Уродженець Якутська Владислав Аммосов більше 15 років будував кар’єру у російському війську та спецслужбах.
Пройшов російсько-чеченські війни, шлях від рядового солдата до офіцера Головного управління Генштабу ЗС РФ (це офіційна назва «Головного розвідувального управління» Росії), навчався «знищувати цілі країни» у кількох тамтешніх найпрестижніших військових вишах, і не приховує – був «імперцем».
То чому вирішив воювати проти своїх же співгромадян та стати на захист України?
Та які завдання фаховий розвідник може виконувати на фронті й поза ним? Інтерв’ю Радіо Свобода.
Він готовий зробити те, що у розвідці робити не прийнято.
Публічно назвати своє ім’я, звання, місця навчання, роботи та служби.
Ба більше, згадує і своїх колишніх однокурсників чи колег із «головного розвідувального управління» ЗС РФ, які нині можуть бути з «полковницькими погонами».
«Деякі вже знайшли мене, таврували – але хочу сказати, вони служать проти народу. Країни (РФ – ред.), якій я присягав, якій вони присягали – вже нема. Є путінська хунта, яка нині нищить і український, і свій народ. Це підла війна, яка рано чи пізно закінчиться, і кожен, хто у ній брав участь – відповість», – каже Владислав.
Він демонструє свої посвідчення офіцера запасу Збройних сил Росії, паспорт і військовий квиток, де списані одразу кілька сторінок.
«Зазвичай його у всіх забирають. Але мені його залишили на згадку. Вже надто він незвичайний. Ну, тому що я починав як снайпер, потім (написано – ред.) курсант, розвідник, старший стрілець, знову курсант, ще раз курсант, ну і там звання, нагороди. Та й список зброї – такого, напевно, ще у жодного солдата не було в російській армії. СВД (снайперська ґвинтівка – ред.), гранатомет, кулемет: всю стрілецькою зброю, яка є (була на момент служби Владислава – ред.) на озброєнні російської армії – я опанував»
Середмістя Києва, де ми пишемо інтерв’ю, Владислав бачить вперше за кілька місяців життя в Україні. Тож на Михайлівській площі він щонайменше 15 хвилин вдивляється у знищену російську військову техніку:
«Ці хлопці в принципі не розуміли, за що вони гинуть.
Радість, що вони не дійшли сюди. Що ми зараз вільно стоїмо, і в принципі бачимо тут чудове квітуче місто. І водночас жаль, шо ці хлопці (російські військові – ред.), які були у цій техніці, вони могли б жити, радіти життю», – якби, додає Аммосов, «Росія була нормальною країною»
– Нині Ви готові стріляти у своїх співгромадян?
– Я вже був готовий стріляти давно. Ще коли був у Росії, важко було дивитися, як людей б'ють, людей саджають за ґрати. У мене було бажання: ну невже ми не можемо зібратися і дати відсіч цій «шушері»?
(Мається на увазі російське військово-політичне керівництво та силовики – ред.)
При цьому, під час Першої чеченської війни Аммосов добровільно пішов в армію. Відслуживши – вчився у Московському вищому військовому командному училищі та Військовій академії ракетних військ стратегічного призначення, але тільки до 4 курсу.
«У мені завжди було сильне бажання стати не піджаком із громадянського вишу, а саме військовим офіцером. Тож я вирішив, що моє місце у Чечні», – зауважує Владислав.
Так він потрапив вже на Другу чеченську війну.
– У мене було внутрішнє переконання, що я маю займатися гідною справою. Батьківщину захищати.
– Але ж Ваша батьківщина – це Республіка Саха. А Чечня тут до чого?
– Я продукт Радянського союзу. Я ж кажу, я був «імперцем».
Ця війна (російсько-чеченська – ред.) мене протверезила. Я був під впливом пропаганди. Думав, там реально бандити, але бачив простих людей і бачив за що вони воюють. Це була війна народу за свободу», – додає Аммосов. Зауважує: сумління у нього перед чеченцями – чисте.
