«Мобілізація викликала шок у Росії, рейтинг влади почав падати». Інтерв'ю із соціологом Левом Гудковим

Тривога, страх і жах – ось що відучла майже половина росіян, дізнавшись про оголошення в країні «часткової мобілізації». Такими є результати опитування російського «Левада-центру». І водночас у 23% респондентів мобілізація викликала почуття гордості за Росію. Знизилося і схвалення діяльності президента Володимира Путіна, який усе літо стабільно отримував 83% підтримки від росіян. Якими для російської влади будуть наслідки мобілізації у середній перспективі? Про це проєкт Радіо Свобода «Крим.Реалії» говорив із науковим керівником «Левада-Центру», соціологом Левом Гудковим.

«Основна маса покірно піде у військкомати»

– Як би ви загалом охарактеризували зміну настроїв у Росії після оголошення «часткової мобілізації»?

– Сама структура сприйняття реальності мало змінилася, оскільки діє тотальна цензура, заборона на альтернативні думки та погляди, заблоковано всі незалежні чи більш-менш неофіційні канали інформації.

Головна зміна – психологічна. Після оголошення «часткової мобілізації» ситуація в суспільстві різко змінилася, бо одна справа, коли війна відбувається десь за межами Росії і взагалі не стосується основної маси населення.

А оголошення «часткової мобілізації» – в яку, до речі, ніхто не повірив, люди вважають, що це загальна мобілізація, тому що гребуть усіх – це викликало найсильнішу тривогу, шок, невдоволення в Росії, і рейтинг схвалення всіх гілок влади почав падати.

Невдоволення висловлюють насамперед ті, хто раніше підтримував цю «операцію», тому що [у них] чисто шкурні інтереси. Призов вириває людей із повсякденного життя, доходи населення падають. Відповіддю на це був не лише масовий страх, а й реальна втеча людей призовного віку за кордон.

Лев Гудков, науковий керівник «Левада-Центру», соціолог

– Опитування провели невдовзі після оголошення мобілізації. Виходить, минуло не так багато часу. Чи потрібно очікувати сильних стрибків суспільних настроїв у найближчому майбутньому?

– Думаю, осмислення цієї ситуації буде дуже повільним. Основна маса тих, хто підлягає призову, піде у військкомати й підкорятиметься всьому тому, що вимагає начальство.

Однак поки що не виникає внутрішнього конфлікту між суспільством і владою. Тому що росіяни сприймають себе передусім як державних людей, як підданих великої держави. Тому відкрите протистояння означає найсильніший внутрішній конфлікт саморозуміння, ідентичності тощо. «А що можна зробити?», «Батьківщина вимагає», «Росія – країна солдатів»... Ця покірність не означає ні схвалення, ні згоди з цілями війни.

Усвідомлення того, що відбувається, усвідомлення наслідків прийде пізніше, бо громадська думка дуже інертна, консервативна. Але цей процес точно розвиватиметься. Чим інтенсивнішим та успішнішим буде наступ українських військ, тим сильнішим буде роздратування серед [російських] ура-патріотів, взаємні обвинувачення, звинувачення керівництва країни, істерика у вищих ешелонах влади, швидка зміна командувачів – те, що ми вже й спостерігаємо. І, звісно, зміна масового ставлення, бо перспектива масової поразки підриває авторитет і довіру до Путіна.

Мобілізовані в Республіці Марій Ел

– Ймовірно, цим сприйняттям ви поясните, чому в половини респондентів повномасштабне вторгнення в лютому викликало гордість за Росію, а тепер таких менше чверті. Зате зараз близько половини тих, хто після початку мобілізації відчуває тривогу, страх. І водночас 72% підтримують військові дії Росії в Україні, а 44% віддають перевагу військовим діям, а не мирним переговорам.

– Саме так. Змінився як емоційний фон того, що відбувається, так і бажання мирних переговорів, тобто фактично – припинення війни. Якщо ще в серпні співвідношення прибічників продовження війни та її противників становило 48% на 44, то у вересні воно перевернулося: тепер переговорів хочуть 48%.

– А на поступки, яка частина з цих 48% готова була б піти?

