У Росії зруйнували меморіальну стіну жертвам репресій, зокрема і отцю Климентію Шептицькому

ЛЬВІВ ‒ На Князь-Володимирському кладовищі у російському місті Володимир знесли меморіальну стіну пам’яті, присвячену жертвам радянських репресій з України, Литви, Естонії, Польщі, а також загиблим японським солдатам. Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook католицький священник Ілля Матей Астапов. Зокрема, демонтована таблиця на честь блаженного, греко-католицького архімандрита Климентія Шептицького, рідного брата митрополита Андрея Шептицького.

Але в Росії вже роками руйнують поховання священників, монахів, які зазнали радянських репресій і померли на засланні. Вдалося перевезти в Україну лише кілька останків.

Князь-Владимирське кладовище розташоване поблизу тюрми «Владимирский централ». Це була центральна в’язниця особливого значення МДБ СРСР. У ній, зокрема, утримували політичних в’язнів, особливо небезпечних, за визначенням радянської влади.

Меморіал встановили на місці братської могили, де ховали жертв радянських репресій, які померли у цій тюрмі.

На стіні були меморіальні таблиці, присвячені братові митрополита УГКЦ Андрея Шептицького блаженному Климентію Шептицькому, єпископові Римо-католицької церкви, литовському релігійному діячеві Мечисловасу Рейнису і представникові польського Опору у роки Другої світової війни Янові Янковському, естонському генералові Йохану Лайдонеру, а також ще одна таблиця була з написом «Тут спочивають японські солдати».

Українець, поляк, литовець, естонець померли у Владимирській тюрмі як політв’язні.

Меморіальна стіна пам'яті жертв радянських репресій, які померли у Владимирській тюрмі

На цьому місці була стіна

На кладовищі є також і символічна могила отця Климентія Шептицького. Восени 2000 року у Росію поїхала група монахів-студитів зі Львова і встановила кам’яний хрест у пам'ять про отця Климентія Шептицького, розмістивши і його фотографію. Ця символічна могила досі є.

Символічна могила архимандриту Климентію Шептицькому

У 2001 році студити знову побували на місці загибелі отця Климентія Шептицького і тоді привезли ще один пам’ятний хрест з червоного каменю, з написом і світлиною блаженного Климентія і встановили його біля стіни в'язниці.

«На Князь-Володимирському спочивають відомі люди, які томилися у стінах жахливого «Владимирского централу»: японські офіцери, естонський генерал Йохан Лайдонер, литовський римо-католицький архиєпископ Мечисловас Райнис, архимандрит Климентій Шептицький, але їхні могили не були знайдені.

Всі були поховані у братській могилі.

В’язнична справа отця Климентія знаходилась в Архіві Інформаційного Центру УВС Владимирськоі області. Колишня працівниця тюрми розповіла, що в 50-ті роки ховали відразу на цвинтарі біля стіни тюрми. Інший працівник згадав, що захоронення в’язнів відбувалось посеред ночі, у спільній ямі, тіло загортали у простирадло, виносили на спеціальних ношах. Ніхто не знав ані імені, ані прізвища. Закопали та й все. На могилі не ставили ніяких означень, ані номерів.

Завдяки допомозі «Владимирского некрополя» міська влада у 2001 році дозволила поставити пам’ятну символічну могилу вже тоді блаженного отця Климентія Шептицького. Восени 2001 року група монахів привезла з Унівської Лаври кам’яний хрест, виготовлений із червоного теребовлянського каменю, і встановили його неподалік стіни «Владимирского централу».

30 жовтня 2010 року на Князь-Володимирському кладовищі у присутності представників посольств кількох держав була відкрита стіна із меморіальними таблицями, присвяченими жертвам радянських репресій», – розповів Радіо Свобода єпископ УГКЦ Теодор Мартинюк.

Тіло отця Климентія Шептицького так і не знайдене.

Померлих політв'язнів ховали під стіною тюрми

Арешт отця Климентія Шептицького

Климентій Шептицький (17 листопада 1869 – 1 травня 1951) після смерті брата митрополита Андрея Шептицького 1 листопада 1944 року мав зустріч у Львові з чекістом і тоді попросив дозволу, щоб делегація Греко-католицької церкви поїхала до Москви, щоб провести переговори із владою СРСР про долю Греко-католицької церкви, унеможливити її знищення, знайти бодай якийсь компроміс на існування церкви, розповідають дослідники.

Доктор, отець Климентій Шептицький представляв Греко-католицьку церкву на переговорах у Києві та Москві у грудні 1944 року.

На них не йшла мова про об’єднання Греко-католицької церкви з Російською православною церквою. Цю неправду поширювала радянська влада.

