Юлія Лаврук
Більше 120-ти тисяч кримінальних справ щодо воєнних злочинів РФ в Україні розслідують українські правоохоронці. Такі дані прокуратури. За цією статистикою – десятки тисяч обірваних та поламаних життів. Кожна історія має бути детально досліджена і задокументована.
Правда про звірства російських військових в Україні має бути донесена світу, а винні – рано чи пізно – мають понести покарання. Саме такими мотивами керуються українські журналісти, які ще донедавна не мали досвіду розслідувань воєнних злочинів, але з повномасштабним вторгненням Росії в Україну почали збирати свідчення катувань, зґвалтувань і вбивств цивільних українців російськими загарбниками, досліджувати викрадення українських дітей для депортації в РФ, та за допомогою своїх розслідувальних навичок встановлювати причетних до цих злочинів.
Під час другої конференції Bucha Journalism Conference 2024 українські розслідувачки із чотирьох редакцій поділились досвідом підготовки фільмів та цю тему.
Документальний фільм «Діти для Путіна» досліджує механізм та системність депортації дітей із Маріуполя у Росію. Російські військові депортували дітей під виглядом евакуації або надання медичної допомоги, не намагаючись з'ясувати, де їхні батьки чи опікуни, розповіла авторка фільму Олеся Біда. Фільм став першим проєктом новоствореного відділу розслідувань воєнних злочинів видання Kyiv Independent, який розпочав свою роботу у березні 2023 року.
Депортація дітей із Маріуполя
«На той момент ще не було ордеру на арешт Марії Львової-Бєлової (уповноважена президента РФ з прав дитини – ред.), і повідомлення в медіа про депортацію були дуже розмитими. Ми бачили, що ця тема була не дуже популярною, але відчували потребу розповісти про це для іноземної аудиторії. Коли видали ордер на арешт, все дуже різко змінилося, і багато редакцій почали працювати з цією темою, що змусило нас скоротити терміни виробництва. Ми зробили цей фільм за 4,5 місяці», – розповіла Олеся Біда.
Олеся Біда
«Ми отримали список із 31-єю дитиною. Це був список, який включав одну дитину, яку Марія Львова-Бєлова (Уповноважена при Президентові Російської Федерації з прав дитини – ред.) взяла під опіку. Вона часто згадувала про цих дітей із Маріуполя, заявляючи, що вивезла їх до Росії, щоб вони відпочили і подихали повітрям», – зазначила Олеся Біда.
Це й же документ ліг в основу іншого журналістського розслідування авторства журналістів Радіо Свобода – фільм «Список 31».
«Ми простежували системність того, хто потрапив до групи депортованих дітей. Це були діти, які жили в Маріуполі або на окупованих територіях. Частина дітей була з однієї сім'ї, інші перебували тривалий час в різних інтернатних закладах. Вони були депортовані під виглядом оздоровлення та медичних потреб до Росії», – підкреслила журналістка Kyiv Independent під час виступу на конференції.
Вона також розповіла про труднощі з отриманням достовірної інформації про дітей та відсутність відповідей на запити до офіційних органів.
Ми офіційно говоримо про те, що Україна розшукує приблизно 20 000 депортованих дітейОлеся Біда
«Ми офіційно говоримо про те, що Україна розшукує приблизно 20 000 депортованих дітей, але ми не маємо доступу до того, щоб дізнатися, хто саме ці діти: з яких вони міст, скільки їм років, чи мають вони батьків, родичів, опікунів, тобто будь-кого на території України», – зазначила журналістка.
«На кожному етапі, коли ми намагалися дізнатися якусь інформацію, зверталися до офіційних осіб, ми розуміли, що у них значно менше інформації, ніж у нас. Є портал «Діти війни», куди ми можемо ввести ім'я, прізвище, по-батькові дитини і подивитися, чи є ця дитина в базі депортованих чи ні. Коли ми почали перевіряти дітей зі списку з цією базою, частини дітей не було там, хоча цей список був не лише в нас. Ми знали, що він є в деяких громадських діячів, представників офіційних органів, але дітей ніхто не вносив до цієї бази», – розповіла Олеся. І додала, що видання не отримало від української влади відповідей по суті на свої інформаційні запити.
«Офісом Омбудсмена, в Офіс Президента, в Міністерство соціальної політики, в Міністерство реінтеграції – це все було відписки, це все було перекидання від одного міністерства на інше», – розповіла журналістка.
