ні. Зараз фінансування науки дуже маленьке, ми отримуємо базові суми, яких ні на що не вистачає. Але при цьому у нас є можливість брати участь у серйозних держконтрактах за різними програмами, це суттєва надбавка. Наш інститут брав участь у різних роботах за програмою ГЛОНАСС, для цього багато хто оформляв допуск, за іншими програмами теж часто потрібне узгодження. Але це зрозуміло, а ось статті раніше затверджувалися до публікацій на семінарах за суто науковими критеріями, а тепер їх затверджує комісія, куди входить директор і начальник 1-го відділу. Проблем поки ні у кого не виникало, але робити це ми тепер зобов’язані. Російські журнали обов'язково вимагають цей папірець, а західні, звісно, ні. І якщо я йду на якусь російську конференцію, я теж повинен узгодити свою доповідь із цією комісією – такі нові правила.

Те, що куратори і узгодження стали звичайною справою в Інституті прикладної астрофізики, де деякі співробітники беруть участь у секретних програмах, все-таки не пояснює появи такого куратора в Інституті історії. Але виявляється, це ще не межа: колишній артист балету і співробітник Академії російського балету імені Ваганової каже, що там куратор від ФСБ був присутній завжди, а з приходом на посаду ректора в 2014 році Миколи Цискарідзе присутність в Академії людей «звідти» помітно посилилася.

– Вони стежать за лояльністю. Нелояльних практично відразу звільняють – тому я звідти і пішов, просто нюхом відчув, що стало небезпечно. У сталінські часи великих артистів нерідко садили, та й потім – ви ж пам'ятаєте скандали, пов'язані з від'їздом Баришнікова, Макарової, Нурієва. Їхній від'їзд завжди бив рикошетом по навчальному закладу: проходили збори, всіх терзали, виганяли. І це нікуди не поділося. Тепер все це перейшло на рівень особистісної лояльності керівництва.

Колишня співробітниця Російської національної бібліотеки Інна Саксонова, яка зараз на пенсії, каже, що в «Публічці» всім завжди було відомо, що такі куратори нікуди не поділися.

– У нас завжди була кімната під сходами, де вони сиділи, і коли я була зовсім дівчинкою, тільки починала там працювати, ми випадково відкрили двері і побачили чоловіка, який перекушував бутербродами, і бобіни з плівкою. Він витріщив на нас очі, а ми на нього. Ця кімната збереглася. Бобін, я думаю, вже немає, але суть та ж. Ми завжди знали, що ми «під ковпаком у Мюллера», це банально і звично, і, мабуть, нікуди не дінеться. Адже країна залишилася та ж.

Адвокат «Команди 29» Євген Смирнов не здивований присутністю кураторів ні в Інституті історії, ні в Інституті прикладної астрофізики, ні в бібліотеці, ні навіть в Вагановці.

– Перші відділи у нас ніколи не ліквідовувалися, куратори, наскільки мені відомо, у нас були завжди, інша справа, що впродовж останніх кількох років вони стали набагато активнішими. На їхньому сленгу – вони займаються контррозвідувальною та оперативно-розшуковою діяльністю. У них безліч відділів, хтось спеціалізується на промисловості, хтось ловить шпигунів, і за кожним відділом закріплені установи, за якими вони наглядають. Виділяються спеціальні співробітники, які займаються такою діяльністю всередині організацій. Все як в Радянському Союзі, нічого не змінилося. Але детально ми нічого не зможемо дізнатися, оскільки їх діяльність регламентується їх же секретними наказами – які завдання стоять перед оперативником в тому чи іншому закладі, – каже Смирнов. – Де ФСБ і де культура? Їхнє завдання – забезпечити безпеку держави: ось і ловіть терористів, а не лізьте в усі сфери суспільства, а вони контролюють все, починаючи від військової промисловості і закінчуючи балетом. Зараз відроджується в найгіршому вигляді радянський лад і радянське курирування всього і вся. Але є суттєва відмінність – керівництвом КДБ займалася Компартія, тобто були люди ззовні, які обмежували діяльність цієї спецслужби. А нинішня ФСБ не є підконтрольною нікому, ні перед ким непідзвітна. ФСБ зараз страшніша і сильніша за попередній КДБ.