Спецслужби Великої Британії і Нідерландів перестали ділитися оперативною інформацією з колегами з австрійської контррозвідки – Федерального управління захисту конституції і боротьби з тероризмом (BVT). Причина – побоювання з приводу того, що секретні дані можуть через австрійців дістатися в Росію.
Про рішення двох королівств припинити контакти з Віднем у сфері обміну «шпигунською» інформацією повідомила днями, пославшись на джерела в спецслужбах, австрійська газета Der Standard. За її даними, директор BVT Петер Ґрідлінґ, виступаючи нещодавно в суді як свідок в одній справі, підтвердив, що його відомство не бере участі в робочих нарадах Бернського клубу. Це неформальна конференція розвідслужб європейських країн, у рамках якої вони обмінюються даними, що становлять взаємний інтерес.
Непрямим доказом того, що австрійські контррозвідники опинилися в певній ізоляції від європейських колег, є, на думку журналістів Der Standard, той факт, що BVT не знала про перебування в декількох країнах ЄС, у тому числі в Австрії, Брендона Тарранта. Цей громадянин Австралії 15 березня нинішнього року застрелив 50 людей у двох мечетях у новозеландському місті Крайстчерчі. Через пару годин після того, як BVT виступила із заявою, що вона «не має даних» про те, що нападник будь-коли бував в Австрії, в місцевих ЗМІ з’явилися фотографії Тарранта з тієї поїздки. Тим часом, наприклад, контррозвідка Німеччини такі дані мала – але чомусь не поспішила поділитися ними з австрійськими колегами.
Австрійські керівники: канцлер, лідер консервативної Народної партії Себастіан Курц (л) і віце-канцлер, лідер Партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе (п)
Щоправда, повністю інформаційні обміни з BVT перервали поки лише Британія і Нідерланди – на думку Der Standard, як країни, найбільш стривожені активністю російських спецслужб у Європі. Причина – присутність в австрійському уряді правопопулістської Партії свободи, яка підтримує «особливі» стосунки з російською владою. У 2016 році, коли ця партія ще не входила до владної коаліції, вона підписала з російською прокремлівською партією «Єдина Росія» угоду про співпрацю. Для цього в Москву їздили лідер Партії свободи Гайнц-Крістіан Штрахе і його соратники. Про рівень довіри у відносинах між Партією свободи і Кремлем говорить присутність президента Росії Володимира Путіна в серпні минулого року в ролі почесного гостя на весіллі міністра закордонних справ Австрії Карін Кнайсль – формально безпартійної, але номінованої в уряд саме Партією свободи. Путін виголосив тост німецькою і навіть станцював із нареченою.
Особливий інтерес становить іще один представник Партії свободи – нинішній міністр внутрішніх справ Австрії Герберт Кікль. Саме він за посадою курирує BVT, і відносини з контррозвідниками в міністра непрості.
Ситуацію коментує фахівець із крайніх правих партій і рухів Європи, автор книжки «Росія і західні крайні праві: танго нуар», запрошений лектор Віденського університету Антон Шеховцов.
Антон Шеховцов
– Минулого року стався скандал: міністр Кікль організував поліцейський рейд і обшуки в офісі BVT. Тоді були вилучені документи, що стосуються моніторингу крайніх правих груп, починаючи з 2006 року. Це викликало багато питань, особливо з огляду на те, що всередині Партії свободи є різні групи, і якраз Герберт Кікль належить до досить радикальних правих. При цьому він один із провідних ідеологів і політтехнологів партії.
– Ви поділяєте версію австрійських журналістів про те, що головною причиною часткової ізоляції, в яку потрапила австрійська контррозвідка, стало співробітництво Партії свободи з Москвою?