Отець Климентій Шептицький зачитав Меморандум, який готувався ще за життя митрополита Андрея Шептицького вже під час другої окупації Львова радянськими військами.

Архимандрит Климентій Шептицький. Унів, 1930-і роки

Втім, головна мета, чому делегацію запросили в Москву, була в тому, щоб агенти НКВС донесли вимогу, про яку пише у спогадах кардинал, глава церкви Йосиф Сліпий, щоб «Роман Шухевич припинив воєнні дії УПА, бо церква має великий вплив на народ».

Входити у зв’язки з УПА було неприйнятним для глави церкви Йосифа Сліпого, про що він і повідомив отцю Климентію. Хоча до Романа Шухевича духовенство донесло цю вимогу про капітуляцію УПА перед радянською владою.

У січні 1945 року делегація ГКЦ повернулась у Львів.

«Владимирский централ» (Росія), в'язниця, в якій утримувався отець Климентій Шептицький

Радянська преса на своїх сторінках почала очорнювати Греко-католицьку церкву, тобто робила підґрунтя для початку репресій і ліквідації УГКЦ.

9 квітня 1945 року Йосиф Сліпий призначив Климентія Шептицького адміністратором Львівської архиєпархії. Глава церкви це зробив на той випадок, якщо НКВС арештує весь єпископат. І це сталося вранці 11 квітня 1945 року.

Святоюрський собор оточила зусибіч міліція. Арештували митрополита Йосифа Сліпого, а також двох єпископів і кількох священників. Їх одразу перевезли у Київ. До 14 квітня НКВС проводив обшуки у митрополичих палатах.

Станом на 21 квітня 1945 року радянські органи держбезпеки арештували окрім митрополита Сліпого, 2 єпископів, 20 священників, 2 деканів, 3 семінаристів і 5 мирян. Це лише був початок запуску репресивно-каральної машини проти Греко-католицької церкви.

«Було обезголовлено церкву, тому що вище керівництво було арештоване. Церква залишилась без видимого контролю. Так було зручно керувати іншими. Кожен священник на місцях залишився без вказівок, як діяти, що робити в тих умовах. Арешти у квітні, які продовжились. Спершу відбувалось слідство, духовенство і мирян кинули у тюрми. Якщо особа була важливіша для радянської влади, то з нею працювали і старались схилити до співпраці. Були і обіцянки, і залякування, різні способи, які задіювали слідчі.

Якщо особа була особливо важливою, як Йосиф Сліпий, то її везли до Москви. Везли священників до обласного центру, менші справи вирішувались у районах, фабрикували справу на коліні і після того зразу могли отримати на місці покарання. Закидали, що священники співпрацювали з Гестапо, знаходили якихось свідків, закидали співпрацю з ОУН, знаходили українську символіку. Співпраця з Римом трактувалась, як зрада сталінським режимом.

Для того, щоб провести собор по ліквідації ГКЦ мав бути бодай один єпископ, але ні один не перейшов на православ’я і не погодився на участь у соборі. Всіх арештували. Погодились очолити процес по ліквідації церкви лише певні священники, верхівкою була ініціативна група. Але наголошу, що це все робилося під примусом, з погрозами.

Репресивний маховик Радянського Союзу був потужний, вони вміли людей залякувати, вміли знаходити найслабші людські місця. Власне найважче було опиратися тоді, коли небезпека загрожувала найближчим. Так і діяла репресивна машина», ‒ розповідає Радіо Свобода отець УГКЦ, доктор історії Церкви Роман Гаранджа.

Йосиф Сліпий (ліворуч) і Климентій Шептицький під час візиту до Італії (Тіволі) біля озера Альбано, 1939 рік

Отець Климентій Шептицький у час арештів духовенства залишався духовним лідером. Біля нього об’єднались ті священники і монахи, які виступали проти об’єднання з Російською православною церквою і залишались вірні своїй церкві і народові.

Наприкінці грудня 1945 року отця Климентія радянська влада примусово виселила з митрополичих палат на Святоюрській горі і він переїхав в Унівський монастир, що 50 км від Львова.

Львівський псевдособор щодо ліквідації Греко-католицької церкви радянська влада провела з 8 по 10 березня 1946 року.

Святоюрська площа у Львові і Собор Святого Юрія

Климентій Шептицький із братами перебував в Унівському монастирі. Архимандрита Климентія Шептицького радянські органи арештували 5 червня 1947 року у його келії під час молитви.

Кримінальну справу проти нього НКВС почав 30 травня, ордер на арешт був виписаний 3 червня 1947 року. Тоді отцю Климентію Шептицькому було 78 років.

