ЛЬВІВ ‒ У третю неділю травня в Україні ‒ День пам’яті жертв політичних репресій. Вшанування потерпілих від комуністичного режиму відбувається з 2007 року, згідно з президентським указом.
Мільйони громадян України були вбиті, кинуті у в’язниці, виселені з власних домівок на заслання, а когось скерували на примусове психіатричне лікування. Терор і репресії не оминули жодну верству українського суспільства.
До сьогодні дослідники знаходять місця поховання людей, вбитих злочинним режимом.
Нові місця поховань жертв комуністичного режиму на західних теренах України щороку виявляють фахівці пошуково-ексгумаційного центру «Доля». Торік перепоховали близько 80 людських останків, знайдених у Дрогобичі в 24 ямах. У більшості були кульові отвори, постріли працівники НКВС здійснювали переважно у потилицю.
Згідно з дослідженнями центру «Доля», ці люди були в’язнями Дрогобицької тюрми у часи сталінських репресій – у 1939–1941 і у 1944–1953 роках. Переважна більшість закатована у 1944 році. Радянські «визволителі» закатували людей тільки за те, що ті були українцями, патріотами, мали власне бачення розвитку своєї країни.
Було знайдено 24 ями з людськими рештками. Дрогобич, жовтень 2019 року
На цьому місці у Дрогобичі ще є поховання, розповів Радіо Свобода керівник центру «Доля» Святослав Шеремета. Але через масштабне вторгнення Росії на територію України роботи призупинили.
Методи діяльності московського окупанта не змінюютьсяСвятослав Шеремета
«Такі пошукові роботи потрібно продовжити. Бо ми побачили, які страшні речі відбулися в Бучі, Ірпені, Гостомелі, інших місцях, які були під московською окупацією. А це показує, що йдуть роки, десятиліття минають, а методи діяльності московського окупанта не змінюються. Чи це комуністичний тоталітарний режим, чи путінський – це репресії проти мирного населення, знищення активістів, активних людей, цивільних мешканців, які виступають проти режиму. Ми повинні проводити паралелі. І шукати місця поховання минулого і сьогодення. Плануємо долучатися до пошукових робіт із пошуку жертв теперішньої війни», ‒ каже Святослав Шеремета.
Людські останки у саду колишньої тюрми НКВС у Дрогобичі Львівської області, жовтень 2019 року
Періоди репресій
Яка загалом точна цифра жертв політичних репресій в Україні, назвати важко. Дослідники цієї тематики говорять про мільйони, що через репресії радянських каральних органів (ЧК-ОГПУ-НКВС-МГБ-КДБ) пройшли майже 10 мільйонів громадян.
Від початку 1920-х і до кінця 1980-х років більшовицько-комуністична влада в Україні ув’язнила близько півтора мільйона громадян, половина з них була українцями. Людей розстрілювали, морили голодом, утримували в жахливих умовах. Майже 3 мільйони українців виселили з рідних домівок переважно на Далекий Схід, тисячі пройшли примусове лікування в психіатричних закладах.
Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 року
2 червня 1937 року було ухвалено постанову Політбюро ЦК ВКП (б) ПБ-51/94 «Про антирадянські елементи», відповідно до якого 5 серпня 1937-го вийшов наказ НКВС СРСР №0044, а це означало початок масових репресій. За даними науковців, у час «Великого терору» у 1937–1938 роках радянська влада засудила майже 200 тисяч осіб і третину з них розстріляла. З розсекречених архівів СБУ відомо, що в Україні з 1935 по 1951 рік було розкуркулено понад 2 мільйони 800 тисяч людей.
Таких трагічних місць, як у Биківнянському лісі, де у кінці 30-х – в 40-х роках ХХ століття відбувалися масові захоронення розстріляних і закатованих громадян, по Україні знайдено сотні. Лише у ніч на 19 травня 1938 року в Києві у в’язницях НКВС розстріляли 563 людей. За даними науковців, на цьому місці поховано близько 100 тисяч осіб.
Територія масових поховань у Биківнянському лісі, що на околиці Києва
В усі періоди репресій в СРСР українці були першою мішенню, говорить історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.
Українці становили одну з головних груп серед політичних в’язнівЯрослав Грицак
«Кожен період репресій починається з репресій українців. Українці завше становили одну з головних груп серед політичних в’язнів на рівні з євреями, балтійцями. Українці становили найбільшу групу і в окремих таборах. А ще велись репресії проти політичних супротивників, які були за кордоном: Євген Коновалець, Лев Ребет, Степан Бандера, Симон Петлюра були вбиті. Є твердження, що навіть загибель Альберта Камю була спецоперацією КДБ, помста за Європу», ‒ говорить Ярослав Грицак.
Мапа розташування концтаборів ГУЛАГу
За словами Ярослава Грицака, політичні репресії у різні періоди вирізнялись жорстокістю та масовістю.