«Росія не шкодує нікого. І насамперед своїх. Виконання завдання за будь-яку ціну – нівелює все. Твоє життя – чужі життя. [...] Бачив, як працюють каральні загони. Ми думали, це бандити прийшли в село, а дивимося – це спецназ проводить жорстку «зачистку». Нас зупиняють, щоб ми не втручалися. І потім приходить із цього села людина, розповідає, що (російські спецназівці – ред.) всіх чоловіків (чеченців – ред). забрали, і зажадали від місцевих скільки-то комплектів одягу, скільки-то комплектів зброї, інакше ці чоловіки не повернуться. Для мене, вчорашнього курсанта – це було дико».
Та найбільший шок Владислава під час першого військового досвіду – поведінка російських офіцерів.
«Мене увесь час навчали: офіцери – найкращі люди країни. А тут – ми на 10 добу їх виводимо із запою. Серед них є ті, що просто зливали всіх; серед них є ті, які продавали зброю, серед них є ті, які просто нас зраджували і відправляли на забій».
На наступне питання, чи під час російсько-української війни російський офіцерський склад став іншим, Владислав відповідає зі сміхом:
«Стало гірше!».
Під час прогулянки він періодично дослухається до мови перехожих киян, адже дехто розмовляє російською.
– Ви вірили російським медіа, що в Україні за російську мову вас можуть побити, наприклад?
– Та ні звичайно. І я більше знаю, що за якутську мову в Росії можна «відхопити».
– Чому?
– Нині будь-який росіянин у Москві чи Санкт-Петербурзі може «пред'явити» за те, що спілкуєтеся якутською мовою. Розмовляйте російською.
Уявляєте, який буде градус ненависті після розпаду Росії? Люди згадають сторічні історії, двохсотрічні історії.
І коли називають фашистською державою Україну – я дуже сильно починаю сміятися, бо більш фашистської держави, ніж Росія – нема.
– А яке ставлення загалом, скажімо, жителів Москви до Вас, як до уродженця Якутії?
– Я зараз перебуваю в Україні, у мене ще жодного разу не запитували паспорт, мене ще жодного разу не зупиняли поліцейські.
Ставлення – як до людини другого сорту
А варто мені приїхати в Москву, і пройти до станції метро, як мене одразу зупинять.
Мене, як «нерусского» рятувало тільки посвідчення офіцера.
Ставлення – як до людини другого сорту.
– Знаю від своїх джерел, що Ви не просто бойовий офіцер, у вас ще й математична освіта, так, є?
– Я можна сказати, був найкращим завжди в армії. Тому й мене забрали до ГРУ (Головного управління Генштабу ЗС РФ – ред.) ы довірили таке відповідальне завдання – «знищувати цілі країни».
– Яким чином?
– За допомогою математичного моделювання знаходимо вразливі точки в економіці певної країни. І просто знищуємо її економіку.
Наприклад, ефект метелика, ефект малих впливів – можемо клацнути пальцями, і десь там на іншому кінці світу вимкнеться світло.
Я навчався на інженера-балістика – це вже розрахунок траєкторії міжконтинентально-балістичних ракет, розрахунок траєкторії супутників.
За допомогою математичного моделювання знаходимо вразливі точки в економіці певної країни. І просто знищуємо її економіку
З моєї області саме ці удари (яких зазнає інфраструктура України – ред.) крилатими ракетами, удари шахедами.
Намагаються вони (російський генштаб – ред.) багато, але оскільки загальний стан армії вже ніякий – у них погано виходить.
Удар по електропідстанціях це не просто так.
Маленька крилата ракета або маленький шахед не може завдати великої шкоди підстанції. Але та енергія, яка в ній є, яка протікає в даний момент її дротами, розносить цю підстанцію вщент.
Так само можна знайти слабке місце у будь-якій складній технічній системі.
А у нинішні часи – немає електроенергії, немає життя.
Тобто навіть просто вимкнення у всіх смартфонів на кілька годин – вже доволі сильний вплив на економіку.
– Ви, за даними моїх джерел, ще й колишній науковий співробітник російських військових вишів; а не лише офіцер з понад десятиліттям військового досвіду. Звідси питання: чи Росія, як держава, подбала про ваш добробут?
– (Сміється – ред.) У тому й річ, що коли всі звільнялися з армії, саме з матеріальних причин, я тримався до останнього. Тому що для мене це була не просто служба.
