Пропаганда Кремля та РПЦ. Чи потрібен Україні культ Олександра Невського?

Зараз в Україні, зокрема й у Києві, є чимало храмів Олександра Невського Української православної церкви (Московського патріархату), яку правильніше іменувати Російською православною церквою в Україні (РПЦвУ). Свого часу мене вразив один із таких храмів, що розташований на полі Хотинської битви 1621 року (Чернівецька область). Здавалося, наскільки доречний храм на честь такого святого Російської православної церкви в місці, де об’єднана армія Речі Посполитої та українських козаків під проводом Петра Конашевича-Сагайдачного спинила просування турецьких військ, не давши їм захопити терени Східної та Центральної Європи? Адже Олександр Невський у своїй політичній діяльності мав, радше, східну (золотоординську) орієнтацію, дистанціювавшись від Заходу.

Тодішній президент Росії Дмитро Медведєв (праворуч) нагороджує Московського патріарха Кирила орденом Олександра Невського. Москва, 3 лютого 2011 року

Що відомо про Олександра Невського?

Писемні джерела донесли нам не так вже й багато інформації про цього князя – Олександра Невського, даючи можливість історикам й політикам вдаватися до різноманітних інтерпретацій.

Народився він у Переславлі-Залєському (на теренах нинішньої Росії). Був сином князя Ярослава Всеволодовича, правнуком Юрія Долгорукого. Точна дата його народження невідома. Хоча ймовірним роком народження вважається 1221-й. Це, до речі, дало підстави нинішній російській владі для відзначення 800-ліття з дня народження Олександра Невського.

Належачи до князівської династії «Володимирового племені» (в Росії та й у нас цю династію іменують Рюриковичами – хоча для такого іменування, здавалося, й немає достатньо підстав), цей князь брав активну участь у тогочасній політичній боротьбі на землях Русі, займаючи престоли в Новгороді в 1236–1240, 1241–1252, 1257–1259 роках, у Пскові в 1242 році, у Володимирі-Суздальському в 1252–1263 роках. Номінально вважався великим київським князем у 1249–1263 роках.

Звісно, бути «агнцем» серед тодішніх політичних «вовків» було непросто – особливо, коли ти прагнув зайняти високі становища. А такі Олександр Невський і займав. Життя князя відзначалося політичними інтригами, міжусобною боротьбою, в тому числі й зі своїми близькими родичами, наприклад, рідним братом Андрієм.

У російській історіографії Олександр Невський передусім відомий як полководець, що в 1240 році виграв битву зі шведами на Неві (звідси й нібито іменування – Невський), а в 1242 році – битву з німецькими хрестоносцями на Чудському озері.

Значення цих битв, їхня грандіозність спеціально перебільшується російськими істориками. Принаймні письмові джерела не дають підстав говорити про особливе їхнє значення. Це, радше, були незначні військові сутички, яких у той час було предостатньо.

Олександр Невський так і не пішов на співпрацю із Заходом, папою Римським у протистоянні із Золотою Ордою, як йому пропонували. Як це, до речі, зробив його сучасник – князь Галицький Данило Романович. Натомість він вирішив зробити ставку на монгол у боротьбі за владу на Русі.

Весною 1248 року Олександр Невський подався до золотоординського хана Батия, з яким в нього встановилися добрі відносини, а далі – у столицю Монгольської імперії Каракорум, де отримав ярлик на київський великокнязівський стіл. У той час розорений монголами Київ занепав. Тому Київ не становив великого інтересу для Олександра Невського. Цього можновладця більше цікавило потужне Володимиро-Суздальське князівство. Проте останнє монгольські правителі віддали його молодшому братові Андрієві.

У 1252 році Олександр Невський почав боротьбу з Андрієм за Володимир-Суздальський. Схоже, він спирався на хана Батия. Багатотисячне монгольське військо, так звана «Неврюєва рать», розбила війська володимирсько-суздальського князя Андрія та його брата, тверського князя Ярослава. Андрій змушений був втекти до Швеції. А володимирсько-суздальський князівський престол зайняв Олександр Невський. Це, а не битва на Неві або Чудському озері, стало головним моментом у його політичній біографії.

Закріпившись у Володимирі-Суздальському, Олександр Невський утримав за собою й Новгород. Він дозволив монголам провести перепис населення Володимиро-Суздальського й Новгородського князівств і обкласти їх важкою даниною.

Олександр Невський брав участь у політичній боротьбі, яка велася в Монгольській імперії між нащадками Чингізхана. У 1262 році він підтримав золотоординського хана Берке, який вступив у протистояння з іншими чингізидами. Щоб обговорити координацію своїх із ним дій, князь поїхав до цього хана. Повертаючись із Золотої Орди, Олександр Невський важко захворів й помер у Городці на Волзі. Перед смертю він прийняв чернечу схиму, отримавши ім'я Олексій.

Навіть російські історики не завжди однозначно трактують діяльність цього можновладця. Звісно, є такі, які глорифікують його антизахідництво, акцентуючи увагу на битвах на Неві й Чудському озері. Але є й такі, які негативно оцінюють золотоординську орієнтацію князя. Вказують на те, що саме він дозволив монголам обкласти податками населення Русі, фактично підпорядкувавши Золотій Орді Новгородську землю, яка так і не була завойована монголами.

