Роками Лукашенко не підпускав Кремль занадто близько до себе. Незабаром це може змінитися

Минуло понад 20 років від підписання російсько-білоруської угоди про «союзну державу», яка наблизила дві пострадянські держави одну до одної. Втім, сторони досі не узгодила детальний зміст цієї угоди.

Незабаром відбудеться чергова зустріч Лукашенка з Путіним, президентом Росії. Тим часом є підстави вважати, що цього разу Лукашенко піде на те, чого стільки років уникав. Йдеться про підписання угоди, яка може раз та назавжди суттєво обмежити суверенітет Білорусі.

31 серпня посол Білорусі в Росії оголосив, що так звані «дорожні карти» до угоди майже готові та незабаром будуть підписані. Переговори щодо цих документів тривали 20 років.

«Дякувати Богу, минуло три роки, і ми підійшли до фінішної лінії, лишилася одна з 28 («дорожніх) карт», – сказав Володимир Семашко і додав, що переговори можуть завершитися цього тижня. – Я думаю, сьомого вересня ми завершимо узгоджувати її».

9 вересня Путін з Лукашенком зустрінуться в Москві. Це вже їхня п’ята особиста зустріч за рік, протягом якого у Білорусі тривають набачені раніше протести. Лукашенко отримав владу в Білорусі у 1994 році, і з того часу він ще не зустрічав більшої загрози власній владі, ніж ці протести.

Підписання останньої «дорожньої карти» стане сигналом до сейсмічних зсувів у відносинах між Росією та Білоруссю. Країни стануть ще більш об’єднаними у політичній, військові та економічній сферах, зокрема через запровадження спільної валюти.

«Підписання інтеграційної угоди стане капітуляцією білоруської влади через тиск, протистояти якому вона не зможе», – розповів Білоруській службі Радіо Свобода політичний аналітик Сергій Богдан.

Настали інші часи

Переговори щодо так званої «союзної держави» тривали з 1999 року. Тоді президенти Росії та Білорусі підписали угоду, у якій вони оголосили свої прагнення до заснування такого утворення.

Минали роки, а конкретних деталей до цього договору додавалося мало. Переговори відбувалися за зачиненими дверима та були цілком таємними. Аналітики стверджують, що основні розбіжності були щодо податкової політики, цін на енергоносії та спільної валюти.

Подібні заяви до тієї, яку оголосив Семашко, лунали і раніше від Лукашенка та його свити. Втім, щоразу Лукашенко відмовлявся від цих планів у останній момент. Схоже, це відбувалося через побоювання cпричинити зменшення його особистої влади.

Цього разу ситуація інакша.

Відносини між Білоруссю та Заходом ніколи не були надто дружніми, але з серпня 2020 року вони стрімко погіршилися, після чергових виборів, які опозиція та Захід вважають сфальсифікованими.

Десятки тисяч людей вийшли на вулиці, а Лукашенко спробував жорстоко їх придушити.

З того часу затримали понад 34 тисяч людей, на вулицях та у в’язницях були побиті сотні людей. Режим змусив незалежні медіа припинити роботу. Усі впливові опозиціонери у в’язницях або в екзилі, у тому числі Світлана Тихановська, яку опозиція вважає переможницею виборів.

Захід не визнає результати виборів і запроваджує вже четвертий пакет санкцій проти Лукашенка, його оточення та пов’язаних з ним бізнесів, тож Лукашенко залежить від Путіна більше, ніж будь-коли до того.

Росія роками субсидіювала білоруську економіку, зокрема через експорт неочищеної нафти у Білорусь за низькими цінами. Цю сировину там очищували та перепродавали далі на західний ринок з суттєвою доданою вартістю.

Загальна сума російської допомоги Білорусі становить 1,5 мільярда доларів. Здебільшого вона надається у формі кредитів, але на початку вересня Лукашенко заявив про можливе отримання військової допомоги.

Це коштуватиме дорого. Кремль використовуватиме слабкі місця Лукашенка для витискання з нього неприємних поступок, стверджують політичні аналітики.

Наприкінці 2018 року російська сторона обережно оголосила, що Білорусь муситиме прийняти поглиблення зв’язків, якщо хоче отримувати вигоду від більшої економічної співпраці. Протягом 2019 року країни активно вели переговори. Вони хотіли узгодити усі 28 «дорожні карти» до грудня 2019 року, і таким чином відзначити двадцяту річницю підписання союзного договору.

«Ці 28 «дорожніх карт» слід сприймати як цілісний та комплексний додаток до договору про «союзну державу» 1999 року», – сказав Каміль Клисінський, старший дослідний варшавського Центру східних досліджень.

«Після підписання всіх угод Білорусь, як і раніше, залишатиметься окремою країною, формально незалежною, але інтеграція у російське правове та економічне поле сягне небачених масштабів», – пише Клисінський у листі до Радіо Свобода.