«Перші інтенсивні політичні репресії розпочались у 1917–1922 роках. Від 1922 року до 1929-го хвиля падає і знову піднімається з 30-х років і ця хвиля набуває свого максимуму у 1937 році. Вона не припиняється і спадає у 1941 році, не тому що Радянський Союз стає «лагіднішим», а тому що війна.
З точки зору репресивного характеру Радянських Союз був «ефективною» державоюЯрослав Грицак
Тоді наступний період репресій ‒ це повоєнний до 1953 року, смерті Сталіна. Більш м’якші репресії, коли людей не знищували фізично, а змушували каятись, обмежували їх у певних діях. Із 1956 року репресії зменшуються після промови Хрущова на ХХ з’їзді і спадають до 1971 року. А з 1972 по 1984 рік досягають максимуму. КДБ добивається повного успіху, інакодумство, фактично, ліквідоване в Радянському Союзі. Більшість інакодумців кинуті в табори або вислані за кордон. По суті, КДБ був успішною організацією. І якби не політичне лідерство, якби не помилки кремлівських вождів, то СРСР вдалося б трішки довше протриматися. Але підводила економіка.
З точки зору репресивного характеру Радянських Союз був «ефективною» державою, тому що міг грати на різних хвилях. До приходу Горбачова інакодумство, як таке, було ліквідоване. Майже Північна Корея», ‒ визначив періоди репресій в СРСР Ярослав Грицак.
Репресовані українки на спецпоселенні у Томській області, 1954 рік
Путінська влада перейняла репресивні методи
Українців виселяли з рідних домівок, арештовували, катували, відправляли у табори. Після терміну ув’язнення і заслання не всім дозволяли повернутися додому, зокрема на західні терени України. Людей спеціально відправляли на схід, обмежували у праві здобути вищу освіту, працювати за фахом.
Про жахливе минуле нагадують коридори і камери колишньої тюрми на Лонцького у Львові. Нині у цьому приміщенні працює музей. Тільки протягом трьох днів червня 1941 року, перед вступом німецьких військ у місто, енкаведисти вбили 1681 людину, переважно українців.
Камера в колишній тюрмі на Лонцького
У період 1939–1941 років, за даними науковців, жертвами радянського терору став кожен десятий мешканець на заході України. Масове виселення людей відбувалось у 1939–1941, 1944–1953 роках. Більшовицько-комуністична влада, окуповуючи територію, грабувала людей, розкуркулювала, примусово колективізувала. Арешти проводили за сфальсифікованими справами, доносом сусіда.
Коридори колишньої тюрми на Лонцького. Нині тут розташований музей
Всі ці репресивні методи перейняла путінська влада, наголошує Ярослав Грицак. Сьогодні діють фільтраційні табори, через які примусово проходять громадяни України з окупованих Росією населених пунктів, а ще українців переселяють на Далекий схід.
«Перші репресії Путіна почались тоді, коли на Захід втекли Литвиненко, Березовський. І він їх покарав. Путін сприйняв перший Майдан в Україні як загрозу його режиму і особисто проти нього. Він це потрактував дуже серйозно і з того часу починається перша хвиля більших репресій і потім наростає після 2012 року. Зараз режим Путіна дійшов до того успіху, що КДБ у 80-х роках. Тобто, перетворення Росії у Північну Корею. Це не є далекоглядно. Боротьба проти інакодумства може мати короткий успіх, але тривалий час ‒ це програш. Неможливо всіх людей змусити думати однаково.
Це національний геноцидЯрослав Грицак
Бачимо, що Росія в Україні вбиває громадських і політичних активістів, просто вбиває людей за те, що вони українці. Це національний геноцид, знищення всіх тих груп, які є виразниками української високої культури та політичної української ідентичності, що робить з народу націю. Путіну йдеться про те, щоб перетворити українців із нації у народ, який має стати частиною українсько-російсько-білоруського. Окрім того, бачимо дуже насторожені моменти – масове виселення українців у Росію, в ті області на Далекий Схід, з яких тяжко буде повернутися. Фільтраційні табори і просто розправа над людьми, актом розправи є нищення книжок. У Росії нищать підручники, з яких вилучають назву «Україна».
Це геноцидні дії і акт політичних репресій. Це перехід від Російської імперії до Радянського Союзу. Але репресії не є ефективні, бо вони породжують спротив, і чим сильніші репресії, тим радикальніший спротив», ‒ наголошує Ярослав Грицак.
Собака біля тіла мертвого чоловіка на вулиці в місті Буча Київської області після того, як напередодні місто залишили російські військові, 3 квітня 2022 року
Через війну в Україні у Львові не відбуваються масові заходи. Сьогодні люди поодиноко приходитимуть до могил своїх рідних, які стали жертвами політичних репресій, або ж покладуть квіти до пам’ятника, встановленого неподалік Музею «Тюрма на Лонцького».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.