Яку роль відіграє Росія у вторгненні «Хамасу» в Ізраїль? Пояснює експертка Ханна Нотте

У березні минулого року палестинська делегація прибула до Москви для переговорів з російськими офіційними особами. Делегація була від «Хамасу», войовничої палестинської групи, яку США та ЄС визнали терористичною організацією. На зустрічі, за даними російського МЗС, йшлося про «незмінну позицію Росії щодо підтримки справедливого вирішення палестинської проблеми».

«Під час розгляду питання про відновлення національної єдності Палестини російська сторона висловила готовність і надалі сприяти подоланню розбіжностей і зближенню позицій провідних палестинських політичних сил і рухів на платформі «Організації визволення Палестини», – йдеться в повідомленні.

Зв’язки Росії з «Хамасом» добре задокументовані, як і її зв’язки з головним спонсором «Хамасу» – Іраном. Для деяких спостерігачів і коментаторів триваючого кровопролиття в Ізраїлі це само по собі є причиною звинувачення Москви в тому, що вона має пряму причетність до спіралі насильства.

Це неправильно, сказала Ханна Нотте, берлінська аналітикиня із Центру досліджень нерозповсюдження Джеймса Мартіна та експертка з російської політики на Близькому Сході.

Зближення Росії з Іраном пішло на користь Москві у її війні проти України, коли Тегеран постачав безпілотники-камікадзе та інше обладнання, щоб допомогти російським силам, які намагалися стримати повільний український контрнаступ. Але екстраполювати це і говорити, що Росія підтримає кривавий напад «Хамасу» і ризикуватиме повним розривом відносин з Ізраїлем, чиї зв’язки з Москвою «є прохолодними, але точно не ворожими», сказала вона, – це велика натяжка.

В інтерв’ю Радіо Свобода Нотте пояснила додаткові нюанси, пов’язані з роллю Росії на Близькому Сході.

– Ви скептично ставитеся до спекуляцій про те, що в цій атаці «Хамасу» може бути якась роль Росії? Чи є якісь ознаки того, що вони можуть мати якийсь прямий чи непрямий зв’язок із цим?

– Протягом останніх років надходили вибіркові повідомлення, і це було ще до війни в Україні, про те, що системи російського виробництва опинилися в руках «Хамасу». Протитанкові ракети, переносні ракети, зенітні ракети; це сягає років тому, і Ізраїль у той час припускав, що ця зброя потрапила до рук «Хамасу» через Іран. Тому я ніколи не бачила ознак прямого, великого постачання зброї з Росії «Хамасу», не кажучи вже про те, що «Хамас» навчають російські військові. І, знову ж таки, в контексті цієї останньої атаки я ще не бачила доказів того, що це російська зброя або що росіяни тренували «Хамас». Тому я не бачу тут прямої ролі. Звісно, стосунки між Росією та «Хамасом» сягають минулого. Я маю на увазі, що їх запросили до Москви, я припускаю, у 2006 році, після того, як вони виграли вибори на палестинських територіях, і з тих пір делегації «Хамасу» їздять до Росії.

Ви знаєте, росіяни були досить активними в останні роки, намагаючись бути посередником між різними палестинськими фракціями. І, звичайно, вони ніколи не визнавали «Хамас» терористичною організацією. Вони завжди стверджували, що, знаєте, різні фракції повинні створювати єдність. І це певна ніша, яку росіяни виділили для себе в мирному процесі, тому що вони досить часто нарікали протягом останніх кількох років, що американці монополізують мирний процес, особливо під час адміністрації Трампа… Тому вони намагалися зайняти цю нішу, пишаючись спілкуванням з усіма палестинськими фракціями. До Москви часто приїжджали різні палестинські фракції.

Російський міністр закордонних справ Сергій Лавров (праворуч) приймає у Москві керівника «політбюро» «Хамасу» Халіда Мішала. Березень 2006 року

Отже, росіяни були активними гравцями на боці Палестини, і це історично так склалося. Радянський Союз займав досить пропалестинську позицію. Російське МЗС історично займало досить пропалестинську позицію або дуже, як воно каже, врівноважений підхід до конфлікту. Отже, ці відносини сягають глибокої давнини. Це правда. Але я не думаю, що ми можемо з цього зробити висновок, що має місце пряма військова підтримка.

Є ще одне питання про те, чи роль Росії має тут опосередковане значення. Я б сказала, що через війну в Україні, через серйозне погіршення відносин між Росією та Заходом, а відтак зміну геополітики відносин Росії та Ірану Росія, загалом кажучи, більше сприяє Ірану в регіоні. Тож Іран відчуває себе більш сміливим. Іран надає безпілотники та іншу підтримку Росії. Ймовірно, у відповідь Тегеран отримує якусь підтримку від Росії. Росіяни з меншим ентузіазмом сприйняли відновлення іранської ядерної угоди (2015 року). Вони стали більш поблажливими до Ірану. І тому це загальне відчуття «підбадьорення» може вплинути на те, що ми зараз бачимо. Отже, тут є війна між Росією та Україною, але я вважаю це більш непрямим, ніж прямим впливом.

– Тож яку вигоду з цього загострення може отримати Росія?

– Тут я також трохи двояко дивлюся. Я вважаю, що, з одного боку, безперечно, правда, що сприяння нестабільності, напруженості та насильства на Близькому Сході, загалом кажучи, зараз вигідне Росії. Якщо вони можуть сприяти кризі та нестабільності в інших місцях і відволікати увагу західних держав, передусім США, від України та східного флангу НАТО, це зараз вигідно для ширшої геополітичної гри. Якщо побічним продуктом того, що ми зараз бачимо, є втручання в ізраїльсько-саудівські переговори про нормалізацію, я думаю, що це також вітається для Москви, оскільки ізраїльсько-саудівські відносини – це американська гра. Так що це ніби йде на користь Росії.

З точки зору потенційного негативу для них, я розглядаю російську зовнішню політику на Близькому Сході як політику, спрямовану на сприяння ретельно вивіреній нестабільності, нестабільності низького рівня. Я не розумію, як це може бути вигідно Росії, якщо це переросте у більшу війну, ізраїльсько-іранське протистояння, яке потім може охопити Ліван і Сирію. Тому що росіяни мають у Сирії військово-повітряні бази, які для них дуже важливі; вони поширюють вплив на східне Середземномор'я з цих баз. Ці бази є важливими як центр матеріально-технічного забезпечення для росіян для продовження своїх операцій в Африці та Сахелі, і... група «Вагнер» залишається в грі в Африці. Тому Сирія важлива. Тепер, якщо Сирію дестабілізує ширша війна, у росіян необов’язково зараз буде достатньо військової потужності, щоб впоратися з такою ситуацією. Тож я не впевнений, що більша війна обов’язково відповідає їхнім інтересам. І це не те, що їм потрібно, я вважаю – більш вивірена ескалація для них більш вигідна.

– Чи має Росія, так би мовити, спроможність впоратися з ширшою регіональною війною, коли вона має значні інвестиції у військову кампанію в Україні: чи можуть вони жонглювати двома м’ячами одночасно?

Ханна Ноте

– Це гарне запитання. Це залежатиме від того, яка участь Росії буде потрібна. Вони зберегли свої бази в Сирії. Вони зберегли значну частину військової техніки в Сирії. Але цього було достатньо для того, щоб тримати ситуацію в Сирії під контролем, і за останні роки в країні переважно припинилися бойові дії. Єдине, що у вас все ще є 800-900 американських військових у північно-східній Сирії, і росіяни турбують їх більш інтенсивно протягом останніх шести місяців, бо в середньостроковій перспективі російська гра намагається виштовхнути американців з Сирії. Але більша війна? Це інша гра в м'яч. Моє власне бачення полягає в тому, що немає сумнівів у тому, що російсько-іранські відносини якісно змінилися. Але все ж я не думаю, що Росія хоче йти ва-банк з Іраном, що вона хоче порушити свої відносини з Ізраїлем і з країнами Перської затоки. Тепер, якщо буде більша війна, американці стануть на бік Ізраїлю, як і очікувалося. Я думаю, що вони вже відправили авіаносець у східне Середземномор’я, немає жодних сумнівів, кого б американці підтримали в цій масштабній війні. Тоді у мене виникає питання: чи доведеться Росії обирати чийсь бік? Чи не побачить Росія іншого вибору, окрім як далі дрейфувати в іранську орбіту, якщо буде більша війна? Можливо, їм доведеться. Я не впевнена, що вони цього хочуть. І тому я також не думаю, що росіяни хочуть, щоб ситуація призвела до такої більшої війни.

– Ми говоримо сьогодні і про відносини Москви з Ізраїлем. Чи вони теплі, чи прохолодні? Президент України Володимир Зеленський висловив солідарність із Ізраїлем. Як би ви охарактеризували російсько-ізраїльські відносини сьогодні?

– Можливо, прохолодні, але покращені, оскільки [прем’єр-міністр Беньямін] Нетаньягу прийшов до влади в грудні. [Раніше] було більш морозно, враховуючи реакцію Ізраїлю після нападу на Бучу; вони досить жорстко критикували Росію. Але Ізраїль [станом на] сьогодні не відправляв летальну зброю в Україну. І я думаю, що в Москві це цінують і хочуть так і залишити. Тож була напруженість, але все ще існують досить значні торговельні відносини. В Ізраїлі є велика російська діаспора, яка була ще до війни в Україні, але вона стала ще більшою після початку війни в Україні.

І, з точки зору Ізраїлю, найважливіше – розв’язання конфлікту над небом у Сирії. Це головна причина, чому ізраїльтяни були настільки обережними щодо Росії, не приєдналися до санкцій і не надали Україні збройну підтримку. Так, це було складніше, ніж зазвичай, але особисті стосунки між Бібі [Нетаньягу] та Путіним дещо допомагають. Вони ладнають одне з одним. З тих пір, як Нетаньягу прийшов сформувати уряд, відносини стали трохи менш гострими. Але я вважаю, що, з точки зору Росії, важливо утримати ізраїльтян від твердого переходу на бік Києва, що є ще однією причиною, чому я особисто не переконана, що росіяни прямо підтримували «Хамас»… Бо тоді б росіяни повністю втратили ізраїльтян, якщо ви потенційно Росія, і я не впевнена, що ви захочете цим ризикувати, тому що для Росії було досить важливо утримати ізраїльтян від підтримки України.