Фотографія архимандрита УГКЦ Климентія Шептицького з його досудової справи

Отця Климентія звинуватили в антирадянській діяльності, зв’язках із ОУН і Ватиканом, у відмові співпрацювати з радянською владою. Кримінальна справа доступна на сьогодні для загалу.

Архимандрита допитували як «небезпечного злочинця» спершу у тюрмі у Львові, потім перевезли у Київ у в’язницю Міністерства держбезпеки.

Йому постійно на допитах закидали, що він «приховує правду». Слідство у Києві тривало 7 місяців. 21 січня 1948 року отцеві Климентові Шептицькому винесли вирок за статтею «зрада батьківщини» і його засудили на 8 років виправно-трудових таборів.

15 березня 1948 року місцем відбування терміну було визначено в’язницю у російському Володимирі ‒ сумнозвісний «Владимирский централ». Умови утримання там були жахливі.

1 травня 1951 року о 21.30 отець Климентій Шептицький відійшов у вічний світ. Згідно з медичним висновком, причина смерті «стареча немічність, атеросклероз, гіпертонія».

«Був дуже високий, з бородою. Коли ми приносили їжу, він завжди посміхався. Часто дивився у вікно», ‒ таке про Климентія Шептицького пригадувала колишня працівниця тюрми.

У 1995 році «Яд Вашем» проголосив Климентія Шептицького «Праведником народів світу» за порятунок євреїв під час Другої світової війни.

У 2001 році папа Іван Павло ІІ під час візиту в Україну проголосив отця Климентій новомучеником Церкви, зарахувавши його до блаженних Католицької церкви.

Казимир (о. Климентій) граф Шептицький ще до вступу у монастир, у Ґрісі (Тіроль, Австрія), 1898 рік

Могили політв’язнів у Росії руйнують роками

Те духовенство, яке відмовилось перейти на православ’я, а це майже 2/3, за різними даними, були репресовані радянською владою. Були й такі, які «формально» погодилися бути у православній церкві, але залишались у греко-католицькій пастві.

У 1956 році, три роки після смерті Сталіна, почалась масова реабілітація засуджених, які повертались з ГУЛАГів. На волі священники були під пильним оком радянських органів, могли займатись фізичною працею, працювали сторожами, теслями, мулярами, а хто мав музичну освіту, то був педагогом, а також отці підтримували життя УГКЦ у підпіллі.

Однак багато священників, монахів, мирян не витримали катувань, перебування у важких умовах в таборах Сибіру, відсутності медичної допомоги. Вони вмирали у тюремних камерах, на засланні. І ховали жертв сталінських репресій на різних цвинтарях у місцях неволі в Росії.

За словами постулятора УГКЦ Полікарпа Марцелюка, багато могил українців просто зрівняні з землею. І таке ставлення до місця спочинку вже в Росії давно. Місця, де були табори, поросли травою.

У 2004 році з Росії в Україну перевезли останки греко-католицького священника Петра Вергуна, який був арештований сталінським режимом у 1945 році. Ув’язнення отець відбував у Воркуті в тюрмах ГУЛАГу, на каторжних роботах провів 12 років, потім був на засланні знесилений і важкохворий. Його поховали на березі річки Ангара, але його парафіяни встановили березовий хрест, а потім пам’ятник. Тому місце його спочинку було відоме і вдалося перевезти останки.

Священник Петро Вергун, фото з кримінальної справи

Останки сестер-монахинь Олімпії Біди і Лаврентія Гарасимів перевезли в Україну у 2005 році. Три роки тривали довгі перемовини, щоб повернути мощі черниць. Монахині були арештовані НКВС у 1950 році. У нелюдських умовах відбували покарання в Томській області.

17 вересня 1989 року у Львові від 150 до 200 тисяч людей взяли участь у богослуженні УГКЦ. Це був день виходу церкви з підпілля

Релігійні та громадські організації в середині 90-х років, у 2000-х роках минулого століття встановлювали пам’ятники жертвам політичних репресій в СРСР. Але з приходом до влади Володимира Путіна процес визнання та вшанування жертв сталінського терору був припинений. А особливо з початком російсько-української війни, пам'ятники вшанування жертв руйнують або ж просто прибирають. Про це час від часу з’являються повідомлення в російських медіа. Найчастіше це пам’ятники на честь українських, польських, литовських політв’язнів. Водночас, російська влада встановлює пам’ятники радянському диктаторові Йосифу Сталіну, за вказівкою якого і чинились жахливі репресії у ХХ столітті. Як стверджують експерти, сьогодні Росія намагається «реабілітувати Йосифа Сталіна» і затерти сліди минулих злочинів на її території.