Щодо духовних подвигів Олександра Невського, то про такі в сучасних йому документах не йдеться. Прийняття ж схими перед смертю – це була поширена практика серед тогочасних руських можновладців. І в цьому він був далеко не одиноким.

Олександр Невський і політичне православ’я

Олександра Невського можна вважати яскравим символом російського політичного православ’я та російської пропаганди. Його канонізували, зачисливши до лику благовірних, через тривалий період після смерті – це сталося в 1547 році на соборі в Москві. До речі, тодішнє московське православ’я фактично вважалося неканонічним, адже московські митрополити висвячувалися без згоди Вселенського патріархату. При цьому воно не мало права на автокефалію.

Також треба розуміти, що тодішні московські митрополити залежали від верховних правителів Московії. У той час тут правив такий відомий цар, як Іван Грозний. Зрозуміло, що канонізація Олександра Невського відбулася не без його вказівки. Для чого вона була потрібна йому? Олександра Невського трактували як предтечу династії московських князів. Тому його канонізація піднімала престиж цієї династії.

Пізніше канонізованого Олександра Невського вирішив використати Петро І. У Петербурзі за його повелінням був заснований Олександро-Невський монастир, який пізніше став лаврою.

Гравюра ХІХ століття. Петро І перевозить мощі Олександра Невського до Санкт-Петербургу

Заснування такого монастиря в столиці Російської імперії мало політичний символізм. Адже Петро І воював зі шведами. А Олександр Невський саме в районі Петербургу розгромив шведів. То в цьому місті й потрібно було поставити монастир, який став одним із найбільших і найавторитетніших монастирів Росії. Сам же Олександр Невський вважався небесним покровителем Петербургу.

У Російській імперії тривалий час, з 1725 по 1917 рік, навіть існувала державна нагорода – Орден Святого Олександра Невського. Ім’я ж цього канонізованого князя активно використовувала російська пропаганда під час Першої світової війни. Акцент, зокрема, робився на тому, що князь воював із німецькими рицарями й переміг їх. А раз так, то під покровительством Олександра Невського російські воїни переможуть німців та їхніх союзників.

Ім’я Олександра Невського (правда, не як святого, а як князя-полководця) використовувала також радянська пропаганда за сталінських часів. У 1938 році в Радянському Союзу був знятий художній кінофільм «Олександр Невський», присвячений битві на Чудському озері (режисер – Сергій Ейзенштейн). У той час радянське керівництво готувалося до війни на Заході. Тому такий антизахідний пропагандистський фільм був якраз до речі.

Микола Черкасов у ролі Олександра Невського в радянському фільмі Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» (1938 рік)

Однак у 1939 році Гітлер та Сталін тимчасово пішли на примирення, поділивши деякі землі Центральної й Східної Європи. Та все ж під час німецько-радянської війни 1941–1945 років фільм «Олександр Невський» працював на повну. А в 1942 році в Радянському Союзі навіть був заснований орден Олександра Невського. Сучасна Росія також має таку державну нагороду.

Радянський орден Олександра Невського, заснований у 1942 році

Ім’я Олександра Невського і як святого, і як князя-полководця використовує також сучасна російська пропаганда. Зокрема, в Росії було знято кілька фільмів про цього діяча. Під час реальної російсько-української війни, в 2016 році Олександра Невського було проголошено покровителем сухопутних військ Російської Федерації.

Президент Росії Володимир Путін (ліворуч) і лідер Комуністичної партії Росії Геннадій Зюганов, якого Путін нагородив орденом Олександра Невського. Москва, 31 липня 2014 року

Плакат російських комуністів з нагоди 800-річчя Олександра Невського

Не дивно, що 800-ліття з дня народження Олександра Невського було відзначено в Росії на високому рівні. Так, у Псковській області, на березі Чудського озера, був відкритий меморіальний комплекс «Князь Олександр Невський з дружиною». На відкриття прибув сам президент Росії Володимир Путін та Московський патріарх Кирило.

Президент Росії Володимир Путін виступає на церемонії відкриття пам'ятника Олександру Невському. Село Самолва, неподалік Пскова, 11 вересня 2021 року

Президент Росії Володимир Путін (на передньому плані праворуч) і Московський патріарх Кирило на церемонії відкриття пам'ятника Олександру Невському. Село Самолва, неподалік Пскова, 11 вересня 2021 року

Святкування цього ювілею мало помітні антизахідні акценти. Адже Росія зараз знову опинилася у стані протистояння із країнами НАТО. І тут символічний образ антизахідника-князя якраз до речі.

Президент Росії Володимир Путін нагороджує орденом Олександра Невського головного редактора телеканалу RT Маргариту Симонян. Москва, 23 травня 2019 року. У січні 2021 року Маргарита Симонян відвідала окупований Донецьк, де на форумі «Русский Донбас» закликала: «Россия, матушка, забери Донбасс домой!»

Ось і виникає питання, а для чого Україні антизахідник Олександр Невський? Адже Україна, попри немалі проблеми з Росією, врешті взяла курс на євроінтеграцію. А насадження культу цього святого, яке здійснює РПЦвУ, якраз і здійснюється всупереч цьому курсу.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода