Очолювана Росією ОДКБ хоче зрозуміти свою роль після встановлення в Афганістані влади талібів

На почату липня, коли США готувалися до відкладання остаточного відводу військ із Афганістану і завершення війни, у міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова запитали, чи можливе повернення російських військ до Афганістану коли-небудь у майбутньому. Він вказав на центральноазійську державу, яка межує з Афганістаном і має дуже довгий кордон з великою кількістю шпарин. «Я думаю, відповідь очевидна, – сказав Лавров. – Ми з Таджикистаном – союзники. Якщо на Таджикистан нападуть, це, звичайно ж, стане предметом обговорень в ОДКБ».

Втім, нині, коли американський відступ з Афганістану став реальністю, відповідь Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) на це запитання не є аж такою очевидною.

Після захоплення «Талібаном» контролю в Афганістані постала ще купа інших запитань, особливо що стосується ролі і значущості ОДКБ у захисті членів організації і Центральної Азії загалом від можливих загроз із афганського боку кордону.

Росія дала зрозуміти, що будь-яке повернення військ США в Центральну Азію вона вітати не буде. З російського боку були натяки, що таке повернення може притягувати екстремістів-ісламістів, яких підбадьорила перемога «Талібану». Але Москва не кричить і про своє бажання очолити оборону того, що вони вважають власною зоною впливу, – трьох середньоазійських країн, що межують з Афганістаном.

Натомість Кремль наполягає на тому, що ОДКБ, очолювана Росією і не надто згуртована безпекова група, має бути посилена. Кремль звик використовувати ОДКБ як інструмент власної регіональної зовнішньої політики.

«Ця організація не працює як військовий блок»

Цей союз був заснований у 1992 році й наразі включає Білорусь, Вірменію, Киргизстан, Казахстан і Таджикистан. Між союзом та Афганістаном 1300 кілометрів кордону.

Роками Москва прагнула поглибити військову інтеграцію між країнами-членами. Більшість із них прекрасно розуміла глибинні наміри Росії – особливо після анексії українського Криму в 2014 році.

Так само як і НАТО, установчий договір союзу містить положення про колективну оборону. Це положення ніколи не застосовувалося.

Надзвичайно швидкий наступ «Талібану» завершився оточенням Кабулу, а Росія тим часом намагалася підготувати ОДКБ до дій.

Протягом останніх тижнів відбулося позачергове засідання для обговорення ситуації в Афганістані, було оголошено навчання у Таджикистані та Киргизстані, у програму запланованого на 16 вересня у Душанбе саміту додано обговорення «спільних контрзаходів».

Хоч на папері ОДКБ нагадує НАТО, військові експерти ставлять під сумнів те, що група зможе одностайно відповідати загрозам.

Російський військовий аналітик Павло Фельгенгауер вважає, що ОДКБ – це несерйозна організація, яка не є справжнім військовим блоком, а радше нагадує платформу для російських двосторонніх відносин із країнами-членами.

«Ця організація не працює як військовий блок», – сказав він телефоном з Москви. «Нема жодних шансів», що Росія введе в Афганістан війська у випадку нападу на члена організації, додав він.

«Слабка згуртованість ОДКБ очевидна, організація абсолютно не здатна гарантувати безпеку власних членів», – сказав Річард Ґіраґосян, директор єреванського аналітичного «Центру регіональних досліджень».

«ОДКБ не лише очолювана Росією – цей союз залежить від Росії, уся військова сила союзу – російська, а на місцях його ресурси обмежені базовою охороною кордону, і це ще оптимістична оцінка», – зазначив Ґіраґосян у спілкуванні з Радіо Свобода.

Існують побоювання, що захоплення «Талібаном» влади призведе до рейдів у прикордоння Таджикистану. «Талібан» намагався угамувати ці побоювання. Це ж стосується двох інших сусідів Афганістану: Узбекистану і Туркменистану. Обидві країни не входять в ОДКБ.

Хоч «Талібан» – заборонена в Росії організація, це не завадило російській владі вести перемови з лідерами талібів, які часто відвідують Москву, з метою заснування міцних робочих відносин.

Фельгенгауер каже, що порушення «Талібаном» кордонів центральноазійських країн «не відбудеться». Все ж є варіант розвитку подій, коли в іншій країні почнеться повстання, до якого «Талібан» «поставиться прихильно і захоче підтримати». За таких обставин можливеє просочування талібів через кордон.

Тож Росія більше зацікавлена саме у стримуванні такої ситуації, а не в тому, що відбувається в самому Афганістані, каже Фельгенгауер.

«У Росії кажуть, що захищатимуть кордон, і це, очевидно, так і буде», – зауважує він і додає, що «Росія не жартує» і «вона не передасть ухвалення рішень щодо військових питань» зовнішній організації на кшталт ОДКБ.

Центральноазійські бази

Росія володіє низкою стратегічних активів у Центральній Азії, відзначає Фельгенгауер, зокрема важливою військовою базою в Таджикистані. Кремль візьме справу в свої руки, якщо потрібна буде відповідь. Наприклад, вдарить по Афганістану з повітря.

Прогнозуючи вересневий саміт ОДКБ у Душанбе, Ґіраґосян сказав: «Видається, вони вимушені пом’якшити негативні наслідки відведення американських військ з Афганістану».

Враховуючи повну відсутність військ США, зазначає він, «будь-яка відповідь ОДКБ на ситуацію в Афганістані буде занадто слабкою та занадто запізнілою, адже ефективна безпекова реакція має бути заснована на дуже крихкій комбінації російської рішучості і центральноазійської згуртованості».

Крім потреби хитрого дипломатичного балансування і потенційного просочування «Талібану» в Центральну Азію, ОДКБ зіткнеться зі ще одною проблемою – розбіжністю інтересів Росії й «місцевих центральноазійських еліт».

Росія намагатиметься побудувати взаємовигідні відносини з новою верхівкою «Талібану», каже Ґіраґосян. Натомість місцеві еліти будуть «готові обміняти більшу залежність від Росії за гарантії безпеки». Втім, цього буде замало у порівнянні з тим, що Росія зможе отримати в Афганістані – вплив та владу.

Загалом «ОДКБ ніколи не виконувала власну роль впевнено і не була гідна довіри», каже Ґіраґосян і додає, що значущість союзу залежить «виключно від російської ролі в організації».

«У цьому випадку все як завжди: ОДКБ ніколи не була здатною подолати російське домінування в ній. Організації ніколи не вдавалося виявити ініціативу чи згуртованість, коли йшлося про щось більше, ніж сумнівні безпекові гарантії Москви», – наголошує Річард Ґіраґосян, директор єреванського аналітичного «Центру регіональних досліджень».