– Якщо говорити про угоду про співпрацю між Партією свободи і «Єдиною Росією», то це був символічний крок. Взагалі ця партія співпрацювала з різноманітними російськими суб’єктами як мінімум із 2008 року. З російського боку був розрахунок на те, що кандидат Партії свободи Норберт Гофер переможе на президентських виборах у 2016 році, і це буде престижно – підписати договір із партією нового президента Австрії. Проблема, однак, виявилася в тому, що Гофер не перемiг. Але договір усе одно підписали. Проте цей договір став причиною того, що деякі європейські спецслужби стали прохолодно ставитися до своїх австрійських колег. Чутки про це ходили давно. Але мені відомо, що припинення співпраці не стосується однієї важливої галузі – боротьби з ісламським радикалізмом і тероризмом.
Партія свободи співпрацювала з Росією як мінімум із 2008 року
Щоправда, щодо ось цієї російської теми є ще один важливий момент. Герберт Кікль, який настільки грубо втрутився в справи BVT, насправді зовсім не проросійський політик. Навпаки, він дуже скептично ставиться до Росії, і це пов’язано з його радикально правими поглядами.
– Неонацистськими?
– Ну, я б не назвав його прямо неонацистом. Але в нього є скептицизм із приводу співпраці інших представників цієї партії з Росією, і цей скептицизм спирається і на певні історичні сентименти. У Москву, до речі, Кікль не їздив, угоду з «Єдиною Росією» не підписував, там були інші люди. Наприклад, Йоганн Ґуденус, який, навпаки, вважається людиною, відповідальною за проросійський поворот Партії свободи. Але взагалі ці настрої – що треба більш-менш співпрацювати з усіма, в тому числі і з Росією, – характерні не тільки для цієї партії, а для австрійського політичного класу загалом. Це частина тутешніх уявлень про політику нейтралітету, а нейтральний статус закріплений у конституції Австрії. Причому під співпрацею розуміють у першу чергу співпрацю економічну. Тому багато хто з австрійських політиків хотів би відновлення кооперації з Росією – в тому обсязі, в якому вона існувала до запровадження санкцій ЄС проти Кремля.
Себастіан Курц (л) і Володимир Путін (п) спілкуються в Санкт-Петербурзі, жовтень 2018 року
– Але при цьому кілька місяців тому в Австрії був затриманий якийсь офіцер, якого звинуватили в багаторічному шпигунстві на Росію. І навколо цього був не дуже великий, але все ж помітний скандал. Як це вкладається в контекст загалом доброзичливої щодо Кремля політики Відня?
– По-перше, цього шпигуна не самі австрійці знайшли, він був заарештований як раз за наводом німецьких колег. У певному сенсі це гра, тому що добре відомо, що всі шпигують за всіма. Австрійці пограли в цю гру так, що канцлер Себастіан Курц зіграв роль «злого поліцейського», вимовивши гнівну промову про те, як недобре займатися шпигунством. А президент Александр Ван дер Беллен виступив як поліцейський «добрий», сказавши щось на кшталт того, що, врешті-решт, шпигують не лише росіяни, і взагалі, світова річ. Набагато важливіше, мені здається, було те, що Австрія не приєдналася до солідарної акції західних країн щодо висилки російських дипломатів – у зв’язку зі справою Скрипалів.
Австрія не приєдналася до висилки російських дипломатів у зв’язку зі справою Скрипалів
– Тобто ви змальовуєте образ Австрії як слабкої ланки в ланцюгу європейських країн, які 2014 року вирішили протистояти політиці Кремля, яка їм не сподобалася, і продовжують цю лінію донині?
– Я б так не став говорити. Австрія ніколи не поставить під сумнів консенсус, що склався в Європі щодо політики Росії. І вже точно вона не стане ініціатором скасування санкцій. Значною мірою в галузі зовнішньої політики Австрія йде слідом за Німеччиною. Австрійські політики, можливо, хотіли б повернутися до business as usual (дослівно «бізнес як звичайно», звичний стан справ – ред.) у відносинах із Росією, але не можуть. Якщо буде якась велика коаліція країн за скасування санкцій, Австрія до них може приєднатися. Але першою вона цього робити не буде.