Коли команда почала дзвонити родичам дітей з Маріуполя, вони стикалися з багатьма труднощами. «Фактично у всіх випадках це були або недійсні номери, або номери були поза зоною, або цей номер належав вже комусь іншому. Люди могли евакуюватися з Маріуполя без телефонів або могли загинути в Маріуполі чи бути депортованими, як і ці діти. В одному випадку нам вдалося зателефонувати сім'ї, яка через рік після депортації дитини на територію Росії не знала, де вона знаходиться», – поділилася Олеся.
Ця інформація була передана волонтерам і правоохоронцям, які працюють над поверненням дітей. «Ми вирішили її не включати до нашого фільму, оскільки було важливішим повернення дитини, ніж висвітлення цієї історії у медіа», – підкреслила вона.
Сексуальне насильство над чоловіками
Документальний фільм «Він теж» висвітлює історії чотирьох чоловіків, які зазнали сексуального насильства під час окупації Херсонщини. Цей фільм від команди «Слідство.інфо» проливає світло на прихований аспект війни, який часто залишається поза увагою.
«Сексуальне насильство – дуже тригерна тема в українському суспільстві. Ми пам'ятаємо реакцію людей після деокупації Бучі у 2022 році, коли почали з'являтися історії про зґвалтованих жінок. Щодо чоловіків – це ще більш збочений вид злочину. У нашому суспільстві чоловікам звичніше мовчати, вони не мають права плакати, і вони мають просто пережити це в собі і нікому не розповідати, незважаючи на те, що з ними сталося», – розповіла авторка фільму Яна Корнійчук, журналістка зі «Слідства.інфо».
Яна Корнійчук
Чотири чоловіки наважилися розповісти виданню про свій досвід утримання у херсонських катівнях під час окупації Херсона.
«Олега ґвалтували, до інших чоловіків застосовували електричний струм до геніталій, їм погрожували зґвалтуванням, але у випадку Олега це було найжахливішим. Його відпустили лише після того, як дружина заплатила 100 тисяч гривень окупантам», – розповіла журналістка.
«Це була система, коли чоловіків брали до катівні, а потім, щоб змусити говорити або примусити до чогось, застосовували сексуальне насильство», – сказала Яна Корнійчук.
Після звільнення, Олег створив групу підтримки у Херсоні для людей, які пережили сексуальне насильство.
«Вони збираються в певний день тижня для психотерапії. Під час показу фільму в Херсоні до мене підійшов чоловік, який також пережив насильство і попросив контакт Олега. Через тиждень вони зустрілися, і це допомогло йому. Це те, заради чого ми зробили цей фільм – щоб люди не боялися говорити про свій досвід і розуміли, що вони не винні», – підкреслила Яна Корнійчук.
Залучення міжнародної підтримки та адвокація – важливий аспект роботи авторів фільму після його виходу.
«Моменти з фільму показували у Нью-Йорку на спеціалізованій події про сексуальне насильство проти чоловіків, на панелі були присутні генпрокурор Костін та представники міжнародної спільноти. Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України просив відео для показу в ЄСПЛ. Ми бачимо зацікавленість у фільмі і продовжуємо працювати над його розповсюдженням для документування воєнних злочинів і адвокації на міжнародному рівні», – підсумувала журналістка.
Розслідування катувань у Балаклії
Розслідування «Секретна флешка окупантів» авторства журналістів «Схем» (Радіо Свобода), висвітлює жорстоке поводження російських військових із цивільними під час окупації цього міста на Харківщині. Фільм розповідає про катування місцевих жителів. Автори наводять докази та поіменно ідентифікують причетних.
Про те, як збирали матеріали для розслідування розповіла журналістка Валерія Єгошина, яка разом з Кірою Толстяковою вирушила на Харківщину одразу після деокупації.
Фільм розповідає про два конкретні випадки катувань у Балаклії.
«Це два наші герої. Старший чоловік, якого катували у поліцейському відділку у Балаклії. Його завели в кабінет, кинули на підлогу, наступили на обличчя, переламали зуби. Його протримали деякий час в катівні. Він записував щоденник. Другого чоловіка змушували показувати «ластівку», пристібували кайданками і в такій позі били палицею по ребрах, в район серця. Він і до того мав проблеми з серцем», – розповіла авторка Валерія Єгошина.
Валерія Єгошина
Після збору цих свідчень журналісти намагалися зрозуміти, як продовжувати розслідування, щоб встановити винних.
«Ми мали знайти людей, які катували цих чоловіків, але спершу не розуміли, як. Їхні прикмети можна було підігнати під будь-якого солдата російської армії. Тому ми повертались в Балаклію кілька разів», – зазначила журналістка.
