Радіо Свобода продовжує публікувати розповіді нащадків родин розкуркулених у рамках проєкту «Розкуркулення: як сталінський режим нищив українське вільне селянство». Проєкт реалізовується спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Цього разу – свідчення про сталінський терор проти українського селянства на Дніпропетровщині, Житомирщині і Вінниччині.
Розкуркулювачі. Донеччина. 1932 рік. Автор зйомки: М.Н. Железняк. ЦДКФФА України імені С. Пшеничного /// 4-017922 ЦДКФФА України ім. С.Г. Пшеничного
Від: Олександр Єрещенко
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Репресовані, розкуркулені
ГУЛАГ
Від: Anna Rachmaninova
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення. Голодомор
Мама моєї мами – моя бабуня, Мельничук Параскева Василівна 1898 р.н. проживали з чоловіком Андреєм Панасовичем і 5-ма дітьми в селі Рожепи Жмеринського району Вінницької області.
Були небідні, бо важко працювали і все мали.
Прийшли більшовики і все забрали: збіжжя, корову, свиней, птаство, вівці і все з хати. Навіть весільні бинди (стрічки – ред.).
Усе позабирали і почався голод.
Біда прийшла страшна. Дідо пішли працювали на МТС, то змащували руки солідолом (густе мастило, суміш мінерального масла й кальцієвого мила – ред.), а вдома зчищали його, і на ньому бабуня смажили млинці з лободи. Їли через силу.
Моя мама до смерті не переносила запах солідолу.
Одного разу дідо принесли в кишені, у підвернутих рукавах і штанах, трохи гороху. Дали дітям трішки, а решту сховали. Та десятирічний Іванко підглянув, де схованка, заліз туди і з'їв весь горох за раз. До ранку дитина у страшних муках померла.
Та й інші не вижили б всі, якби не пес Рябко.
Тоді у селі всіх собак і котів поїли, а вони свого Рябка ховали в шопі (хлів – ред.) і випускали вночі.
Рябко кожну ніч полював якусь дичину – то ховраха, а то навіть і зайця... Половину з'їдав сам, а половину приносив вдосвіта до хати. Варили з того якусь юшку і так дожили до першої зелені в лісі.
Ще бабуня розповідали, що одна жінка, звали Ксеня, задушила хлопчика 11-ти років, і ним годувала інших четверо діток. Про це довідалися сусіди, викопали за кілька кілометрів від села в полі могилу і заставили нести рештки дитини на плечах до могили. Доки мати дійшла до місця – збожеволіла.
Мої бабця вже після Голодомору трохи не померли, бо не могли нічого їсти – все віддавали дітям і чоловікові. То дідо силоміць її годували.
У селі вимерло дуже багато сімей. Бабуня називали прізвища, але я вже забула. Пам'ятаю Шийко і Лобода.
Бабця ніколи крихти не викидала – збирала з столу і їла. А, боронь Боже, падав кусень хліба долу, то піднімала його, цілувала його і сварила нас, щоб шанували хліб, бо є хліб – є життя.
«Труп загиблого від голоду на вулиці» (авторський підпис). Харків, 1933 рік. У правому верхньому куті фото можна побачити табличку із російськомовною назвою вулиці ‒ «Криничный переулок». Ця вуличка відома ще з 1870 року. Її назва походить від джерела (криниці) Свято-Пантелеймонівської церкви. Провулок був забудований переважно приватними одно-двоповерховими будинками. «Криничний провулок», довжиною лише 140 метрів, досі існує у центрі Харкова. Фото Александра Вінербергера. Публікується вперше в оригінальному вигляді. Надано власником авторських прав Самарою Пірс
Від: Petya Pet
Кому: Radiosvoboda@rferl.org
Тема: Розкуркулення
Бабуся моя врятувала діду життя, бо возила йому сушений пасльон, який не знайшли на горищі чекісти. Дякуючи цьому він не помер від виснаження.
А от їхня маленька донька – померла у голод.
Потім почалася війна і діда відправили на фронт – «змивати кров’ю» так звані «злочини проти комуністичної системи».
Тільки після війни з діда зняли всі звинувачення.
Так звані «стройки века» – колосальні «гідропроєкти» СРСР були зведені ручною працею мільйонів репресованих – розкуркулених і засуджених за політичними статтями. Будівництво Біломорсько-Балтійського каналу. ГУЛАГ
Якщо ваш рід розкуркулили – розкажіть нам про це.
Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Пишіть на адресу: Radiosvoboda@rferl.org