Ми стали рабами цієї системи, яку створив Путін та його кліка
Є така професія – захищати батьківщину.
Але я зрозумів, що ми стали рабами цієї системи, яку створив Путін та його кліка. І тому іншого варіанту, як звільниться – у мене не було.
– А ви ще працювали у ГРУ, коли почалася окупація Криму Росією? Потім війна на Донбасі Росії проти України?
– Ні, я служив до цього.
– Владиславе, у ваших колах кажуть: «Колишніх не буває». Хіба ні?
– Так, колишніх не буває. Тому я готовий хоч зараз у диверсійно-розвідувальній групі йти на території Росії і там знищувати ворогів.
Вороги моєї батьківщини – це ті, хто підтримує путінську владу.
– Тоді як ви відреагували на окупацію Криму Росією?
– З жалем, звісно. Якщо Росія йде на порушення міжнародних домовленостей, тим більше підписаних на такому високому рівні, то тоді все те ж саме можна застосувати і до Росії.
І все, це початок кінця Росії. Я це відразу зрозумів.
– Ви кілька років жили за кордоном, так? Тепер читаємо новини:
у Вашингтоні передають до суду справу шпигуна ГРУ – росіянина, який навчався у США, як нібито громадянин Бразилії, і потім ледь працевлаштувався до Міжнародного кримінального суду.
Тож чи є гарантії, що ви зараз в Україні не як агент під прикриттям?
– Як то кажуть, гарантій ніколи немає.
В Україні я, здається, проходив усі мислимі та немислимі перевірки
Але я сподіваюся, що своєю ніби службою, своєю роботою проти Росії, я таки заслужу довіру.
З огляду на те, що я офіцер ГРУ, в Україні я, здається, проходив усі мислимі та немислимі перевірки, і якщо я з вами розмовляю, значить, я їх пройшов.
– Як ви, до речі, потрапили до України?
– Коли почалася війна, чимало хто хотів потрапити, і я зокрема. Дзвонив до посольства України, намагався зв'язатися з легіоном «Свобода Росії». Але все безрезультатно. І ті, хто зі мною приїхав, теж намагалися. Було таке відчуття, що ніяк (не потрапити – ред.)
Але раптом з'явивлася «Громадянська рада» (В оригіналі російською «Гражданский совет»), де сказали – ми набираємо добровольців до України.
Це організація, створена у Польщі росіянами, з метою створення підрозділу, який воюватиме на боці України проти путінської влади.
– Отже, ви не сам потрапили в Україну?
– Не можу сказати, але вже дві хвилі пройшло. І вже чекаємо на третю хвилю. Бракує ліжок, скажімо так. (Сміється – ред.)
Буде «Сибирский батальйон», чи «Нерусский батальйон»
Ми вже почали створення такого підрозділу – для неросіян із Росії (в оригіналі «нерусских» – ред).
Назва найпевніше буде «Сибирский батальйон». Або «Нерусский батальйон» .
– Перед інтерв'ю з Вами почитав якутську міфологію, зокрема хто такі Айии, правильно? (Владислав виправляє вимову і киває – ред. )
Отже, чи із вашого рідного фольклору маєте певні асоціації виникають через напад Росії на Україну?
– За якутською міфологією є три світи: верхній – це світ Айии, серединний світ, де живемо ми, і нижній світ – світ Абаги.
Зараз виходить, мої співвітчизники стали слугами темних сил
Те – чим займаються мої земляки на фронті, на боці Росії, це абсолютно суперечить якутському духові, якутській культурі, скажімо так. Людина, за якутською міфологією, може називатися людиною, а не абаге, якщо вона за добро, за світле. А зараз виходить, мої співвітчизники стали слугами темних сил.
[...]Оскільки зараз у Росії справи йдуть недобре, чули напевно – якщо країна велика , то гнити буде довго. Виникнуть нові країни, проростуть нові республіки, і я сподіваюся, що на той час ми зберемо волелюбних людей і відвоюємо собі право на свободу.
Джерела Радіо Свобода у ЗСУ та українських спецслужбах підтвердили факти із розповіді Владислава Аммосова.