Ми ідентифікували п'ять людей, яких нагородили за «роботу з цивільним населенням»Валерія Єгошина
Розслідування стало можливим завдяки російській флешці, яку забув один із заступників командира з політичної роботи під час відступу з Харківщини. «Схеми» отримали доступ до носія.
«На флешці було кілька сотень списків на нагородження російських військових за окупацію Балаклії. Один з нагороджених – «секретчик» 11-го армійського корпусу, який і забув флешку», – розповіла Єгошина.
«Ми ідентифікували п'ять людей, яких нагородили за «роботу з цивільним населенням». Одним з них був полковник Кліманов, політрук у російській армії, нагороджений «за виявлення націоналістичних настроїв». Інший – співробітник ФСБ Павло Каширський», – каже Валерія Єгошина.
Після публікації журналістського розслідування українські правоохоронці відкрили кримінальне провадження по знайдених журналістами фактах.
«Місцеві мешканці Балаклії почали активно телефонувати в прокуратуру і впізнавали Каширського. П'ятеро людей підтвердили, що це він», – розповіла Валерія Єгошина.
І додає – на жаль, один з постраждалих, Геннадій Невьодров, якого російські військові катували у позі «ластівки», не встиг дати свої покази щодо опізнаного журналістами працівника ФСБ Каширського. Тортури у підвалі сильно підірвали його здоров’я – він помер незадовго до виходу розслідування.
Воєнні злочини у Ягідному
Розслідування воєнних злочинів у селі Ягідне Чернігівської області розкриває жорстокість та нелюдські умови, у яких російські військові утримували місцевих жителів під час окупації. Документальний фільм «Суспільного» розповідає про катування, знущання та використання цивільних як живого щита.
Село Ягідне, розташоване за 20 км від Чернігова, було в окупації до кінця березня 2022 року. Російські військові зібрали всіх жителів і утримували їх у підвалі школи.
«У підвалі було 366 людей на 198 квадратних метрів, тобто менше одного квадратного метра на людину. Спали лежачи лише діти, всі інші були змушені сидіти. Через це 10 людей похилого віку померли від нелюдських умов. Це було жорстоке поводження з цивільними, використання їх як живого щита», – розповіла Алла Садовник, журналістка Суспільного.
Алла Садовник
Журналісти приїхали до Ягідного у липні 2022 року. «Чернігівські правоохоронці вже проводили розслідування, було відкрито кримінальне провадження і оголошено підозри кільком тувинцям з 55-ї бригади. Але ми з'ясували, що тувинці не утримували людей у підвалі, вони виконували вказівки людей слов'янської зовнішності», – розповіла журналістка.
Валерій Польгуй, один з основних свідків у розслідуванні, був делегований як сільський депутат для комунікації з російськими офіцерами.
«Він запам'ятав російських офіцерів, таких як Андрій Тимошенков, «Кльон» і «Павук». «Павук» був старший за званням і віком, але менш взаємодіяв з цивільними. «Кльон» був молодший, жорстокий, і безпосередньо віддавав вказівки. Коли до нього зверталися з проханнями, він казав: «Хай вмирає, це війна», – розповіла Алла Садовник.
У жовтні 2022 року команда випустила фільм «Щоденник вцілілої», заснований на свідченнях жителів Ягідного та щоденнику Ольги Меняйло, яка потайки записувала спогади під час окупації.
«Ми назвали 228-й полк відповідальним за утримання людей, але відчували, що не до кінця виконали роботу, оскільки не ідентифікували «Кльона» і «Павука», – зазначила журналістка.
Зачіпки з'явилися завдяки російській пропагандистській співачці Юлії Чичеріній.
«У лютому 2023 року вона виступала перед російськими окупантами, і на одному з відео ягіднянці впізнали Кльона. Ми мали зображення Кльона», – розповіла Алла Садовник.
«Це був Соловов Семен Олександрович, капітан з артилерійського дивізіону в 228-му полку», – розповіла Алла Садовник.
Журналістка підкреслила, що вся зібрана інформація була передана правоохоронцям. «Йому оголосили про підозру, і обвинувальний акт готується до передачі до суду», – зазначила вона.
- Україна наразі розслідує понад 120 тисяч воєнних злочинів, скоєних військовослужбовцями РФ під час широкомасштабної війни
- У документуванні та розслідуванні воєнних злочинів Росії проти народу України беруть участь журналісти і міжнародні організації.