– Судячи з наших опитувань, люди поки що не розуміють. Вони хочуть припинення війни, але за яких умов – не дуже зрозуміло. Український наступ та перспектива поразки Росії можуть дуже швидко змінити співвідношення різних думок. Поготів, що більшість населення боїться ядерних ударів, і погрози з боку Путіна приймаються всерйоз.

– А чи можливо взагалі розвіяти впевненість у силу власної армії? Адже поразку завжди можна сприймати як тактичний відступ і перегрупування військ.

– Під час усього перебігу військових дій відсутність успіху виправдовувалася гуманітарними міркуваннями, небажанням руйнувань, турботою про мирне населення та іншу лицемірну демагогію. Цілком реально, що в міру просування українських військ використовуватимуться ті самі аргументи. Але незважаючи на інертність громадської думки, люди не можуть не усвідомлювати, що йдеться саме про військову невдачу. Сам факт поразки, що наближається, і крах антиукраїнської та антизахідної політики не можна приховати, і люди поступово це розумітимуть. А це означає розмивання авторитету Путіна.

Завжди в історії Росії військова поразка викликала гостру політичну кризу чи революцію.

Бійці батальйону Національної поліції України «Захід» після звільнення міста Лиман від російської армії. Лиман, Донецька область, 2 жовтня 2022 року

– Тобто чинником падіння авторитету Путіна буде не час, не затягування війни, а саме поразка – точкова подія?

– Поразка плюс час усвідомлення. Давайте ще візьмемо до уваги, що до початку наступного року виявляться всі негативні наслідки санкцій, які поки що не дуже усвідомлюються населенням.

Відчуття безвиході наростатиме

– В опитуванні «Левада-центру» респондентів запитували, чому вони вважають, що так звана «СВО» ведеться неуспішно. Більшість це пояснила тим, що війна затяглася. Що можна очікувати 24 лютого 2023 року, коли виявиться, що війна, яку планували завершити за три дні, триває вже рік?

– Важко щось прогнозувати – надто багато невідомих. Але я очікую наростання роздратування, внутрішнього невдоволення та відчуття певної безвиході ситуації. Якась частина громадян, що підлягає призову, ухилятиметься й саботуватиме все це. Це спричинить посилення репресій, поліцейські заходи та наростання конфліктності в країні.

Серед опромінених пропагандою зміни будуть дуже повільні та вектор їх буде різним. Посиляться антиукраїнські, антизахідні настрої, а з іншого боку – різко зростуть претензії до влади.

Затримання на акції протесту проти мобілізації в Петербурзі, 24 вересня 2022 року

– І знову про це питання в опитуванні – про неуспішність воєнних дій з боку Росії. Пояснення, що війна неуспішна, бо гинуть люди, було аж четвертим за популярністю. Другим була мобілізація, третім – відступ російської армії. Чому так?

– Російська пропаганда дегуманізувала українську сторону.

– Але питання більше стосувалося не загибелі українців, йшлося про російських солдатів.

– І до своїх також досить жорстке ставлення. Реакція «шкода наших хлопців», безумовно, посилюватиметься з часом. Але поки що це материнське ставлення до того, що відбувається, перебуває у конфлікті з чоловічим, ідеологічним, мілітаристським. Проте з часом «жіноче ставлення» поширюватиметься дедалі більше. Це буде ерозією мілітаристської ідеології.

– Найменше стежать за ситуацією в Україні та найменше стурбовані наймолодші респонденти. Навіть незважаючи на те, що вони у найбільшій групі ризику. З одного боку, згадується, що молодь і на вибори, наприклад, ходить найгірше. Але з іншого, у різних країнах саме молодь дуже часто починає заворушення, які переходять у щось більше. Чи варто сподіватися, що молоді люди вийдуть на вулиці?

– Поки що на це мало що вказує. Головна реакція молодих – це тікати. Саботаж та ухилення від призову. Суто пасивна реакція щодо держави. А те, про що ви говорите, вимагає прийняття відповідальності, сміливості та готовності до активності. Поки що, за нашими опитуваннями, ми бачимо, що готовність брати участь в акціях протесту, зокрема й військових, різко знизилася.

Росіяни, які тікають від мобілізації на прикордонному пункті «Верхній Ларс» на російсько-грузинському кордоні, 29 вересня 2022 року