Втім, цього не сталося, а Лукашенко, який у численних заявах обіцяв не здавати білоруський суверенітет Росії, дозволив протестам проти поглинання Білорусі відбуватися без репресивних акцій поліції.

У відповідь Росія спочатку зупинила, а згодом зменшила поставки неочищеної нафти та газу. Це поглибило конфлікт і одночасно спричинило відлигу у відносинах з Заходом, включно зі США, які вперше здійснили поставку неочищену нафту в Білорусь у березні 2019 року.

За місяць до того вперше за 20 років у Білорусі з візитом побував держсекретар департаменту держави – Майк Помпео прибув у Мінськ.

Але ті репресії, до яких Лукашенко вдався після виборів, перехоплення літака Ryanair і арешт його пасажирів: опозиційного блогера Романа Протасевича та його дівчини Софії Сапеги, розгнівали Захід і відштовхнули Лукашенка назад у обійми Кремля.

Дорогою ціною?

Посолка США в Білорусі Джулі Фішер, якій Білорусь відмовила у візі, повідомила на засіданні комітету Сенату у червні, що «протягом останніх 20 років Лукашенко неухильно здавав білоруський суверенітет Росії для особистої вигоди».

Вона зробила заяву: «Допоки Лукашенко зберігатиме владу, лишатиметься загроза поглинання Білорусі Росією, що матиме жахливі наслідки для білоруського народу, його волі, його культури та ідентичності». Це відбулося на засіданні комітету закордонних справ 9 червня.

На засіданні комітету закордонних справ Європарламенту Тихановська заявила, що Лукашенко перетворює Білорусь «у Північну Корею Європи: непрозору, непрогнозовану та небезпечну».

Олександр Лукашенко наполягає, що якою б угода не була, вона не призведе до обмеження суверенітету.

«Нині ми настільки освічені та розумні, що зможемо без втрати російського чи білоруського суверенітету побудувати такі відносини, яких нема ані у федеральних, ані в унітарних держав», – сказав він у серпні.

Лукашенко сказав, що договір може бути підписаний у жовтні чи листопаді на запланованому засіданні Вищої державної ради «союзної держави».

«Якщо ми нарешті домовимось з російським президентом 9 вересня, то 10-11 числа буде засідання уряду, на якому ці програми будуть ухвалені. А потім ми їх ухвалимо на Вищій державні раді», – сказав він.

«Союзна держава» все ще за видноколом?

Аналітики ставляться до цього скептично.

«Ми чули багато разів різні заяви про підписання інтеграційних угод у найближчому майбутньому, – сказав аналітик Андрій Козакевич у розмові з Білоруською службою Радіо Свобода. – Я не думаю, що підпишуть такі «дорожні карти», які б суттєво обмежували суверенітет Білорусі. Втім, Росія використовує цей процес для посилення і без того потужного впливу на Білорусь».

Після заяви про 7 вересня Семашко повідомив, що «деякі «дорожні карти» потребують не просто договору між державами, а цілого пакету документів».

Гармонізація податкового та митного законодавства займе до двох з половиною років, сказав він. Натомість прем’єр-міністр Роман Головченко стверджував, що впровадження деяких «дорожніх карт» триватиме 6 років, до 2027.

Політичний аналітик Клисінський сказав, що коментар посла міг бути тактичною хитрістю Лукашенка, у якого «дуже обмежене вікно можливостей» та «небагато засобів» для впливу на відносини.

«Одним і з таких засобів є його підпис під цими картами, – сказав Клисінський. – На кону – енергетичні субсидії, тобто ціни на газ та нафту, нові кредити та інші форми фінансової підтримки. Я думаю, завданням Семашка є спровокувати росіян і зрозуміти, що Білорусь отримає за такі «швидкі поступки».

Хоч Путін намагався дотиснути угоду в 2019 році, цілком можливо те, що зараз він не настільки хоче цього через «радикальні зміни» у Білорусі з того часу, вважає політичний аналітик Артем Шрайбман.

«Можна кричати про успіхи в інтеграційних переговорах, але всім треба зрозуміти – Лукашенко ніколи не погодиться бути губернатором області Російської Федерації, – пише Шрайбман у аналітичній записці для Московського центру Карнегі. – І якщо його до цього примусити, білоруси все одно це не підтримають, Захід цього не визнає через проблеми Лукашенка з легітимністю».

Союзна угода – це останній козир Лукашенка у грі з Кремлем, тож навряд він його розіграє, каже Клисінський.

«Якщо Лукашенко віддасть білоруську незалежність, він стане менш важливим для Москви, і там його замінять на когось більш морально стабільного та прогнозованого», – сказав він.