11 серпня Одеса прощалася із художником Олександром Ройтбурдом – в Одеському художньому музеї обіцяють провести виставку його пам’яті, а в харківському видавництві – видати збірку спогадів про нього. Ройтбурд залишив завіт, говорять друзі, після нього музей вже не буде таким, як раніше.
Прощання з художником відбувалась на подвір’ї Одеського художнього музею. Домовину поставили біля одного з останніх автопортретів художника – в образі П’єро. Попрощатись із художником прийшли члени його родини, старі друзі, одеські художники та митці, історики і політики, журналісти і колеги. Серед присутніх були й політики – покласти квіти прийшли одеський міський голова Геннадій Труханов, голова Одеської обласної державної адміністрації Сергій Гриневецький і п'ятий президент України Петро Порошенко.
Наше спілкування було суцільним яскравим моментом, говорить старий друг Ройтбурда, священник Олександр Чумаков. Сьогодні художник не помер, він просто змінив свою форму існування тут, додає священник. Нащадки мають зберігати його досягнення, наполягає отець Олександр.
«Це завіт від Ройтбурда для Одеси і для України. Свого часу я турбувався про безпритульних дітей, не через те, що в мене був сентимент до дітей, а тому що ми люди, отже ми зобов’язані були для них щось зробити. Так само й тут – ми люди і ми зобов’язані щось зробити. Ройтбурд першим кинувся на амбразуру і зробив зі своєю командою те, що вважалось неможливим. І тепер черга за нами – утримати і зберегти його завіт і стан того, що залишилось від Одеси. І відродити?», – говорить отець Олександр.
Отець Олександр Чумаков
Ройтбурд зробив для свого міста і своєї країни значно більше, аніж мав можливостей, говорить завідувач наукового відділу Одеського художнього музею Кирило Ліпатов. Він хотів, щоб Одеський художній музей отримав рівень українського національного музею. Як художник Олександр Ройтбурд сформував художню мову українського й одеського мистецтва 1990-х і 2000-х років, додав Ліпатов.
«Саша був дуже складною, для когось суперечливою фігурою із гострим розумом, чудовим гумором і великим серцем. В цього музею було три великих директори, кожен із котрих залишив свій музей – це Киріак Костанді, Цвіль Емсьский-Могілевський і Олександр Ройтбурд. Після них музей не був схожий на попередній. Навіть в останні години Саша обговорював зі мною майбутнє музею», – говорить працівник музею. Як стало відомо тільки зараз, Ройтбурд повністю віддав свій депутатський фонд на закупівлі для музею – це 3,5 мільйона гривень.
В майбутньому в музеї відбудеться виставка Ройтбурда – сам директор був проти цього та навіть не хотів дарувати свої картини в фонд музею, але, звісно, тепер така виставка буде проходити, наголосив Ліпатов.
Втрачає не місто, а втрачають люди, що тут живуть, відповідає на запитання Радіо Свобода про те, що втратила Одеса зі смертю Ройтбурда, поет Борис Херсонський.
Борис Херсонський
«Ось музей, якому він віддав останні роки життя, і він залишиться таким самим. А ми, які його знали і любили, вже не будемо такими, як були. Це не перша втрата, але може крім найближчих родичів, найтяжча. Я пам’ятаю мітинги на його підтримку – приходило приблизно стільки ж людей, і ті самі люди, напевно, що прийшли попрощатись», – говорить він.
Ройтбурд не піде в небуття, допоки живі люди, що його пам’ятають, вважає Херсонський. «Звісно, більш продуктивного, провокативного і цілеспрямованого, впертого художника я просто не знаю», – додав Херсонський.
Проститись із Ройтбурдом приїхав директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький. Він розповів про одну з ідей Олександра Ройтбурда та пообіцяв видати книжку про художника. У великих містах Ройтбурд пропонував розставити величезні портрети видатних українців – це жива ідея, з нею можна працювати, наголосив видавник.
«Я звертаюсь до всіх присутніх, які знали Сашу і які можуть про це написати. Ми готові видати книгу спогадів про Ройтбурда, яка має бути в тих, хто його пам’ятає та любить», – заявив Красовицький.
Олександр Ройтбурд запам’ятався з різних боків, перш за все як організатор, говорить Радіо Свобода історик Віктор Савченко.
«Він організовував не тільки музей, але й художнє життя Одеси у другій половині дев'яностих років та у двотисячних. Була велика кількість інституцій, і навколо Ройтбурда гуртувалось 20-30 художників, які стали значимими для України – той же Ігор Гусєв, той же Вадим Бондеро та інші. І, звісно, його друга якість – це художник, який створив свій стиль, який неможливо ні з чим сплутати. І, звісно, третій його бік – він намагався аморфну масу одеситів повернути на шлях підтримки України», – вважає Савченко. Окрему шану, на думку історика, Ройтбурд заслуговує саме за проукраїнськість – таких в Одесі не так багато.
Свій художній шлях Ройтбурд розпочав у 1970–1980 роки в Одесі, але якісно новий етап у його творчості розпочався з київської виставки «Молодість країни» в 1987 році, пишуть спеціалісти. Звідти розпочався художній рух «українського трансавангарду», який Ройтбурд переніс і до Одеси.
У 1990-ті роки він фактично вибудував мистецьку «інфраструктуру». Разом із одеським мистецтвознавцем Михайлом Рашковецьким він створив асоціацію «Нове мистецтво», курував пілотні артпрограми фонду «Відродження», брав активну участь у центрі сучасного мистецтва «ТИРС», працював над запуском «Центру сучасного мистецтва Сороса в Одесі».
Саме тоді він захопився відеоартом і створив кілька робіт, одну з яких, «Психоделічне вторгнення броненосця «Потьомкін» у тавтологічний галюциноз Сергія Ейзенштейна», відібрали для участі в основній програмі Венеційської бієнале (2001) і придбали до колекції Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва (МОМА).
Олександр Ройтбурд брав участь у Революції гідності у 2014 році, був куратором післяреволюційної виставки «Кодекс Межигір’я». Його роботи неодноразово ставали частиною експозицій виставок про сучасне українське мистецтво – у Мистецькому арсеналі, PinchukArtCentre та інших інституційних артустановах.